Провадження № 22-ц/803/2100/20 Справа № 177/355/18 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
17 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання -Кислиця І.В.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Шевченківська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, Криворізька районна державна адміністрація,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року, ухваленого суддею Строговою Г.Г. в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, (відомості про дату складення судового рішення відсутні),-
У лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Шевченківської сільської ради (на теперішній час Глеюватська сільська рада) Криворізького району Дніпропетровської області, Криворізької районної державної адміністрації про визнання права на земельну частку (пай).
В мотивування заявлених позовних вимог зазначила, що Орджонікідзевською сільською радою народних депутатів 16.10.1995 прийнято рішення, про передачу у колективну власність КСП ім.Шевченка, земель для ведення сільськогосподарського виробництва, на підставі якого 15.02.1996 КСП ім.Шевченко видано Державний акт на право колективної власності на землю І-ДП №000002.
Додатком до Державного акту є список громадян членів КСП ім.Шевченко, де її прізвище значиться під порядковим №142. Посилаючись, що не отримувала земельну ділянку, просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) площею 4,47 умовних кадастрових гектарів, визначеної для громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченко, розташовану на території Шевченківської (колишня назва Орджонікідзевської ) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, як за членом колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «імені Шевченка», яка значиться під порядковим номером 142 у списку громадян - членів Колективного сільськогосподарського підприємства «імені Шевченка», який є додатком до Державного акта на право колективної власності на землю, серії І-ДП №000002, зареєстрованого 15.02.1996 за №5.
Не погоджуючись із рішенням суду, прокуратура Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Шевченківської сільської ради (на теперішній час Глеюватська сільська рада) Криворізького району Дніпропетровської області, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог.
При цьому, скаржник зазначає, що порушення інтересів держави полягає в тому, що суд, визнавши за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), за відсутності на те правових підстав, порушив, встановлений законодавством порядок набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у т.ч. паї, чим створив загрозу майновим інтересам держави в особі органу місцевого самоврядування щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками комунальної власності. Оскаржуваним судовим рішенням фактично позбавлено територіальну громаду права на розпорядження земельними ділянками комунальної власності та незаконно відчужено одну з таких ділянок на користь фізичної особи.
Прокурор вказує, що місцевий суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 послався лише на наявність прізвища позивача у Списках громадян членів КСП ім.Шевченка, який є додатком до Державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП ім.Шевченка, не дослідивши інші докази. При цьому, скаржник наголошує на тому, що право колективної власності на землю у КСП ім.Шевченка виникли після отримання 15.02.1996 року Державного акта на право колективної власності на землю серії І-ДП №000002, отже сам факт влючення громадянина до списку, що є додатком до Державного акта на право колективної власності на землю, не є достатньою підставою для виникнення у особи права на земельну частку (пай).
При цьому, скаржник зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що на час видачі КСП ім.Шевченка Державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_2 вже не була членом КСП, оскільки відповідно до наказу по КСП ім.Шевченка №103-к від 09.11.1995, остання 09.10.1995 року була звільнена з КСП за власним бажанням. Також звертає увагу, що га час прийняття рішення Орджонікідзевською сільською радою 16.10.1995 року про затвердження документації про передачу земель у колективну власність КСП ім.Шевченка, позивач вже була звільнена з членів КСП, тому ОСОБА_2 не має права на земельний пай, оскільки на час розпаювання земель колективної власності, що належали КСП ім.Шевченка, позивач не перебувала у членах колективного сільськогосподарського підприємства.
Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.22 Земельного Кодексу України (в редакції від 18.12.1990) ст.ст.319,321,292 ЦК України, Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», а тому, відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської області, представник позивача, адвокат Єрмолаєв Ю.А. просить оскаржуване судове рішення залишити без змін у зв'язку з його законністю та обґрунтованістю, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника прокуратури Дніпропетровської області Буршаєвського К.Л., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з викладених у скарзі підстав, думку представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Верхушу Я.О. який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач у 1980-1982 роках та 1982-1995 роках працювала в КСП «ім.Шевченко», про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_1 ( а.с.4-5).
На підставі рішення Орджонікідзевської сільської ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 16.10.1995 «про передачу у колективну власність КСП імені Шевченка земель для ведення сільськогосподарського виробництва» 15.02.1996 року КСП ім.Шевченка видано Держаний акт на право колективної власності на землю І-ДП №000002.
Відповідно до п.2 Порядку «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», позивача включено до списку громадян - членів колективного КСП «ім.Шевченка» доданого до державного акта на право колективної власності на землю серії І-ДП №000002, під порядковим номером 142 (а.с.6-11), зазначена інформація міститься також в листі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19.01.2018 (а.с. 13).
Як видно з довідки ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19.01.2018, вартість земельної частки (паю), становить 143254,41 грн., розмір земельної частки (паю) КСП « ім.Шевченка» складає 4,47 га.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що позивач має право на земельну частку (пай), але правовстановлюючий документ (сертифікат) у ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відсутній, та позивач не має можливості реалізувати своє право на зазначене нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не погоджується із доводами скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та надані сторонами докази, дослідивши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму ВС України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ", члени КСП включені до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набувають права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту.
Згідно п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до п.5 вказаного Порядку, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи видно, що позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання за нею права на земельну частку (пай) на підтвердження своїх вимог надала наступні докази: копію своєї трудової книжки (4-5); копію Державного акта на право колективної власності на землю серії І-ДП №000002 (а.с.6-9); копію Списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства ім.Шевченка (а.с.10-10-11); лист ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19.01.2018 (а.с. 13).
Так, з копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що під порядковим номером 4 працівником по кадрам радгоспу ім.Шевченка Гаврищук зроблено запис від 09.11.1995 року про звільнення ОСОБА_2 за ст.38 КЗпП України за власним бажанням на підставі Наказу №99-к від 09.11.1995 (а.с.5).
З копії Списку громадян - членів КСП ім.Шевченка (Додаток №1 до Державного акта на право колективної власності на землю КСП ім.Шевченка серії І-ДП №000002) видно, що під порядковим номером 142 зазначено прізвище ОСОБА_1 (а.с.10-зворот).
З листа - відповіді ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19.01.2018 за №260/0-0.22-5/135-18 вбачається, що Відділ у Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області на звернення позивача надсилає останній завірену копію акта на право колективної власності на землю серії І-ДП №000002, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю 15.02.1996 року за №5 та витяг зі списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства КСП імені Шевченка, доданого до державного акта із зазначенням прізвища ОСОБА_1 під номером по черзі 142 (а.с.13).
З наданого прокурором Наказу №103 по КСП ім.Шевченка від 09 листопада 1995 року в параграфі №7 зроблено запис про звільнення тепличниці ОСОБА_1 09 жовтня 1995 року за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.91).
Відповідно до положень ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за №110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Перевіривши запис у трудовій книжці ОСОБА_1 , зроблений під порядковим номером 4 про звільнення 09.11.1995 року ОСОБА_1 за ст.38 КЗпП України за власним бажанням на підставі Наказу №99-к від 09.11.1995, колегія суддів вважає що цей запис роботодавцем (радгоспом ім.Шевченка) зроблено у відповідності з вимогами п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, оскільки запис про звільнення працівника зроблено в день звільнення та підтверджено відповідним Наказом №99-к, винесеним в день звільнення - 09.11.1995 засвідчено підписом уповноваженої особи Гаврищук та печаткою відділу кадрів радгоспу ім.Шевченка (а.с.5).
На спростування того факту, що позивач була звільнена не в листопаді 1995 року, а в жовтні 1995 року прокурором до апеляційної скарги було додано архівну копію Наказу №103 по КСП ім.Шевченка від 09 листопада 1995 року про звільнення тепличниці ОСОБА_1 - 09 жовтня 1995 року за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Проте колегія суддів критично ставиться до цього доказу, оскільки, якщо допустити, що в Наказі №103 від 09 листопада 1995 року, вірно зазначено, що позивача ОСОБА_1 звільнено у жовтні 1995 року, тоді слід було б дійти висновку, що позивача було звільнено «заднім числом», що є неможливим, адже суперечить трудовому законодавству, зокрема нормам статті 47 КЗпП України, якими визначено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу і видати працівникові належно оформлену трудову книжку в день його звільнення.
Рішенням Орджонікідзевської сільської ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 16.10.1995 була затверджена науково-технічна документація згідно з протоколом зборів уповноважених членів КСП ім.Шевченка від 11 вересня 1995 року про роздержавлення та виділення в колективну власність земель КСП ім.Шевченка, і на цей час позивач ОСОБА_1 працювала в КСП, відповідно була членом КСП ім.Шевченка.
Таким чином, апеляційним переглядом перевірено і встановлено, що на час початку процедури розпаювання земель (Рішення Орджонікідзевської сільської ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 16.10.1995) позивач ОСОБА_1 працювала в КСП ім.Шевченка, відповідно була членом КСП, і була включена до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, у зв'язку з чим на підставі п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», набула право на земельну частку (пай), незважаючи на те, що Державний акт на право колективної власності на землю І-ДП №000002 був виданий КСП ім.Шевченко 15.02.1996, оскільки звільнена вона була 09 листопада 1995 року, а не 09 жовтня, як вважає прокурор.
В порядку, передбаченому ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З наведених вище підстав, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції що позивач має право на земельну частку (пай), однак позбавлена можливості реалізувати своє право на зазначене нерухоме майно через відсутність правовстановлюючого документу (сертифікату) у ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, питання про розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, Дніпропвський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області залишити беззадоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: