19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 825/134/17
адміністративне провадження № К/9901/29423/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року
у справі №825/134/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Чернігівського прикордонного загону військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу від 14 листопада 2016 року № 261-ос з військової служби згідно з п."и" (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) частини 6 (із застосуванням частини 8) статті 26 в запас та дії відповідача щодо виключення зі списків особового складу загону та зняття з усіх видів забезпечення на підставі наказу від 14 грудня 2016 року № 287-ос протиправними;
- скасувати наказ від 14 листопада 2016 року № 261-ос про звільнення з військової служби згідно з п."и" (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) частини 6 (із застосуванням частини 8) статті 26 в запас;
- скасувати наказ від 14 грудня 2016 року № 287-ос про виключення зі списків особового складу загону та зняття з всіх видів забезпечення;
- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу Чернігівського прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 7 500 грн за надання йому юридичних послуг та моральну шкоду за незаконне звільнення у розмірі 200 000 грн;
- визнати час вимушеного прогулу не з моєї вини з 14 грудня 2016 року по час поновлення;
- стягнути з відповідача грошове забезпечення на мою користь за час вимушеного прогулу по час поновлення на військовій службі (згідно заяви про уточнення позовних вимог).
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Позивач звернувся до суду із двома заявами про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами від 19 травня 2020 року та від 28 червня 2020 року.
За результатами їх розгляду були прийняті ухвала суду від 22 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від 28 червня 2020 року та ухвала суду від 27 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від 19 травня 2020 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу позивача на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - залишено без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року - без змін.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року - скасовано.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви від 28 червня 2020 року.
Позивач не погодившись з ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, в частині залишення апеляційної скарги без задоволення, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частини другої статті 368 КАС України в суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що у касаційній скарзі порушено питання, яке має виняткове значення для скаржника та має значний спільний інтерес.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник жодних обґрунтувань не наводить.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов'язкове судове рішення.
Також касаційна скарга не містить і доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотримуватися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Проте, суд звертає увагу, що вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06).
Разом з тим, необхідно звернути увагу на позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Отже, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №825/134/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак Ж.М. Мельник-Томенко