Справа № 161/14507/20 Провадження №33/802/809/20 Головуючий у 1 інстанції:Ковтуненко В. В.
Категорія:ст.44-3 КУпАП Доповідач: Подолюк В. А.
18 листопада 2020 року місто Луцьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Подолюк В.А., за участю ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Бакаєвича А.В., розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2020 року,
Вказаною постановою судді ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого водієм маршрутного транспортного засобу у ПП " ОСОБА_2 ", визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу, в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн.
Також з ОСОБА_1 в дохід держави стягнуто 420 грн. 40 коп. судового збору.
Так, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 03 вересня 2020 року об 09:00 год. на вул.Мамсурова в м.Луцьку Волинської області, здійснював перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському сполученні, а саме - транспортним засобом «Богдан», державний номерний знак НОМЕР_1 , в кількості, що перевищує кількість місць для сидіння, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу або визначену в реєстраційних документах на цей транспортний засіб на 12 осіб (37 пасажирів загалом), чим порушив п.п.7 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, та відповідно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП.
Не погоджуючись із такою постановою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність, просить скасувати та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП, - у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП. Вказує, що його вина базується лише на одному протоколі про адміністративне правопорушення, який складений щодо нього. При цьому, суд не взяв до уваги його доводів про те, що він не перевозив пасажирів кількість яких перевищувала кількість місць для сидіння, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу. В транспортному засобі кількість пасажирів відповідала кількості сидячих місць, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу. Зазначає і про те, що в матеріалах справи відсутні відомості про технічні характеристики транспортного засобу, і реєстраційні документи, на підставі яких можна зробити висновок про дозволену для перевезення кількість пасажирів. Будь-яких доказів щодо кількості пасажирів, які ним перевозились 03.09.2020 року, до матеріалів справи працівниками поліції долучено не було. Однак, суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та безпідставно визнав його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Бакаєвича А.В., які апеляцію підтримали та просили задовольнити, а також перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.
За положеннями статтей 245, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом вжито всіх заходів, передбачених КУпАП для з'ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, а тому вищевказаний висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст.280 КУпАП.
Так, ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, об'єктивна сторона якого, відповідно до диспозиції цієї норми закону полягає у порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Підпунктом 7 п.3 постанови КМ України від 20.05.2020 року №352 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" передбачено, що на період дії карантину забороняється:
- здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезення:
1) легковими автомобілями;
2) службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами працівників підприємств, закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров'я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв'язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, суб'єктів господарювання, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, та використання таких засобів індивідуального захисту пасажирами під час перевезення, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, за умови інформування органів Національної поліції про здійснення перевезення;
3) працівників закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров'я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв'язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, осіб, які виявили бажання бути донорами крові та (або) її компонентів, на підставі посвідчення донора крові та (або) її компонентів або на підставі довідки, що видається донору за місцем медичного обстеження чи давання крові та (або) її компонентів, суб'єктів господарювання, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, та використання таких засобів індивідуального захисту пасажирами під час перевезення, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Факт вчинення ОСОБА_1 згаданого адміністративного правопорушення, за обставин зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться: протоколом про адміністративне правопорушення серії АПР18 №066878 від 03.09.2020 року, рапортом працівника поліції від 03.09.2020 року, за змістом яких, ОСОБА_1 здійснював перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському сполученні, в кількості осіб, що перевищує кількість місць для сидіння, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу або визначену в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованому правопорушення доводиться і відеозаписом з боді-камери працівника поліції, який міститься на диску в справі та на якому зафіксовані події, які мали місце 03.09.2020 року за участі ОСОБА_1 , як водія маршрутного транспортного засобу, який перевозив пасажирів, і такі перебували як на місцях для сидіння, які були зайняті, так і стояли.
Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав винним його у вчиненні вказаного правопорушення.
Твердження апелянта про те, що його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП з посиланням на те, що матеріали справи не містять доказів про перевезення ним пасажирів, кількість яких перевищувала кількість місць для сидіння, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу, на увагу суду не заслуговує, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи. Зокрема, як вбачається із відеозапису з боді-камери працівника поліції, в маршрутному транспортному засобі, водієм якого був ОСОБА_1 , пасажирів було більше ніж кількість місць для сидіння, тобто були пасажири, які перевозились ним положенні стоя. При цьому, посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо технічної характеристики транспортного засобу або ж реєстраційні документи на нього, в даному випадку до уваги судом не береться, так як кількість пасажирів, які перевозились, фактично перевищувала кількість сидячих місць, що фактично заборонено в період дії карантину постановою КМ України №392 від 20.05.2020 року.
Таким чином, усі доводи сторони захисту, які викладені в апеляційній скарзі та наведені в ході апеляційного розгляду справи щодо незаконності судового рішення в частині визнання винним ОСОБА_1 жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, а на думку апеляційного суду фактично спрямовані на уникнення ним адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП України шляхом закриття провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Разом з тим, вирішуючи питання про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, місцевий суд не в повній мірі дотримався вимог ст.ст.23, 33 КУпАП, згідно з якими адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова судді в частині накладення стягнення підлягає зміні.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним годувальником в сім'ї, працюючи водієм маршрутного транспортного засобу має єдиний і невеликий заробіток, за рахунок якого треба утримувати сім'ю.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка вперше притягається до адміністративної відповідальності.
Обставин, що обтяжують відповідальність ОСОБА_1 судом не встановлено.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості, який є одним із основних принципів правосуддя, вирішальним у визначенні як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права є пропорційність відповідальності вчиненому правопорушенню, вважаю, що в даному випадку, застосування щодо ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в максимальному розмірі, передбаченому санкцією ст.44-3 КУпАП, є явно несправедливим.
За наведених вище обставин, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині накладення адміністративного стягнення.
При визначенні розміру адміністративного стягнення, апеляційний суд відповідно до вимог ст.33 КУпАП враховує характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, ступінь його вини, дані про особу винного, які наявні в матеріалах справи та встановлені судом, а також те, що хоча він і порушив умови карантину, однак вперше, відсутність шкідливих наслідків суспільним інтересам, та те, що в зв'язку з пандемією хвороби COVID-19 у країні складна економічна ситуація, й інші усі обставини справи в сукупності, та призначає ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, адміністративне стягнення за санкцією цієї норми у виді штрафу в мінімальному розмірі, а саме - 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідно становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.
На думку апеляційного суду таке стягнення буде необхідним і достатнім для виховання правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Керуючись ст.ст.284, 294 КпАП України, суддя
Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 в частині накладення адміністративного стягнення змінити.
Застосувати до ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідно становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.
В іншій частині постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 , залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського
апеляційного суду В.А. Подолюк