Справа № 240/2179/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
18 листопада 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інформаційного центру "Краматорськ" Управління інформації (військова частина 1566Р) Адміністрації Держприкордонслужби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року (проголошене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2020 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього грошового забезпечення, за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення з 01 березня 2019 року по 20 листопада 2019 року, за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки, враховуючи вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при виключенні зі списків особового складу 28.02.2019 його не розраховано за всіма видами забезпечення, а саме не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 лютого 2019 року. Грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік у сумі 72645,72 грн. на виконання судового рішення в справі №240/9338/19 позивач отримав 20.11.2019, тобто фактично розрахований при звільненні з військової служби 20.11.2019.
Позивач вважає, що згідно нормами ст.ст.116,117 Кодексу Законів про працю України відповідач зобов'язаний був за період з 01.03.2019 по 20.11.2019 нарахувати та виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середне грошове забезпечення (середній заробіток) за весь час затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100. Однак, листом від 25.02.2020 командиром Військової частини НОМЕР_1 позивачеві було відмовлено у виплаті вищевказаного середнього грошового забезпечення.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та залишити позовну заяву позивача без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалася на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
Позивач з 2015 року є учасником бойових дій, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.04.2015.
Наказом Голови Адміністрації Державної прикордонної служби України №1т-ОС від 21.01.2019 ОСОБА_1 звільнено у запас. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2019 №21Р-ос полковник ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини.
При звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски в 2015-2019 роках як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 в справі № 240/9338/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено та, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 лютого 2019 року.
Відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2019 № 92Р-ос "Про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій" та на виконання вказаного судового рішення, нараховано позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 28.02.2019, та здійснено виплату вказаних коштів, які 20.11.2019 зараховані на картковий рахунок ОСОБА_1 у розмірі 72645,72 грн.
06.02.2020 позивач звернувся до Начальника Інформаційного центру "Краматорськ" Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) із заявою про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки, з 01 березня 2019 року по 15 листопада 2019, враховуючи вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Листом від 25.02.2020 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що передбачено ст.117 КЗпПУкраїни, оскільки він перебував на військовій службі, а не у трудових відносинах з Державною прикордонною службою України. У зв'язку із цим, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Державній прикордонній службі України, положення загального законодавства у сфері трудових правовідносин, у тому числі Кодексу законів про працю України, не поширюються.
Вважаючи, що затримка у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за відповідний період, при проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби є порушенням конституційних та соціальних прав, позивач звернувся з позовом до суду з підстав застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача відносно відмови щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є незаконними.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 21.01.2019 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 в справі № 240/9338/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено та, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 лютого 2019 року.
Грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік у сумі 72645,72 грн. на виконання судового рішення в справі №240/9338/19 позивач отримав 20.11.2019.
06.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Листом від 25.02.2020 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні мотивуючи тим, що він перебував на військовій службі, а не у трудових відносинах з Державною прикордонною службою України.
Що до рішення суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17.
Отже, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджується з правовою позицією як Верховного Суду України викладеної у справах №806/535/18 від 07.02.2018 року, №806/1899/17 від 01.03.2018 року так і постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при виключенні 28.02.2019 року ОСОБА_1 зі списків військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 28.02.2019 остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Таким чином, враховуючи непроведення відповідачем 28.02.2019 остаточного розрахунку при звільненні позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні.
Суд апеляційної інстанції вказує на те, що обчислення середнього заробітку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
За змістом пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Положеннями пункту 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
В силу зазначених обставин колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 01 березня 2019 року (наступного дня після виключення із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 20.11.2019 (дату виплати компенсації), відповідно до вимог Порядку №100.
Суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Інформаційного центру "Краматорськ" Управління інформації (військова частина 1566Р) Адміністрації Держприкордонслужби України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 листопада 2020 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.