Справа № 580/3842/20 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький
18 листопада 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
при секретарі - Казюк Л.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
У вересні 2020 року позивач звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття розпорядження по розрахунку доплати до пенсії позивачу у розмірі однієї мінімальної заробітної плати підвищення пенсії, як не працюючому пенсіонерові, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю та перерахунку основної та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до норм статтей 39, 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача усунути порушення права позивача на доплату до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та на розмір основної та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до норм статтей 39, 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виготовити відповідне розпорядження згідно постанови Тальнівського районного суду Черкаської області від 07 травня 2012 року у справі № 2-а-4037/12 та від 18 липня 2011 року у справі № 2-а-2805/11.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки для захисту порушених прав позивач має звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у між сторонами виникли нові спірні правовідносини, які раніше судом не вирішувалися, і пов'язані з розглядом відповідачем заяв позивача про відновлення виплат за нормами Закону № 796-XIІ, розмір яких було підтверджено постановами Тальнівського районного суду Черкаської області від 07 травня 2012 року та від 18 липня 2011 року, але без заяви та згоди ОСОБА_1 були зменшені відповідачем.
У межах встановленого судом строку відзиві на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 18 липня 2011 року у справі № 2-а-2805/11 визнано рішення управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у відмові в нарахуванні та виплаті позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеній до категорії 4 та щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю згідно положень ст.ст. 39, 51, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправним та зобов'язано провести перерахунок та виплату як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю щомісячної доплати до пенсії відповідно до статті 39, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 29 вересня 2010 року із розрахунку однієї мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та з урахуванням сум проведених виплат.
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 07 травня 2012 року у справі № 2-а-4037/12 визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області щодо не здійснення перерахунку та виплати розмірів належних позивачу державної та додаткової пенсії по інвалідності, доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю у відповідності зі статтями 39, 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправною та зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок та виплату позивачу основної та додаткової пенсії по інвалідності з 08.04.2011 року відповідно до статтей 39, 49, 50, 54 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік з урахуванням сум проведених виплат.
При цьому, постанова Тальнівського районного суду Черкаської області від 18 липня 2011 року у справі № 2-а-2805/11 набрала законної сили 18 березня 2013 року.
Поряд з викладеним суд встановив, що постанова Тальнівського районного суду Черкаської області від 07 травня 2012 року у справі № 2-а-4037/12 набрала законної сили 21 листопада 2013 року.
Викладене, на переконання Черкаського окружного адміністративного суду, виключає можливість розгляду і вирішення даного позову, оскільки для захисту порушених позивач має звернутись до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення позивача до суду є незгода з діями відповідача, вчиненими на виконання постанов Тальнівського районного суду Черкаської області від 18 липня 2011 року у справі № 2-а-2805/11 та від 07 травня 2012 року у справі № 2-а-4037/12.
Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року відповідач зазначив, що на момент розгляду заяви не визначено правових підстав для проведення нарахувань та виплат доплат громадянам, які проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, оскільки рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 не містить положень щодо порядку його виконання, а до статті 39 Закону України № 796-ХІІ зміни не вносились.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень визначив підставами для відмови у доплаті до пенсії позивача зміни до правового регулювання та рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ.
Наведені вище обставини та підстави для відмови у задоволенні заяви позивача виникли після постановлення згаданих вище постанов Тальнівського районного суду Черкаської області від 18 липня 2011 року у справі № 2-а-2805/11 та від 07 травня 2012 року у справі № 2-а-4037/12, а тому не досліджувалися та не могли бути дослідженими судом під час розгляду справ № 2-а-2805/11 та № 2-а-4037/12.
Отже, оскаржувані дії відповідача щодо неприйняття розпорядження по розрахунку доплати до пенсії позивачу у розмірі однієї мінімальної заробітної плати підвищення пенсії, як не працюючому пенсіонерові, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю та перерахунку основної та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до норм статей 39, 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не пов'язані із виконанням судового рішення.
Викладене, у свою чергу, спростовує твердження суду першої інстанції про те, що для захисту порушених позивач має звернутись до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням наведеного судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі "Голдер проти Великої Британії" від 21 лютого 1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини зміни закону та прийняття рішення Конституційного Суду України, свідчить, що постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у справі було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов