Провадження № 22-ц/803/8172/20 Справа № 212/4051/20 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
19 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач-Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою, відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2020 року, ухваленого суддею Дехтою Р.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 15 липня 2020 року, -
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із втратою працездатності через професійне захворювання.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на підприємстві відповідача у період з 22.10.1993 року по 01.02.1998 року - машиністом екскаватора у кар'єрі №3, з 01.01.2001 року по 10.05.2003 року та з 01.07.2005 року по 22.11.2011 року машиністом екскаватора на виробничій екскаваторній дільниці №1 Петрівського кар'єру та виконував роботу по керуванню екскаватором в процесі ведення підошви вибою, по навантаження гірничої маси в автомобільний та залізничний транспорт, а також стропильні роботи під час ремонту екскаватора. 22.11.2011 року звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Робочі умови характеризуються перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища. Внаслідок шкідливих факторів виробництва виникли хронічні захворювання, і за висновком МСЕК у 10.11.2011 року позивачу первинно було встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.
В подальшому, а саме 13 листопада 2012 року позивачу встановлено 50% втрати працездатності, безстроково та встановлена третя група інвалідності.
Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, в період роботи позивача на підприємстві ОСОБА_1 втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яку він оцінює в 200 000 гривень 00 копійок.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»про стягнення моральної шкоди, у зв'язку із втратою працездатності через професійне захворювання, задоволені частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 100000,00 гривень (сто тисяч гривень) 00 копійок.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1000 гривень 00 копійок.
Відповідач ПРАТ «ЦГЗК», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про зміну судового рішення в чистині зменшення визначеної судом до стягнення суми моральної шкоди до 60000 грн.
При цьому, скаржник зазначає, що при ухваленні рішення та визначені розміру відшкодування моральної шкоди судом не враховано, що Актом розслідування виникнення у позивача хронічного захворювання не було встановлено винних осіб, котрі порушили норми охорони праці. Судом не враховано, що позивач при укладені з підприємством трудового договору був повідомлений про умови праці про його права та пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах праці, однак ОСОБА_1 , свідомо приймав наявні умови праці і усвідомлював насення шкоди його здоров'я, тобто у виникненні у позивача професійного захворювання є і його вина. Відповідач вважає, що присуджена судом моральна шкода на користь позивача в розмірі 100000 грн. не відповідає критеріям розумності та справедливості, посилаючись на приклади судів в аналогічних справах про втраті 50% професійної працездатності, вказує, що суди стягували менший розмір моральної шкоди 50000-60000 грн. Скаржник вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт спричинення йому моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 у період часу з 19.02.1982 року по 10.05.2003 року та з 01.07.2005 року по 22.11.2011 року працював за різними професіями та спеціальностями на Приватному акціонерному товаристві «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат», тобто перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, що підтверджується трудовою книжкою та не оспорюється сторонами.
20 жовтня 2011 року на підприємстві було проведено розслідування причин виникнення хронічних професійних захворювань позивача, про що складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання за відповідно формою.
В пункті 16 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20 жовтня 2011 року, відносно хворого ОСОБА_1 , зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин, працюючи у Петрівському кар'єрі з 22.10.1993 року по 01.02.1998 року - машиністом екскаватора у кар'єрі кар'єра №3, з 01.01.2001 року по 10.05.2003 року та з 01.07.2005 року по теперішній час - машиністом екскаватора на виробничий екскаваторній дільниці №1 Петрівського кар'єру ОСОБА_1 вокнував роботи по керуванню екскаватором в процесі веденні підошви вибою відвантаження гірничої маси в автомобільний та залізничний транспорт, відсипні гірничі маси у відкоси уступу, відвалу, стропильні роботи під час ремонту екковаторів. При цьому під час роботи екскаватора, внаслідок його технологічних недоліків, ОСОБА_1 підпадав під дію загальної вібрації, рівень якої перевищував ГДР.
Судом встановлено, що у пункті 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20 жовтня 2011 року, зазначено, що керівництво відповідача, під час роботи на них ОСОБА_1 - порушило ст.153 КЗпП України, статтю 13 Закону України «Про охорону праці».
Згідно копії Довідки огляду МСЕК від 15 листопада 2011 року позивачу ОСОБА_1 , первинно встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Визначено потреби у забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного призначення.
Судом встановлено, що відповідно до Довідки огляду МСЕК від 13 листопада 2012 року позивачу ОСОБА_1 , повторно встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності, безстроково та третю групу інвалідності.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, керувався нормами статей ст.ст.153, 237-1, КЗпП, України, ст.ст.23,1167 ЦК України, Законом України «Про охорону праці» й виходив з того, що відповідач є особою, яка повинна нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки професійне захворювання отримано ним при виконанні трудових обов'язків на підприємстві відповідача.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і повністю погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди та не погоджується із доводами відповідача щодо його завищеного розміру, з огляду на наступне.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
У відповідності до положень ст.ст.23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди, відсутності факту встановлення вини відповідача у настанні у позивача професійного захворювання, колегія суддів відхиляє, оскільки вони були предметом розгляду судом першої інстанції про, що обґрунтовано зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.
Ушкодження здоров'я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов'язків, заподіює йому моральні й фізичні страждання, які полягають в обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, призводять до відчуття болю та завдають незручностей позивачу у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування.
Під час судового розгляду судом було встановлено факт заподіяння заявнику моральної шкоди, оскільки були встановлені усі складові елементи правопорушення, сукупність яких згідно закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв'язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди, стягнутої судом з ПРАТ «ЦГЗК» на користь позивача ОСОБА_1 .
Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань, потребу в медикаментозному лікуванні, а також період праці на підприємстві відповідача на протязі з 19.02.1982 року по 10.05.2003 року та з 01.07.2005 року по 22.11.2011 року. та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 50 %, встановлення третьої групи інвалідності, безстроково з листопада 2012 року, визначив до стягнення компенсацію у сумі 100 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.
Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням під час виконання трудових обов'язків на підприємстві відповідача.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача ПРАТ «ЦГЗК», щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: