Справа № 161/14066/18 Провадження №11-кп/802/747/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.1 ст. 125 КК України Доповідач: ОСОБА_2
18 листопада 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 ,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Пиків Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-03.02.2009 року Вугледарським міським судом Донецької області за ст.115 ч.1 КК України до 8 років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 04.01.2016 року, на підставі ухвали Орехівського районного суду Запорізької області від 24.12.2015 року умовно-достроково на невідбутий термін 7 місяців 21 день;
-11.07.2017 року Луцьким міскрайонним судом Волинської області за ст.125 ч.1 КК України до 200 годин громадських робіт;
-29.09.2017 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ст.ст.15 ч.3, 185 ч.3, 70 ч.4, 72, до 3 років 4 місяці 25 днів позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття призначеного покарання із встановленням іспитового строку на 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України;
-07.05.2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ст.115 ч.2 п.13 КК України до 11 років позбавлення волі
засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт строком на 150 (сто п'ятдесят) годин.
На підставі ст.71, 72 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, частково не відбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2017 року - 5 (п'ять) днів позбавлення волі, остаточно призначено покарання ОСОБА_7 до відбуття у виді 3 (три) роки 5 (п'ять) місяців позбавлення волі, із розрахунку один день позбавлення волі відповідає 8 годин громадських робіт.
На підставі ст.ст.70 ч.4, 72 ч.1 п. «г» КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, що призначено за даним вироком, більш суворим, що призначено за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.05.2020 року, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років.
Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до вступу даного вироку в законну силу.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з моменту проголошення даного вироку, тобто з 10.07.2020 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_7 термін перебування під вартою, в період з 02.01.2020 року до вступу даного вироку в законну силу, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що 26.06.2018 року близько 21:00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в приміщенні кухні, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 , умисно, повторно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, під час словесної суперечки з ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, наніс останній один удар столовою ложкою в ділянку лоба, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 , яка є особою похилого віку, тілесні ушкодження у вигляді забійного садна, підшкірної гематоми зліва, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 531 від 15.08.2018 року, за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор оскаржує вирок суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості.
Посилається на те, що місцевим судом при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання за кількома вирокам не було дотримано правил, визначених ст. 71 КК України. Так, судом у вироку зазначено, що невідбута частина покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року становить 5 днів, в той час як невідбута частина покарання, як встановлено матеріалами справи становить 3 роки 4 місяці 25 днів.
Крім того, судом при призначенні покарань за сукупністю злочинів на підставі ч.4 ст. 70 КК України не було зараховано у строк відбування покарання частково невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.05.2020 року.
Зазначені обставини, на думку прокурора, свідчать про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, суд при призначенні остаточного покарання ОСОБА_11 за сукупністю злочинів, невірно застосував положення п. «г» ч.1 ст. 72 КК України як такі, що не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки з урахуванням положень ст. ст. 70, 72 остаточне покарання за даним вироком та вироком Луцького міськрайонногго суду від 29.09.2017 року вже було призначено.
Крім того, посилається, що суд безпідставно зарахував ОСОБА_7 термін попереднього ув'язнення у строк відбування покарання, адже запобіжний захід обвинуваченому в даному кримінальному провадженні не обирався.
Крім того, за відсутності відповідного обґрунтування, судом безпідставно виключено такі обтяжуючі покарання обставини - вчинення злочину повторно, рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку.
Крім того, суд безпідставно в резолютивній частині вироку не вказав редакцію частини 1 статті 125 КК України, яку він застосовує до ОСОБА_7 , тобто ту, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення - 26.06.2018 в редакції Закону України №270-VI від 15.04.2008.
Так прокурор просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 скасувати. Вважати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України з призначенням покарання у виді 150 годин громадських робіт.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, що відповідно до ст. 72 КК України становить 18 днів позбавлення волі, повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року у виді 3 років 4 місяців 25 днів позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 років 5 місяців 13 днів позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за даним вироком, більш суворим, призначеним за вироком Луцького міськрайонного суду від 07 травня 2020 року, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 11 років позбавлення волі.
Зарахувати ОСОБА_7 в строк покарання остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень частково відбуте покарання за попереднім вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2020 року з 02 січня 2020 року.
Виключити з резолютивної частини вироку вказівку на зарахування терміну попереднього ув'язнення у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та посилання на застосування положень Закону України №838-VIII.
Вказати в мотивувальній частині вироку обставини, що відповідно до п.п.1, 6 ч.1 ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого - рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку та повторно.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення, кваліфікації дій обвинуваченого, виду та міри покарання, оскаржує вирок суду в частині визначення остаточного покарання його підзахисному за сукупністю вироків.
Так, посилається, що місцевий суд зазначив, що невідбута частина покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року становить 5 днів, в той час як невідбута частина покарання, як встановлено матеріалами справи становить 3 роки 4 місяці 25 днів, а тому, на його думку, вирок в цій частині підлягає зміні з правильним визначенням невідбутої частини покарання за вказаним вироком.
З цих підстав просить змінивши вирок в частині призначеного покарання, визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, призначити йому покарання у виді 150 годин громадських робіт.
На підставі ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання призначеного за даним вироком частково невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року, що становить 3 роки 4 місяці 25 днів позбавлення волі, остаточно призначити ОСОБА_7 до відбуття 3 роки 5 місяців позбавлення волі, із розрахунку один день позбавлення волі відповідає 8 годин громадських робіт.
На підставі ч.4 ст. 70, п. "г" ч.1 ст. 72 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, що призначено за даним вироком, більш суворим, що призначено за вироком від 07.05.2020 визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_7 термін його перебування під вартою в період з 02 січня 2020 року до вступу вироку в закону силу із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду просить залишити без змін.
В особистій апеляційній скарзі з доповненнями обвинувачений ОСОБА_7 вважає, що висновки суду про зарахування строку попереднього ув'язнення в період з 02 січня 2020 до вступу вироку в законну силу в строк відбуття покарання з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні позбавлення волі є правильними, тому просить залишити без задоволення скаргу прокурора в цій частині. Посилається, що йому підлягає зарахуванню в строк відбуття покарання такий період перебування в слідчому ізоляторі з тих підстав, що злочин, за який той засуджений вироком від 29 вересня 2017 року вчинений під час дії «Закону Савченко».
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив скасувати вирок, частково заперечив скарги захисту, обвинуваченого, його захисника, які свої апеляційні скарги підтримали, скаргу прокурора заперечили, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження ґрунтуються на перевірених судом доказах, яким суд дав належну юридичну оцінку. Обставини, встановлені у вироку, ґрунтуються на об'єктивному, повному і всебічному дослідженні доказів, зібраних у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку.
Кваліфікація дій обвинуваченого за ч.1 ст. 125 КК України є правильною та ніким з учасників судового провадження не оспорюється.
Так, згідно з вимогами ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст.12 КК України належить до категорії невеликої тяжкості.
Судом першої інстанції взято до уваги особу винного, який вину визнав повністю, розкаявся у вчиненому, однак раніше неодноразово судимий, в даний час відбуває покарання у виді позбавлення волі за інший злочин. Врахував як пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, таку, що його обтяжує - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ст. 32 КК України, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього кодексу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 11 липня 2017 року був засуджений Луцьким міськрайонним судом за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, судимість за який не знята і не погашена у встановленому законом порядку, що свідчить про наявність такої обтяжуючої покарання обставини як повторність злочинів.
Рецидивом злочину, відповідно до ст. 34 КК України визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Як стверджується матеріалами справи ОСОБА_7 на час вчинення злочину, за який він засуджений оскарженим вироком, - 26.06.2018 року був засуджений вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року за вчинення умисного злочину, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України. Зазначені обставини дають підстави вважати про наявність обтяжуючої покарання обставини - рецидив злочинів.
Крім того, потерпіла від даного злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України є ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка згідно чинного законодавства вважається особою похилого віку, а вчинення щодо неї злочину ОСОБА_7 становить відповідну обтяжуючу покарання обставину.
Дані обставини - повторність, рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий суд безпідставно не визнав обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , з врахуванням того, що вони були зазначені і в обвинувальному акті щодо нього.
З цих підстав доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне виключення вказаних обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , є обґрунтованими та підлягають до задоволення, шляхом зміни вироку суду та включення їх до обставин, що обтяжують покарання.
За наявності обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає правильним рішення суду першої інстанції, що призначене обвинуваченому покарання у виді громадських робіт є правильним, а включення трьох обставин, що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, повторність, рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку, суд вважає таким, що не впливає на вид та міру призначеного покарання в даному випадку.
Призначене ОСОБА_7 покарання суд апеляційної інстанції вважає таким, що повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, і не є надто м'яким, як про це зазначено в апеляційній скарзі прокурора.
Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, викладені в апеляційних скаргах прокурора та адвоката доводи про те, що призначаючи обвинуваченому остаточне покарання, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, також заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами кримінального покарання» при застосуванні правил ст. 71 КК судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст. 71 КК України.
Згідно з п. 26 вказаної постанови при визначенні покарання за правилами передбаченими в ст. 71 КК України суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного і додаткового покарання, зазначаючи його вид і розмір у новому вироку.
Невідбутою частиною покарання слід вважати покарання за попереднім вироком слід вважати покарання від відбуття якого особу звільнено з випробуванням за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо.
Вимогами ст. 72 КК України передбачено, що при складанні покарань за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий з їх співвідношення, визначеного цією статтею.
Однак, суд при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю вироків даних вимог закону та рекомендації Верховного суду України не дотримав.
Так, судом було встановлено, що згідно вироку Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч.3 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України на підставі ч.4 ст. 70, ст. 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці 25 днів, та на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
Водночас судом встановлено і це стверджується матеріалами справи, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України, за яке він засуджений оскарженим вироком, 26 червня 2018 року, тобто в період іспитового строку, а тому суд обґрунтовано застосував положення ст. 71 КК України, та прийшов до переконання про необхідність призначення покарання за сукупністю вироків.
Однак, при застосуванні положень ст. 71 КК України судом неправильно встановлено невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017, яка згідно його висновків становить 5 днів, в той час як матеріалами справи стверджується, що невідбута частина покарання за вищевказаним вироком становить 3 роки 4 місяці 25 днів, оскільки ОСОБА_7 фактично це покарання не відбував, так як був від нього звільнений з випробуванням.
Таким чином, місцевий суд фактично без точного визначення невідбутої частини покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року приєднав невідбуту частину покарання до покарання, призначеного оскарженим вироком, цим самим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для зміни вироку судом апеляційної інстанції, таким чином апеляційні скарги адвоката та прокурора в цій частині підлягають до задоволення.
Крім того, відповідно до ч.4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_7 інкриміноване йому кримінальне правопорушення вчинив до постановлення щодо нього вироку Луцького міськрайонного суду від 07 травня 2020 року та обгрутновано прийшов до висновку про наявність підстав для застосування положень ч.4 ст. 70 КК України при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Однак всупереч вимогам ч.4 ст. 70 КК України суд в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, не зарахував частково відбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 07 травня 2020 року.
З цих підстав вирок в цій частині підлягає зміні.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Отже попереднє ув'язнення у розумінні положень ст.1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до правового висновку, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року щодо правозастосування положення ч. 5 ст. 72 КК стосовно правил зарахування попереднього ув'язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч. 2 ст. 4 цього Кодексу. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України № 838-VIII на підставі як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і до неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» (далі - Закон № 2046-VIII), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі він має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки його зворотна дія як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК не допускається.
З вищенаведеного слідує, що доводи прокурора про необґрунтованість зарахування у строк відбуття покарання ОСОБА_7 терміну попереднього ув'язнення з 02 січня 2020 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні позбавлення волі, є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження оскарженим вироком суд застосував щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до вступу його в законну силу, а тому суд вважає дану обставину такою, що в розумінні Закону України № 838-VIII надає обвинуваченій особі право на застосування щодо нього норми ст. 72 КК України в редакції цього Закону, з врахуванням тих обставин, що до покарання, призначеного за оскарженим вироком на підставі ст. 71 КК України було приєднане покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2017 року, злочин за яким ОСОБА_7 вчинив 20 травня 2017 року, а також остаточне покарання було визначене на підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів з покаранням, призначеним за цим вироком та вироком Луцького міськрайонного суду від 07 травня 2020 року, прийнятим у кримінальному провадженні №12020030010000012, де до ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Інші доводи прокурора задоволенню не підлягають, оскільки на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Зважаючи наведене, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України, судове рішення підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, апеляційні скарги адвоката ОСОБА_8 , прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2020 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання змінити.
Вважати засудженим ОСОБА_7 за ч.1 ст. 125 КК України до покарання у виді 150 годин громадських робіт.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, що відповідно до ст. 72 КК України становить 18 днів позбавлення волі, частково приєднати невідбуту частину покарання (яка становить 3 роки 4 місяці 25 днів) за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2017 року, та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 (трьох) років 5 (п'яти) місяців позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за даним вироком від 10 липня 2020 року, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2020 року, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 11 (одинадцять) років.
Зарахувати ОСОБА_7 в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, частково відбуте покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 травня 2020 року.
Мотивувальну частину вироку доповнити вказівкою на те, що обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_7 є вчинення злочину повторно, рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - у той же строк з моменту отримання її копії, шляхом подачі касаційних скарг.
Головуючий
Судді