номер провадження справи 9/105/20
05.11.2020 Справа № 908/2044/20
м. Запоріжжя
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Харківський електротехнічний завод “Енергоміра”, код ЄДРПОУ 34952220 (61139, м. Харків, вул. Лозівська, 5)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, код ЄДРПОУ 00130926, (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14)
про стягнення 876 148,01 грн.
Суддя Боєва О.С.
при секретарі судового засідання Бичківській О.О.
За участю представників:
від позивача: Гапочка К.В. (дов. б/н від 03.11.2020)
від відповідача: Шульга Ю.О. (дов. № 20 від 01.01.2020)
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Харківський електротехнічний завод “Енергоміра” про стягнення з відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” суми 876148,01 грн., що складається з суми 672 480,00 грн. основного боргу, суми 144989,63 грн. інфляційних витрат та суми 58 678,38 штрафних санкцій.
Ухвалою суду від 13.08.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2044/20, присвоєний номер провадження 9/105/20, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.09.2020. Ухвалою суду від 08.09.2020 підготовче засідання відкладено на 07.10.2020. Ухвалою суду від 07.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2020.
05.11.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, мотивуючи, невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати товару за договором про закупівлю товарів № 390616 від 16.06.2016, а саме: товару, отриманого за видатковою накладною №ЭН-0001810 від 17.06.2016 на суму 672480,00 грн. У відповідності до п.4.1. договору покупець повинен був здійснити розрахунок за поставлену партію товару протягом 180 календарних днів з дня підписання видаткової накладної. 12.06.2017 сторонами укладено Угоду про розстрочення заборгованості за договором № 390616 від 16.06.2016, згідно з якою Покупець повинен був перерахувати (сплатити) кошти не пізніше 30 числа кожного місяця у відповідності наступного графіку: червень 2017 - 224160,00 грн.; липень 2017 - 112 080,00 грн.; серпень 2017 - 112 080,00 грн.; вересень 2017 - 112 080,00 грн.; жовтень 2017 - 112 080,00 грн. Позивач не отримав жодної оплати. Позивач направив відповідачу претензію №18/05 від 18.05.2020 з вимогою про сплату заборгованості, яка була отримана відповідачем 19.05.2020. Відповіді отримано не було. За прострочення оплати позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано суму 144989,63 грн. втрат від інфляції та суму 58678,38 грн. 3% річних. На підставі викладеного, позивач просив позов задовольнити. Позивачем у позовній заяві також викладена вимога про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які згідно з викладеним у ній попереднім (орієнтовним) розрахунком складаються з: суми 13142,22 грн. судового збору та витрат на відрядження представників позивача в розмірі 20 000,00 грн.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, зокрема, про наступне. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення основного боргу за договором 10.08.2020, тобто після закінчення трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, щодо оплати платежів за угодою про розстрочення заборгованості за червень, липень 2017, а також для стягнення нарахованих на ці суми оплати 3% річних та інфляційних втрат, який закінчився 30.06.2020 та 30.07.2020. В ч.4 ст. 267 ЦК України закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Також відповідач зазначив, що позивачем не додано копію акту вхідного контролю, що згідно п. 4.1. Договору підлягає обов'язковому підписанню сторонами та факт підписання є підставою для оплати поставленого товару. З посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, ст. 233 ГК України, а також ст. 239 ГПК України відповідач (у разі задоволення вимог про стягнення основного боргу за договором, стягнення 3% річних та інфляційних втрат) просив суд зменшити 3% річних та розстрочити виконання судового рішення. При цьому відповідач зазначив, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду по даній справі, у зв'язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, наявної кредиторської заборгованості перед ДП «Енергоринок», багатомільйонної заборгованості з податкового боргу, відсутні кошти для фінансування в необхідному обсязі першочергових та обов'язкових витрат товариства, тому задоволення судом у повному обсязі позовних вимог призведе до появи додаткового фінансового тягаря. ПАТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством державного сектору економіки та включено до Переліку об'єктів державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015р. № 83. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р. ПАТ «Запоріжжяобленерго» включено до переліку об'єктів великої приватизації державної власності. На підставі п. 12, ч. 1, ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення держави підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. Прийняття рішення про стягнення з відповідача боргу без врахування обставин, що ускладнюють його виконання, ставить під сумнів стабільність фінансового стану ПАТ «Запоріжжяобленерго» та, як наслідок, може відобразитись на безпеці експлуатації об'єктів електроенергетики, на безперервність передачі енергії, на екологічній безпеці об'єктів електроенергетики, на збережені цілісності та забезпеченні надійного і ефективного функціонування ОЕС України тощо. На підставі викладеного, відповідач просив застосувати строк позовної давності в частині стягнення основного боргу за червень, липень 2017 та нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на дані суми платежів; відмовити в задоволені позовних вимог. У разі задоволення позовних вимог - розстрочити виконання рішення по строком на 12 календарних місяців. У разі задоволення судом позовних вимог в частині стягнення 3% річних - зменшити їх розмір на 50%. Також у відзиві відповідачем викладено заперечення щодо заявлених позивачем в орієнтовному розрахунку витрат на відрядження в розмірі 20000,00 грн. Зазначено, що чинним господарським процесуальним кодексом взагалі не передбачено відшкодування даної категорії витрат. Дані витрати не відносяться до витрат, які пов'язані з розглядом справи згідно ст. 123 ГПК України, тому відсутні підстави для їх задоволення.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 21.09.2020, позивач зазначив про наступне. Надані ПАТ «Запоріжжяобленерго» заперечення в частині застосування строків позовної давності є необґрунтованими. Законом України № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» було внесено зміни до Цивільного кодексу України, зокрема у п. 12«Прикінцеві та перехідні положення», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, строки позовної автоматично було продовжено до кінця дії карантину, а враховуючи те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 карантин на всій території України було продовжено до 31 жовтня 2020 року, подаючи позовну заяву ТОВ «Харківський електротехнічний завод «Енергоміра» було дотримано строки позовної давності по усіх платежах за Договором, відтак застосування положень Цивільного кодексу України про спливання строку позовної давності у даному випадку є неможливим. У відзиві на позовну заяву ПАТ «Запоріжжяобленерго» посилається на постанову Великої палати Верховного суду від 18.03.2020 по справі 902/417/18 у якій пунктом 8.38. передбачено що суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Але при цьому суд зменшив розмір 3% річних через те, що сума таких виплат майже в два рази перевищувала суму прострочення, в даному випадку нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, є співрозмірними до суми основного боргу. Постановою Верховного суду України від 26 квітня 2017 року по справі № 918/329/16 виділено що: «Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові». З огляду на вказане, позивач вважає неможливим зменшення розміру компенсаційних виплат, адже весь час поки боржник не виплачував кошти за отриману продукцію, він безпідставно користувався чужими коштами, через що позивач поніс майнові витрати.
05.10.2020 від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач зазначив, що позивач посилається на автоматичне продовження строків позовної давності у зв'язку з введенням карантину. Позивач звернувся з позовом 10.08.2020. Постановою Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020 встановлено адаптивний карантин з 01.08.2020 по 31.08.2020, яким передбачено, що залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19, що виключає автоматичність проводження строків позовної давності. Однак, позивач не наводить яким саме чином введення карантину вплинуло на неможливість подачі позовної заяви в строки передбачені Цивільним кодексом України, тобто в строк до 30.06.2020 та до 30.07.2020. Наведена відповідачем постанова Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 передбачає саме законодавчу можливість зменшити не лише розмір неустойки та штрафу, а й зменшити розмір 3% річних з урахуванням конкретних обставин справи. Наведені підстави в даній постанові щодо зменшення розміру нарахування 3 % річних свідчать про те, що в кожному випадку суд оцінює подані докази стороною, яка заявляє клопотання про зменшення пені. В випадку даного спору, відповідач надавав докази скрутного фінансового стану Товариства, які підтверджують негативну динаміку зростання дебіторської та кредиторської заборгованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
16.06.2016 Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (Покупець), на сьогодні - Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський електротехнічний завод «Енергоміра» (Постачальник, позивач у справі) був укладений договір про закупівлю товарів № 390616, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність Покупця товар, зазначений в Специфікації до Договору (Додаток №1), а Покупець - прийняти та оплатити такий товар (п.1.1 договору).
В п.п. 1.2, 3.1 договору та Специфікації (Додаток №1 до Договору) визначено ціну договору, найменування, характеристики, кількість та вартість товару: лічильник електронний багатотарифний однофазний CE208BY, у кількості 600 шт. загальною вартістю 672480,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до положень п. 4.1, п. 4.2 договору, покупець здійснює розрахунок за кожну поставлену партію товару протягом 180 календарних днів після підписання Покупцем Акту вхідного контролю та підписання Сторонами акту приймання-передачі товару (видаткової накладної). До рахунку-фактури додається акт приймання-передачі товару (видаткова накладна).
Датою оплати по цьому договору визначається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.3).
Згідно з п. 5.2 договору поставка товару здійснюється партіями. Поставка кожної партії товару здійснюється за замовленням виключно на підставі письмової заявки, підписаної уповноваженим представником Покупця.
Матеріали справи свідчать, що у відповідності до Заявки Покупця на поставку ТМЦ від 17.06.2016 № 004-004/9295 ТОВ «ХЕТЗ «Енергоміра» відвантажило 600 шт. лічильників на загальну суму 672480,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЭН-0001810 від 17 червня 2016, а також товарно-транспортною накладною №РН1706 від 17.06.2016.
Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженим представником Покупця, який діяв на підставі довіреностей № 133 від 17 червня 2016.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру на оплату товару №ЭН-0002090 від 17.06.2016 на суму 672480,00 грн.
Отже, виходячи з умов п. 4.1 договору, останнім днем розрахунків за товар є 14.12.2016.
Позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу б/н від 31.03.2017 про сплату заборгованості за товар, в тому числі поставлений за вищевказаною видатковою накладною.
У відповіді на вказаний лист за вих. № 001-32/7851 від 16.05.2017 відповідач просив розстрочити оплату рівними частинами.
12.06.2017 сторонами було укладено Угоду про розстрочення заборгованості за договором № 390616 від 16.06.2016.
Відповідно до змісту п.п. 1, 2 цієї Угоди встановлено новий строк виконання зобов'язань за договором № 390616 від 16.06.2016 в частині проведення оплати товару за видатковою накладною №ЭН-0001818 від 17 червня 2016 в розмірі 672480,00 грн.
Пунктом 3 Угоди передбачено, що розстрочення заборгованості здійснюється на період з 30.05.2017 по 30.10.2017 шляхом поділу її загального розміру і оплати рівними частинами, зі сплатою за наступним графіком: червень 2017 - 224 160,00 грн.; липень 2017 - 112 080,00 грн.; серпень 2017 - 112 080,00 грн.; вересень 2017 - 112 080,00 грн.; жовтень 2017 - 112 080,00 грн.
В п. 4 Угоди встановлено, що грошові зобов'язання підлягають виконанню шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок не пізніше 30 числа кожного місяця.
Позивач направив відповідачу претензію №18/05 від 18.05.2020 з вимогою щодо погашення заборгованості за договором № 390616 від 16.06.2016, яка згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення була отримана відповідачем 19.05.2020. Проте відповіді, як зазначив позивач, він не отримав.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст.ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зі змісту ст.ст. 13, 14 ЦК України слідує, що цивільні права і обов'язки здійснюються та виконуються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правами.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт порушення грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Як встановлено судом вище, згідно з умовами Угоди про розстрочення заборгованості від 12.06.2017 відповідач повинен був оплатити заборгованість за отриманий товар в загальному розмірі 672480,00 грн. рівними частинами за наступним графіком: 224 160,00 грн. - до 30.06.2017, 112 080,00 грн. - 30.07.2017, 112 080,00 грн. - до 30.08.2017, 112 080,00 грн. - до 30.09.2017, 112 080,00 грн. - до 30.10.2017.
