Справа № 755/16654/20
"13" листопада 2020 р.
м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, установив:
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , звернулася з даною скаргою, в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання від нього заяви про вчинення кримінального правопорушення в строки визначені ст. 214 КПК України.
Встановлені обставини
Сторони у судове засідання не з'явилися, однак слідчий суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 даного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та норми його ч. 3 ст. 306, яка регламентує, що неявка суб'єкта оскарження не перешкоджає розгляду провадження, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті у їх відсутність.
З урахуванням того, що під час цього розгляду є установленим, що суб'єктом оскарження було отримано від особи в інтересах якої подано скаргу заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Дані про унесення відомостей щодо обставин відображених у зверненні до ЄРДР, на час розгляду скарги слідчим суддю, не установлені.
Тобто, строки визначені ст. 214 КПК України, суб'єктом оскарження не дотримані. Тим самим є дійсним факт бездіяльності.
Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала
чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
При цьому, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Реалізація такого права має здійснюватися заявником з урахуванням того, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).
Діюче кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема ст. 214 КПК України передбачає, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Також, слідчий суддя ураховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 в справі № 818/15/18 зауважила, що у межах процедури за правилами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а тому, у розрізі такої думки, ВП ВС, слідчий суддя з'ясувавши наведені обставини судом касаційної інстанції, як такі, що підлягають установленню, у обсязі наявних та поданих до суду доказів, на час розгляду скарги, приходить до такого висновку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119) сторін цих відносин, вдповідно.
У цьому випадку, запроваджені внутрішні процедури щодо порядку та строків унесення даних до ЄРДР кореспондуються з норми наведеної ст. 214 КПК України.
Як наслідок, з вище зазначеної правової норми (ст. 214 Кодексу) та запроваджених внутрішніх процедур випливає, що нормами кримінального процесуального законодавства України встановлюється імперативний обов'язок після отримання заяви, повідомлення про вчинення
кримінального правопорушення унесення за нею відомостей до ЄРДР так, як згідно ч. 1 ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
При цьому, згаданий обов'язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене підтверджується імперативними положеннями ст. 214 КПК, з даного питання, так як дискредаційні повноваження суб'єкта оскарження, у цій ситуації, є обмеженими, а саме полягають у самому унесенні даних до ЄРДР за зверненням і все.
Адже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
У цьому випадку, суб'єкт оскарження фактично ухилився від реалізації своєї компетенції, шляхом виходу за її межі дискредаційних повноважень.
Слід також додати, що згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З порушеного у зверненні питання суб'єкт оскарження нормами кримінального процесуального законодавства України обмежений свободою розсуду, бо, як орган позбавлений змоги обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У такого роду правовідносинах останній має вчинити прямо визначену у КПК дію, і все.
Адже, на етапі прийняття та унесення даних за зверненням до ЄРДР, посилатися на положення ст. 2 КК, яка визначає підставу кримінальної відповідальності, недоцільно, так як на цьому етапі розвитку правових відносин стосовно ймовірного вчинення діяння, відповідальність за яке встановлена КК, може бути не достатньо об'єктивних відомостей навіть для попередньої констатації наявності або відсутності ознак складу злочину.
А тому, якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК.
Тобто, норми КПК не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
Бо, як зазначив ЄСПЛ у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
У даному випадкувстановлено, що суб'єктом оскарження було отримано від особи, в інтересах, якої подана скарга повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, але за нею, у строки визначені ст. 214 КПК України, відомості до ЄРДР унесено не було.
У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх порушень та уникати виконання своїх обов'язків, а у цій ситуації, суб'єкт оскарження не дотрималися власних внутрішніх правил та процедур, щодо умов унесення відомостей до ЄРДР, апріорі, вони удалися, до фактичного уникнення виконання своїх обов'язків.
Тим самим, отримали вигоду від своїх порушень та позбавили особу, яка подала заяву про злочин, як сторону, у взаємовідносинах, що склалися між ними з моменту подання такого звернення про злочин, розумної можливості представити свою справу за таких умов, які б не ставили його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (суб'єктом оскарження).
За таких умов, з урахуванням наведеного, слідчий суддя розглянувши скаргу, у межах наявних та поданих до суду доказів, на час її розгляду, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язкувважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню шляхом зобов'язання суб'єкта оскарженнявчинити дії передбачені ст. 214 КПК України.
Керуючись ст.ст. 214, 303-307, 369-372, 376 КПК України, Суд постановив :
скаргу - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу (слідчого) Дніпровського УП ГУНП в м. Києві вчинити дію передбачену ст. 214 КПК України (після подання заяви/повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування) за заявою ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення від 04.11.2020 (отримано УП за вх. № 75134 від 04.11.2020) в строки визначені ст. 214 вказаного Кодексу та з урахуванням положень ст. 28 КПК України.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, так як Рішенням КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 у справі № 3-180/2018(1644/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини третьої статті 307 Кримінального процесуального кодексу України щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення та з урахуванням того, що відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 5-16кс16 від 24.03.2016, на особу, яка оспорює рішення слідчого судді, ухвалене з її викликом, але без її участі, приписи норми ч. 3 ст. 395 КПК України не поширюються, й така особа має дотримуватись загального правила апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України.
Слідча суддя Оксана БІРСА