ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19417/20
провадження № 2/753/8928/20
про забезпечення позову
"18" листопада 2020 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Комаревцева Л.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
В провадження Дарницького районного суду м. Києва на розгляд надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Разом з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позовні вимоги шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 щотижня з з 10:00 кожного вівторка до 10:00 кожної суботи; у вихідні дні з 10:00 кожної першої суботи до 20:00 того ж дня; зобов'язати батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 їх матері ОСОБА_1 за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.
Заява про забезпечення позову обґрунтована наступним. Протягом другого півріччя 2019 року та першого півріччя 2020 року за попередньою згодою батьків дитина періодично, на вимогу батька та у зручний для нього дні та часи перебувала у нього. З часом відповідач став агресивним, почав психологічно тиснути на дитину та позивача та висловлював матері дитини претензії щодо виховання сина. Відповідач акцентував увагу, що годує та одягає дитину, тому сам на свій розсуд буде вирішувати як і скількичасу син буде проводити з матір'ю. Востаннє мати бачила дитину 05.11.2020. Цього ж дня Відповідач разом зі своєю співмешканкою викрав дитину у матері та відмовився повертати, пославшись на вирішення спору в судовому порядку. Відповідач повністю ізолював матір дитини від спілкування та участі у вихованні сина, налаштовує дитину проти матері. Позивач має підстави вважати, що відповідач застосовує до дитини психологічне насильство. Відтак, оскільки позивачу чиняться перешкоди у спілкування з сином в результаті яких можуть бути втрачені безпосередні емоційні контакти, що вплине на результат розгляду справи, позивач просить задовольнити заяву про забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 3 частини 1статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз'яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до приписів статей 141,153 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1- 3 статті 157 СК України).
Суд зазначає, що обставини викладені в заяві про забезпечення позову та докази надані в їх підтвердження вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову.
Також судом зазначається, що негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (встановлення побачень матері з малолітньою дитиною) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрати емоційного зв'язку між позивачем і сином внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), з урахуванням законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, а тому заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При вирішенні заяви судом враховано вік дитини, якій 2,5 роки, ті обставини, що дитина з народження перебувала у постійному контакті з матір'ю, яка підтримувала на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з дитиною. Відтак, враховуючи справедливу рівновагу між інтересами дитини та інтересами батьків, суд приходить до висновку, що усунення матері від участі у вихованні та спілкуванні з дитиною призведе до неминучих наслідків, таких як втрата контакту між дитиною та її матір'ю.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, суд вважає, що обраний ОСОБА_1 вид забезпечення позову відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України, є співмірним із заявленими вимогами та буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між малолітньою дитиною з матір'ю, а тому заява про забезпечення позову є такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.149-153, 353 ЦПК України, суд,-
Заяву про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову наступним шляхом:
- визначити час спілкування малолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 у будні дні з 10-00 кожного вівторка до 10-00 кожної суботи та у вихідні дні з 10-00 кожної першої суботи до 20-00 того ж дня та з 10-00 кожної третьої суботи до 20-00 того ж дня до винесення судом рішення;
- зобов'язати батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 їх матері ОСОБА_1 за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.
Ухвала підлягає негайному виконанню, оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвалу суду може бути оскаржено протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований: АДРЕСА_3 , фактично проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Л.В. Комаревцева