Відповідач відповідних доказів оплати суду не надав, позовні вимоги в частині суми основного боргу не спростував, наявність заборгованості за договором поставки у розмірі 672 480,00 грн. відповідачем не заперечується.
З огляду на викладене, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 672 480,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню
Перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції та 3% річних, суд встановив, що його здійснено вірно, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 144989,63 грн. втрат від інфляції за загальний період липень 2017 - червень 2020 та суми 58678,38 грн. - 3% річних за загальний період з 01.07.2017 по 17.07.2020 включно також підлягають задоволенню.
Щодо заявлення відповідачем про застосування строку позовної давності, суд зазначає про наступне.
Статтями 256-258 ЦК України передбачено строки у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність).
Згідно з приписами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Приписами ч.ч. 1, 5 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми основного боргу 10.08.2020, тобто після закінчення трирічного строку позовної давності в частині оплати платежів за угодою про розстрочення заборгованості, що підлягали сплаті у червні 2017 (до 30.06.2017) та у липні 2017 (до 30.07.2017), який закінчився 30.06.2020 та 30.07.2020 відповідно. Тому відповідач просив відмовити у позові в частині стягнення суми основного зобов'язання, що підлягали оплаті у червні та липні 2017, а також в частині стягнення нарахованих на ці суми оплати 3% річних та інфляційних втрат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з 12 березня усій території України установлено карантин. На засіданні Уряду 25.03.2020 запроваджено режим надзвичайної ситуації по всій території України на 30 днів, всі карантинні обмеження також подовжені на 30 днів - до 24 квітня 2020. В подальшому дію карантину постійно продовжували. На засіданні Уряду 26.08.2020 ухвалено рішення про продовження адаптивного карантину в Україні до 31 жовтня 2020. 13 жовтня 2020 Кабінет Міністрів України прийняв рішення про продовження карантину в Україні до 31 грудня 2020 року (постанова КМУ № 956 від 13.10.2020).
Згідно з Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)”, який набрав чинності 02.04.2020, розділ “Прикінцеві положення” Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Враховуючи зазначене, строки позовної давності продовжено до завершення строку дії карантину, який діє починаючи з 12.03.2020 та наразі триває.
Таким чином, оскільки трирічний строк позовної давності щодо виконання зобов'язання в частині оплати суми боргу 224 160,00 грн. та 112 080,00 грн. припав на час дії карантину на території України (30.06.2020 та 30.07.2020), цей строк станом на час звернення позивача із позовом, який надійшов до суду 10.08.2020, не закінчився та є продовженим на строк дії такого карантину.
Зміни до пункту 12 розділу “Прикінцеві положення” Цивільного кодексу України не вносилось, тому вони підлягають застосуванню.
Посилання відповідача на те, що впровадження адаптивного карантину виключає автоматичність проводження строків позовної давності, є необґрунтованим. Так, законодавець у наведеному вище Законі України № 540-IХ від 30.03.2020 не розмежовує поняття «адаптивний карантин» та «карантин». Зазначення ж відповідачем про необхідність доведення позивачем неможливості подання позову у зв'язку з введенням карантину також є безпідставним, оскільки продовження строків позовної давності з вищезазначених підстав не ставиться в залежність від того чи була неможливість звернутися до суду зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідач просить суд зменшити розмір 3% на 50 відсотків та розстрочити виконання рішення на 12 календарних місяців зі сплатою щомісячно рівними частинами.
Позивач заперечив проти зменшення розміру відсотків річних та надання розстрочки виконання рішення, як то слідує із відповіді на відзив. В судовому засіданні позивач свої заперечення підтримав.
Згідно з ч.ч. 3, 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірної великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Перш за все, правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
В пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, зазначено, що з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Господарський суд акцентує увагу на тому, що слід враховувати конкретні обставини справи та мотиви з яких Велика Палата Верховного Суду дійшла до зазначених висновків, на що також було наголошено у вищевказаній постанові.
Так, зокрема, зі змісту цієї постанови вбачається, що сторони у цій справі у пункті 5.5 договору дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
В п. 8.33 зазначеної постанови Великої Палата Верховного Суду вказано наступне.
«…Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора…» (п.8.33 Постанови).
«…З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав…» (п.8.41.).
Крім того, господарський суд звертає увагу, що є Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020, в якій зазначено про не згоду з висновками Великої Палати Верховного Суду в частині визначення правової природи відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, та можливості зменшення її розміру, визначеного сторонами грошового зобов'язання у відповідному договорі.
В Окремій думці, зокрема, зазначено:
«…Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання…».
«…Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
З урахуванням наведених норм матеріального права можна зробити висновок, що обумовлені сторонами в пункті 5.5 договору поставки проценти річних не можуть бути зменшені за аналогією неустойки (пені) на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, також не може бути відмовлено в їх стягненні тільки з тих підстав, що їх розмір або загальний розмір заборгованості є неспівмірним до суми основного боргу, оскільки їх стягнення не залежить від задоволення вимог про стягнення основного боргу, який до дня ухвалення судового рішення може бути виплачено…».
Враховуючи обставини даної справи № 908/2044/20, господарський суд не вбачає підстав для зменшення належної до стягнення суми відсотків річних, що визначені у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних на 50% судом відмовляється.
За змістом ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання.
Розглянувши заяву відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду строком на 12 календарних місяців, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з наступних підстав.
Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи дане питання, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
У преамбулі та статті 6 §1 Конвенція гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина “судового розгляду”.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).
В силу ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Отже, при вирішенні питання про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду, необхідно виходити із дотримання балансу інтересів обох сторін, які приймають участь у справі.
Вирішуючи в даному випадку питання про надання розстрочки виконання рішення, суд бере до уваги категоричну незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки, невиконання боржником зобов'язання протягом тривалого часу з моменту його виникнення та ту обставинну, що Угодою від 12.06.2017 про розстрочення заборгованості за договором № 390616 від 16.06.2016 відповідачу було надано розстрочку в частині проведення оплати товару на період з 30.05.2017 по 30.10.2017 шляхом поділу її загального розміру і оплати рівними частинами. Однак відповідачем за весь час і до звернення позивача до суду з даним позовом не було здійснено жодного платежу, що свідчить про недобросовісність виконання взятих на себе зобов'язань та зловживання правами. При цьому товар був поставлений відповідачу ще у 2016 році.
Звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення на 12 місяців, боржник не надав жодних гарантій, що рішення господарського суду буде ним виконуватись, не надано доказів, які б підтверджували його дійсні наміри щодо вжиття заходів, спрямованих на фактичне виконання рішення протягом зазначеного часу. Тобто, суду не надано належних доказів того, що надання судом розстрочки буде виправданим та забезпечить реальну можливість виконання судового рішення у даній справі. Скрутний фінансовий стан боржника та посилання на інші обставини не звільняє його від належного виконання зобов'язань перед кредитором.
Враховуючи усе вищевикладене, позов задовольняється судом повністю.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати суми 13142,22 грн. судового збору покладаються на відповідача.
За змістом ст. 123 ГПК України до складу судових витрат, крім судового збору, входять також витрати, пов'язані з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду.
У наведеному у позовній заяві попередньому (орієнтовному) розрахунку позивачем зазначено про судові витрати, пов'язані з відрядженням представників позивача в розмірі 20 000,00 грн.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Станом на час розгляду справи відповідні докази до суду не надходили, тому питання щодо розподілу понесених позивачем судових витрат (витрат на відрядження представників позивача) судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, код ЄДРПОУ 00130926, (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Харківський електротехнічний завод “Енергоміра”, код ЄДРПОУ 34952220 (61139. м. Харків, вул. Лозівська, 5) суму 672480 (шістсот сімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, суму 144989 (сто сорок чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 63 коп. втрат від інфляції, суму 58678 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 38 коп. - 3% річних, суму 13142 (тринадцять тисяч сто сорок дві) грн. 22 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2020.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва