Провадження № 22-ц/803/8181/20 Справа № 216/399/20 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
19 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідач- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року, ухваленого суддею Кузнецовим Р.О. у м.Кривому Розі, Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 29 травня 2020 року,-
У січні 2020 року позивач, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 05.01.2012 відповідач отримала кредит у розмірі 8500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 31.10.2019 має заборгованість - 551014,06 грн, з яких: 8430,00 грн - тіло кредиту, 538465,76 - нараховано відсотків за користування кредитом, 4118,30 грн - нараховано пені.
Проте, оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість до стягнення становить 132 120,06 грн, з яких: 8430,00 грн - тіло кредиту, 123 690,06 - нараховано відсотків за користування кредитом за період з 05.01.2012 по 31.01.2018.
Відповідно до п.1.1.7.12 Договору, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк.
Пунктом 1.1.7.43 Договору сторони визнали, що дія договору закінчується в момент закриття останнього рахунку/депозиту Клієнта, відкритого в рамках Договору або підпадаючого під дію Договору, а також при закінченні використання послуг Банка, передбачених договором. За наявної у Клієнта в момент закриття останнього рахунку Клієнта непогашеної заборгованості перед Банком по Договору, в тому числі по овердрафту, а також заборгованості по сплаті комісії перед Банком, дія договору закінчується після повного погашення заборгованості.
На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ КБ «ПриватБанк».
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені частково.
Стягнуто ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 05.01.2012 року в розмірі 8430 грн (вісім тисяч чотириста тридцять гривень).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 134 грн. 12 коп. ( сто тридцять чотири гривні дванадцять копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач АТ КБ «Приватбанк, не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, з ухваленням у цій частині нового рішення про повне задоволення позовних вимог.
При цьому, скаржник наголошує на тому, що Банком надані належні та допустимі докази по справі, зокрема розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків, пені та інші складові кредитного договору, а відповідачем ці докази не спростовані. Вказує, що відповідач, підписавши анкету-заяву висловив свою згоду на укладення кредитного договору та особистим підписом засвідчив, що він згоден з тим, що ця заява, разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що він ознайомлений і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були йому надані для ознайомлення в письмовому вигляді.
Позивач просить врахувати наступні постанови Верховного Суду, викладені у постанові від 10.04.2019 у справі №356/1635/16-ц, у постанові від 28.03.2019 у справі №428/2873/17, у постанові від 06.02.2018 у справі №755/2720/16-ц, у постанові від 17.04.2019 у справі №666/388/16-ц та оцінивши надані позивачем докази задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник вказує, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Зазначає, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч. 1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору б/н від 05.01.2012 відповідач отримала кредит у розмірі 8500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31.10.2019 становить - 551 014,06 грн, з яких: 8430,00 грн - тіло кредиту, 538 465,76 - нараховано відсотків за користування кредитом, 4118,30 грн - нараховано пені.
Проте, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 132 120,06 грн, з яких: 8430,00 грн - тіло кредиту, 123 690,06 - нараховано відсотків за користування кредитом за період з 05.01.2012 по 31.01.2018.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку як невід'ємні частини спірного договору.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05 січня 2012 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, у якій зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 9).
Суд першої інстанції, частково, задовольняючи позовні вимоги позивача керувався нормами статей 526, 530, 610, 612, 633, 634, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, й виходив з того, що оскільки грошові кошти використовувались відповідачем та на даний час не повернуті позивачу, кредитор має право на повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відмовляючи позивачу у стягненні відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що саме надані ним Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів банку є складовою кредитного договору і, що саме їх відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується із доводами скаржника, викладеними у скарзі з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Суд першої інстанції дотримався зазначених вище норм закону, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.
Рішення суду в частині стягнення тіла кредиту не оскаржується, тому у цій частині не перевіряється.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання форми правочину, істотних умов договору та виконання зобов'язань за кредитним договором.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Суд встановив, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приват Банку, підписаній відповідачем відсутні умови договору щодо права на одержання від позичальника відсотків за користування кредитом та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Разом з цим, банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 123690,06 грн. за період з 05.01.2012 по 31.01.2018.
Суд встановив, що у самій Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приват Банку від 05.01.2012 року, підписаній відповідачем, домовленості сторін щодо процентів і штрафних санкцій не зазначено, а надані позивачем Умови і Правила надання банківських послуг, Тарифи, якими передбачені проценти за користування кредитом і встановлена відповідальність Позичальника у разі невиконання/неналежного виконання своїх зобов'язань, не містять підпису відповідача, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи Договір, а також те, що Умови містили такі положення щодо відсотків і штрафних санкцій в момент підписання Договору Позичальником, або в подальшому такі Умови не змінювались.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції про те, що Умови і Правила надання банківських послуг,Тарифи, надані позивачем на підтвердження позовних вимог щодо нарахованих процентів за користування кредитом, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами Договору від 05.01.2012 року, що повністю узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного суду від 11 березня 2015 року у цивільній справі № 6-16цс15 та від 03 липня 2019 року у цивільній справі №342/180/17.
Слід зазначити, що у деяких анкетах-заявах позичальників чітко визначені процентні ставки за користування кредитними коштами, а також інші складові неустойки, то у таких випадках суди задовольняють вимоги банку, зокрема про стягнення процентів за користування кредитом, тоді, як в даному випадку процентна складова в Анкеті-заяві ОСОБА_1 від 05.01.2012 року не зазначена, а отже висновок суду першої інстанції про відсутність підстав у задоволенні позову в цій частині є правильним, у зв'язку із чим, доводи скаржника про наявність підстав для стягнення відсотків за користування кредитними коштами, колегія суддів відхиляє.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді анкети-заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Частина 1 ст.651 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або законом.
При цьому, згідно ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що, починаючи з 05.01.12 позичальнику нараховувались відсотки за користування кредитом за процентною ставкою 36%, в подальшому, починаючи з 01.01.2013 процентна ставка була зменшена Банком до 30%, а з 01.09.2014 року збільшена до 34,8 %, з 01.04.2015 збільшена до 43,2%, тобто Банк в односторонньому порядку без згоди відповідача, як позичальника, який відповідні зміни не підписував змінив умови кредитування в частині нарахування процентів за користування кредитом.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, та зазначає, що доводи позивача, викладені у скарзі у цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: