Справа № 161/17823/20 Провадження №11-сс/802/643/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:запобіжний захід. Доповідач: ОСОБА_2
16 листопада 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року щодо ОСОБА_8 (ЄРДР за № 12019030010004558),
Старший слідчий СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області з клопотанням, яке погоджене з прокурором відділу Волинської області ОСОБА_9 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Торчин, Луцького району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, непрацюючого, інваліда ІІІ групи, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12019030010004558.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року в задоволенні клопотання слідчого відмовлено, застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, визначених ч.5 ст.194 КПК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором при розгляді клопотання ні слідчим ні прокурором не доведено наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а наявність підозри у вчиненні тяжкого злочину не є безпосередньою підставою для застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою. Посилається на те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, а саме у незаконному виготовлені та зберіганні з метою збуту психотропної речовини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, яке відноситься до категорії тяжких злочинів. Також вказує, що існують наявні ризики того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказує, що наявність постійного місця проживання, інвалідність, а також перебування на утриманні малолітньої дитини не може гарантувати належної процесуальної поведінки підозрюваного. Вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та основні доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу і просив скасувати рішення слідчого судді та застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_8 винятковий запобіжний захід, підозрюваного та його захисника, які заперечували доводи апеляційної скарги і просили залишити ухвалу слідчого судді без змін, пояснення слідчого, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Згідно з ч.4 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Порядок розгляду слідчим суддею клопотання про застосування запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8 слідчим суддею були дотримані.
Так, слідчий суддя встановив, що надані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази доводять обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України;
Як убачається з матеріалів провадження 05 листопада 2020 року ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
При судовому розгляді клопотання слідчий суддя перевірив відповідність змісту клопотання вимогам закону та з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав для застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя встановив, що матеріалами клопотання не доведено існування ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України, також не доведено переконливого обґрунтування, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Саме лише посилання у клопотанні на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а також ймовірне в майбутньому покарання у вигляді позбавлення волі не свідчить про безумовне недотримання ним процесуальних обов'язків, які на його можуть бути покладені при обранні іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Аналогічні твердження неодноразово знаходили своє відображення і у ряді рішень Європейського суду з прав людини.
Зокрема ЄСПЛ у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Згідно з п.88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правила сталі 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Не може утримання підозрюваного під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Вирішуючи питання про запобіжний захід, суд повинен враховувати вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема справи «Харченко проти України», «Комарова проти України», «Калашніков проти Росії», в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання осіб під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 раніше не судимий, має постійне місце проживання, є особою з інвалідністю ІІІ групи, має на утриманні малолітню дитину.
Той факт, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення сам по собі не є вирішальною обставиною для обрання йому найсуворішого запобіжного заходу.
На думку суду, враховуючи при цьому наведені вище обставини, запобіжний захід саме у виді цілодобового домашнього арешту зможе належним чином забезпечити необхідні процесуальні обов'язки обвинуваченого.
Так, відповідно до частин 1,2 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно з ч.6 вказаної статті строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
З огляду на викладене, слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому зазначені в клопотанні слідчого підстави, в яких він просить застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, не знайшли свого підтвердження.
Ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: