Провадження № 22-ц/803/8354/20 Справа № 182/1007/20 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
18 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 182/1007/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 червня 2020 року, -
У лютому 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 25 серпня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 36 500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві.
Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.
Внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов'язань за договором, станом 12.12.2019 року, утворилась заборгованість у розмірі 179 340,21 грн., з яких: 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 128 394,85 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 00.00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 21 570,04 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, 29 375,32 грн. - нарахована пеня, 00,00 грн. - нарахована комісія.
Посилаючись на те, що позивач має право на власний розсуд розпорядитися своїми позовними вимогами, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 137 554,73 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 128 394,85 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом, за період з 25 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року, в розмірі 9 159,88 грн., а також судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2020 рокупозовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредиту в сумі 137 554 грн. 73 коп. (яка складається з: 128 394 грн. 85 коп. - заборгованість за кредитом; 9 159 грн. 88 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом за період 25 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп., а всього - 139 656 грн. 73 коп.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, що потягло за собою неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у підписаній позивачкою Заяві відсутні умови щодо порядку та підстав нарахування та сплати відсотків за користування кредитним коштами, тоді як банк нарахував відсотки за кредитом, що суперечить умовам договору та є незаконним. При цьому, на переконання відповідачки, посилання позивача на Умови та Правила банківських послуг є помилковим, оскільки такі Умови нею не підписувалися, а тому вони не можуть вважатися складовою укладеного між сторонами договору, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Не згодна відповідачка й з розміром заборгованості за тілом кредиту, оскільки кредитний ліміт становить 36 500,00 грн., а позивачем нараховано заборгованість у розмірі, що значно перевищує кредитний ліміт, й жодних доказів щодо отримання нею таких коштів суду не було надано.
Також, відповідачка зазначає, що, навіть за умови доведеності заявлених позовних вимог, правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивачем пропущено позовну давність.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 серпня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 36 500,00 грн., шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом 12 грудня 2019 року, становить 179 340,12 грн. та складається з: 128 394,85 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 21 570,04 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, 29 375,32 грн. - нарахована пеня.
Спір між сторонами виник з приводу стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 137 554,73 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 128 394,85 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом, за період з 25 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року, в розмірі 9 159,88 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 25 серпня 2011 року у вигляді Заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), а також у ньому не визначено розмір відсоткової ставки і порядок її сплати за користування кредитними коштами, дійшов висновку, що, оскільки ОСОБА_1 користувалась кредитним коштами, при цьому, своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, не надавала, остання зобов'язана повернути фактично отриману суму кредитних коштів та відсотки за користування цими коштами, що узгоджується з приписами статей 509, 526, 1054 ЦПК України.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції. З огляду на наступне.
Статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за відсотками за Кредитним договором від 25.08.2011 року, за період з 25 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року, та обґрунтовуючи право вимоги за кредитним договором в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості за відсотками, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 серпня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25 серпня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 36 500,00 грн., шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У Заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/.
При цьому, Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 25 серпня 2011 року не містить жодної інформації щодо укладення між сторонами саме кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів або ж кредитної картки з встановленим на ній кредитним лімітом, із визначенням порядку погашення заборгованості за кредитом та встановлення відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з цим ця Заява не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки не містить жодної інформації щодо предмету доказування у спорі про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальниці у межах підписаної нею Заяви від 25 серпня 2011 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору.
Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання, як другої сторони, до запропонованого договору.
Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщеніх на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 25 серпня 2011 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 19 лютого 2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
На підставі наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, а Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, остання заперечує факт ознайомлення її із зазначеними документами, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 серпня 2011 року, шляхом підписання Заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови кредитного договору, у тому числі й ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з відповідачкою по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Отже, з урахуванням наданих сторонами доказів, у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про не доведення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за Кредитним договором від 25 серпня 2011 року, за період з 25 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року, у розмірі 9 159,88 грн. та обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідачки.
Крім того, необхідно зауважити й на тому, що сам позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначив про відсутність у відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими та простроченими відсотками, у зв'язку з чим нараховував відсотки на прострочений кредит на підставі статті 625 ЦК України, однак, скориставшись приписами статті 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного процесу, таких позовних вимог не заявляв, поставивши перед судом питання виключно щодо стягнення відсотків за користування кредитом за період 25 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року, тобто з дня укладення кредитного договору (а.с. 3 - зворот), що не було враховано судом першої інстанції та призвело до ухвалення помилкового рішення суду в цій частині позовних вимог.
Однак, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вцілому, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті.
Колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами договір у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальницею кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідачка ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, користувалася кредитними коштами, наданими їй АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 25.08.2011 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв'язку з чим має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальницею кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» самостійно, без достатньої на те правої підстави, здійснювалося погашення нарахованих ним відсотків за користування кредитними коштами за рахунок тіла кредиту, на загальну суму 124 084,04 грн., що не можна вважати фактично використаними кредитними коштами, й доводи апеляційної скарги в частині нарахування Банком заборгованості поза межами кредитного ліміту є прийнятними та заслуговують на увагу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за тілом кредиту за Кредитним договором б/н від 25.08.2011 року у розмірі 4 312,81 грн. (128 394,85 грн. нарахована позивачем заборгованість за кредитом - 124 084,04 грн. безпідставно погашених відсотків за рахунок тіла кредиту).
В суді першої інстанції відповідачкою ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування позовної давності (а.с 67-70), про що зазначено в рішенні суду першої інстанції, однак таке клопотання фактично судом не розглядалося, висновки щодо дотримання або ж щодо пропуску позивачем позовної давності рішення суду не містить, у зв'язку з чим колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги в цій частині та розглядає нане клопотання по суті.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Враховуючи, що відповідачкою ОСОБА_1 здійснювалося часткове погашення заборгованості за Кредитним договором б/н від 25.08.2011 року до 30 серпня 2019 року, колегія суддів дійшла висновку про вчинення відповідачкою дій, які свідчать про визнання нею свого боргу, що свідчить про переривання позовної давності, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, з відповідачки ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню судовий збір, понесений за подання позовної заяви, у розмірі 63,96 грн., тобто пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (2 102,00 грн. (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) х 3 % (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 63,96 грн.), а з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь відповідачки підлягають стягненню понесені нею та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 209,31 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (3 153,00 грн. (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги) х 97 % (задоволені вимоги у відсотковому співвідношенні) = 3 209,31 грн.).
Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За таких обставин, колегія суддів покладає на позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК», як на сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю у розмірі 3 145,35 грн. (3 209,31 грн. - 63,96 грн.) на користь відповідачки ОСОБА_1 , звільнивши сторони від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за Кредитним договором б/н від 25 серпня 2011 року - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК” заборгованість за тілом кредиту, за Кредитним договором б/н від 25 серпня 2011 року, станом на 12 грудня 2019 року, у розмірі 4 312 (чотири тисячі триста дванадцять) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 145 (три тисячі сто сорок п'ять) гривень 35 (тридцять п'ять) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: