19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 620/3201/19
адміністративне провадження № К/9901/4044/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Жука А.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (у складі головуючого судді Баргаміної Н.М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Бараненка І.І., Василенка Я.М.)
у справі №620/3201/19
за позовом ОСОБА_1
до Новозаводського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області,
третя особа: ОСОБА_2 ,
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новозаводського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Новозаводський ВДВС м. Чернігів), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Новозаводського ВДВС м. Чернігів Ігнатюк А.А. від 15 жовтня 2019 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у виконавчому провадженні №59396038.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2016 року, у справі №751/3103/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа орган опіки та піклування Новозаводської районної у місті Чернігові ради, про визнання незаконними дій, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способів участі у вихованні дитини позов ОСОБА_2 задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначено способи участі ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення зустрічей батька з дитиною щотижня у четвер та суботу з 15.00 год до 17.00 год, за умови задовільного стану здоров'я дитини, повідомлення матері дитини про її місце перебування, повернення дитини за місцем проживання матері у визначений час, з дотриманням розкладу навчання, відвідувань гуртків, режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, встановлених для дітей відповідного віку.
5. 10 листопада 2016 року Новозаводським районним судом м. Чернігова було видано виконавчий лист у справі №751/3103/16-ц.
6. 20 червня 2019 року заявник звернувся до Новозаводського ВДВС м. Чернігів з заявою про примусове виконання рішення, на підставі якої старшим державним виконавцем Ігнатюк А.А. винесено постанову від 24 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №59396038 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова 10 листопада 2016 року у справі №751/3103/16-ц.
7. 26 червня 2019 року начальником Новозаводського ВДВС м. Чернігів винесено постанову про утворення виконавчої групи по виконавчому провадженню №59396038.
8. 3 липня 2019 року старшим державним виконавцем Ігнатюк А.А. винесено постанову про визначення місця побачення стягувача з дитиною 6 липня 2019 року у встановлений судовим рішенням час з 15:00 до 17:00 за адресою АДРЕСА_4.
9. Постановою начальника Новозаводського ВДВС м. Чернігів від 10 липня 2019 року внесено зміни до складу виконавчої групи.
10. Постановою державного виконавця Новозаводського ВДВС м. Чернігів Рогової О.Д. від 10 липня 2019 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №751/3103/16-ц, виданого 10 листопада 2016 року Новозаводським районним судом м. Чернігова, закінчено згідно з пунктом 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, актом державного виконавця від 6 липня 2019 року, заяви стягувача про закінчення виконавчого провадження від 8 липня 2019 року.
11. 2 серпня 2019 року заявник (третя особа) звернувся до державного виконавця Рогової О.Д. з заявою про відновлення виконавчого провадження, в зв'язку з перешкоджанням побаченням стягувача з дитиною.
12. 5 серпня 2019 року постановою державного виконавця Новозаводського ВДВС м. Чернігів Рогової О.Д. відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №751/3103/16-ц, виданого 10 листопада 2016 року Новозаводським районним судом м. Чернігова.
13. На підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 6 серпня 2019 року та клопотання ОСОБА_2 від 6 серпня 2019 року про визначення місця побачення стягувача з дитиною 14 серпня 2019 року державним виконавцем ОСОБА_7 винесено постанову про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною 15 серпня 2019 року у встановлений судовим рішенням час з 15.00 до 17.00 за адресою фактичного місця проживання дитини: АДРЕСА_1 .
14. Згідно з актом державного виконавця від 15 серпня 2019 року при виході за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено: « ОСОБА_1 випустила з квартири дитину ОСОБА_6 на побачення із батьком. Дитина хоче бачитись із батьком на вулиці, а не в під'їзді чи квартирі. ОСОБА_1 впускати ОСОБА_2 до квартири не відмовляється, але ОСОБА_8 не хоче в квартирі побачення з батьком, вона хоче на вулицю. О 15:25 дитина разом із батьком ОСОБА_2 спілкувалася на вулиці. О 15:57 дитина відмовилася від продовження зустрічі. Виконавчі дії закінчено.».
15. Стягувач повідомив, що вважає рішення суду невиконаним, так як його в квартиру не впустили за адресою АДРЕСА_1 .
16. Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 вересня 2019 року у справі №751/6061/19 за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність, дії та рішення державних виконавців у виконавчому провадженні за рішенням про встановлення побачення з дитиною (ВП №59396038), зокрема, зобов'язано державного виконавця Новозаводського ВДВС м. Чернігів Рогову О.Д. винести постанову за результатами здійснення перевірки виконання боржником рішення суду від 15 серпня 2019 року відповідно до статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
17. На підставі того, що побачення батька з дитиною відбувалося поза межами визначеного державним виконавцем місцем, а саме квартири АДРЕСА_3 , а тривалість зустрічі становила 57 хвилин замість визначеного рішенням суду часу з 15:00 до 17:00, старшим державним виконавцем Новозаводського ВДВС м. Чернігів Ігнатюк А.А. 15 жовтня 2019 року було прийнято постанову про накладення штрафу на позивачку в розмірі 1700 грн.
18. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
19. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із законності спірної постанови про накладення штрафу на ОСОБА_1 , оскільки нею не було забезпечено побачення малолітньої ОСОБА_6 протягом встановленого у судовому рішенні часу зі своїм батьком ОСОБА_2 за місцем його проведення, визначеним постановою державного виконавця від 14 серпня 2019 року про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. Позивачка у своїй касаційній скарзі зазначає, що підставою для винесення спірної постанови державного виконавця був акт державного виконавця від 15 серпня 2019 року, в якому не міститься жодних даних про невиконання нею судового рішення або чинення перешкод у спілкуванні батька з дитиною.
21. Позивачка стверджує, що станом на час проведення перевірки виконання судового рішення 15 серпня 2019 року постанова про визначення місця зустрічі від 14 серпня 2019 року їй не була вручена, про що не заперечувалось державним виконавцем. Наголошує, що докази вручення їй цієї постанови до проведення перевірки 15 серпня 2019 року у справі відсутні. Тобто, під час проведення перевірки 15 серпня 2019 року їй навіть не було відомо про те, що зустріч має відбуватись у її квартирі.
22. Зазначає, що сторонами не заперечується та наявними матеріалами справами підтверджується, що 15 серпня 2019 року вона забезпечила присутність дитини у визначений час на зустрічі, зустріч батька з дитиною відбулась.
23. Як на підставу оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції позивачка зазначає рішення Верховного Суду, висновки в яких, не були враховані судами попередніх інстанцій.
24. Так, на думку позивачки судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 7 листопада 2019 року у справі №420/70/19, від 23 жовтня 2019 року у справі №404/8677/13-ц, від 31 липня 2019 року у справі №554/13475/15-ц.
25. Також позивачка стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності належного повідомлення боржника про визначення місця проведення зустрічі батька з дитиною та, відповідно, можливість накладення штрафу за її невиконання в разі відсутності доказів вручення такої постанови боржнику, що також є підставою подання цієї касаційної скарги.
26. В розглядуваному випадку, підсумовує позивачка, на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення незважаючи на те, що дитина на зустріч прибула, така зустріч відбулась, лише через відмову дитини від продовження зустрічі та відмову дитини від проведення зустрічі в конкретному місці.
27. У відзиві на касаційну скаргу позивачки відповідач не погоджується з нею, вважає рішення судів законними та обґрунтованими, тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
28. Наголошує, що чинним законодавством обов'язок забезпечення побачень стягувача з дитиною покладено не на дитину, а на боржника у виконавчому провадженні.
29. У відзиві на касаційну скаргу позивачки третя особа вважає касаційну скаргу необґрунтованою, повністю погоджується з мотивами оскаржуваних рішень судів.
30. Натомість вважає, що судова практика, на яку посилається позивачка, не є застосовною до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. При цьому третя особа наводить детальну аргументацію безпідставності касаційної скарги.
31. У прохальній частині свого відзиву третя особа просить закрити касаційне провадження в частині касаційного оскарження на підставі посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №404/8677/13-ц, який стосується правовідносин, що не є подібними до існуючих у цій справі, в іншій частині касаційного оскарження - відхили касаційну скаргу, а рішення судів - залишити без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
33. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
34. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності/неправомірності накладення на боржника штрафу за невиконання судового рішення щодо визначення місця зустрічі стягувача з дитиною та часу, протягом якого зустріч мала тривати.
35. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
38. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
39. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 16 частини третьої статті 18 указаного Закону).
40. Стаття 641 Закону України «Про виконавче провадження» в поєднанні зі статтею 63 цього Закону регулює питання виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.
41. Положеннями цієї статті передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
42. У свою чергу, стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює відповідальність за невиконання рішення.
43. Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 указаного Закону).
44. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 7 листопада 2019 року (справа №420/70/19) зробив такі висновки.
45. Накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
46. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
47. Також у зазначеній справі Верховний Суд зробив висновок, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
48. Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
49. Аналіз мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не дає підстав стверджувати, що висновки цих судів суперечать висновкам Верховного Суду, зробленим у справі №420/70/19.
50. Однак варто зауважити, що питання оцінки об'єктивності причин невиконання рішення суду боржником здійснюється судом на підставі зібраних доказів за правилами, передбаченими частиною першою статті 90 КАС України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів.
51. Таким чином, обставини неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду у справі №420/70/19 не підтвердились.
52. Як на підставу касаційного оскарження, позивачка, серед іншого, також посилається на постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №404/8677/13-ц, висновки в якій, на її думку, не враховано судами попередніх інстанцій.
53. У зазначеній справі Верховний Суд, аналізуючи положення статей 63, 641 Закону України «Про виконання провадження» у контексті виконання рішення суду про зобов'язання боржника не чинити йому перешкод у спілкуванні з донькою та про визначення способу участі у вихованні доньки шляхом систематичних побачень з нею, відхилив аргументи стягувача у виконавчому провадженні про невиконання судового рішення та вказав таке.
54. Те, що побачення з дитиною тривало лише 10 хвилин, замість визначеної тривалості у три години, не може бути підставою визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця, оскільки в судовому засіданні 10 квітня 2019 року було встановлено причину короткої тривалості вказаного побачення, через особисте бажання дитини залишити місце побачення.
55. Отже, передчасне закінчення відведеного часу побачення одного з батьків дитини і дитиною за ініціативою останньої не може свідчити про невиконання судового рішення в частині, зокрема, визначення часу, протягом якого така зустріч (побачення) повинна відбутись.
56. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з акту державного виконавця від 15 серпня 2019 року «О 15:25 дитина разом із батьком ОСОБА_2 спілкувалася на вулиці. О 15:57 дитина відмовилася від продовження зустрічі. Виконавчі дії закінчено.».
57. За таких обставин, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що ОСОБА_1 не було забезпечено побачення малолітньої ОСОБА_6 протягом встановленого у судовому рішенні часу зі своїм батьком ОСОБА_2 , не відповідає загаданій правовій позиції Верховного Суду.
58. Тому передчасне закінчення побачення малолітньої ОСОБА_6 зі своїм батьком ОСОБА_2 (стягувач) з ініціативи дитини, не може слугувати підставою для накладення штрафу на ОСОБА_1 (боржник) за невиконання рішення суду в частині тривалості такої зустрічі відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».
59. Отже, аргументи позивачки про неврахування висновків Верховного Суду у справі №404/8677/13-ц знайшли своє підтвердження під час розгляду цієї справи в порядку касаційного провадження.
60. Водночас варто зауважити, що підставою для накладення на позивачку штрафу за невиконання рішення суду, як установлено судами та вбачається зі спірної постанови державного виконавця від 15 жовтня 2019 року, слугували й інші обставини, а саме те, що ОСОБА_1 не забезпечила місце проведення зустрічі малолітньої ОСОБА_6 зі своїм батьком ОСОБА_2 , визначене постановою державного виконавця від 14 серпня 2019 року.
61. Як зазначалось, відповідно до акту державного виконавця від 15 серпня 2019 року «О 15:25 дитина разом із батьком ОСОБА_2 спілкувалася на вулиці.», тобто зустріч батька та дитини відбулась не у місці, визначеному постановою державного виконавця про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною від 14 серпня 2019 року ( АДРЕСА_1 ), що не заперечується й учасниками цієї справи.
62. У касаційній скарзі позивачка стверджує, що станом на час проведення перевірки виконання судового рішення 15 серпня 2019 року постанова про визначення місця зустрічі від 14 серпня 2019 року їй не була вручена, про що не заперечувалось державним виконавцем. Наголошує, що докази вручення їй цієї постанови до проведення перевірки 15 серпня 2019 року у справі відсутні. Тобто, під час проведення перевірки 15 серпня 2019 року їй не було відомо про те, що зустріч має відбуватись у її квартирі. Такі аргументи позивачки є слушними та заслуговують на увагу.
63. На переконання Верховного Суду обізнаність ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні, на якого законом покладено обов'язок виконання судового рішення чи рішення виконавця, про таке рішення, є визначальною у вирішенні питання правомірності накладення на боржника штрафу за невиконання зазначених рішень.
64. Суд першої інстанції не взяв до уваги аргументи позивачки про те, що її не було належним чином повідомлено про місце проведення виконавчих дій, оскільки будь-яких заперечень щодо цього з дослідженого відеозапису з боку позивача не було встановлено, так само позивач не скористалась своїм правом щодо відображення цієї інформації в акті державного виконавця від 15 серпня 2019 року.
65. З цього приводу необхідно зауважити, що відсутність будь-яких заперечень позивачки під час та на місці побачення батька з дитиною не позбавляє її права доводити правомірність своїх дій під час судового розгляду спору, в тому числі шляхом надання таких аргументів, які вона вважає переконливими та потрібними, і суд повинен надати належну оцінку таким аргументам, доказам, що їх підтверджують, відповідно до вимог процесуального закону.
66. Єдине виключення із зазначеного правила містить стаття 77 КАС України, положеннями якої передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень такий не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, однак за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
67. Оскільки позивачка ОСОБА_1 не є суб'єктом владних повноважень у розглядуваному спорі, у судів попередніх інстанцій не було підстав не брати до уваги її аргументи щодо необізнаності про місце проведення виконавчих дій тільки через те, що вона не заперечувала проти цього під час побачення батька ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_6 .
68. Посилання позивачки у касаційній скарзі, серед іншого, на постанову Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №554/13475/15-ц, є безпідставним, оскільки фактичні обставини в зазначеній справі та в справі, що розглядається, є різними, тому висновки, зроблені Верховним Судом у справі №554/13475/15-ц не є застосовними до розглядуваного спору.
69. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
70. Тому касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині аргументів щодо незастосування судом апеляційної інстанції норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №554/13475/15-ц, необхідно закрити.
71. Верховний Суд, ухвалюючи постанову в цій справі, серед іншого, не ставить під сумнів інші висновки судів першої та апеляційної інстанції, однак оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо їх обґрунтованості (стаття 242 КАС України), оскільки судами встановлено не всі обставини, які мають визначальне значення для вирішення цього спору, а саме, не встановлено, чи була позивачка ОСОБА_1 обізнана щодо постанови державного виконавця від 14 серпня 2019 року про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною 15 серпня 2019 року у встановлений судовим рішенням час з 15.00 до 17.00 за адресою фактичного місця проживання дитини: АДРЕСА_1 , та чи мала достатньо часу для виконання зазначеного рішення.
72. Установлення цих обставин дасть змогу стверджувати про наявність чи відсутність об'єктивних причин невиконання (неналежного) виконання позивачкою рішення суду, державного виконавця в частині забезпечення нею місця проведення зустрічі малолітньої ОСОБА_6 зі своїм батьком ОСОБА_2 , а отже про наявність чи відсутність підстав для накладення на неї штрафу.
73. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
74. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
75. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
76. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
77. При новому розгляді спору суду необхідно: надати оцінку всім твердженням та аргументам сторін (у тому числі, вчинити передбачені процесуальним законом дії з метою витребування доказів, необхідних для правильного вирішення спору); на підставі додатково встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.
78. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 339, 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині незастосування судом апеляційної інстанції норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №554/13475/15-ц.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі скасувати, справу №620/3201/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак А.В. Жук О.В. Калашнікова