Справа № 640/20490/20 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
18 листопада 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 62767928 від 10 серпня 2020 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку приватний виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Звернув увагу на те, що матеріали справи не містять письмових доказів проживання чи перебування позивача за вказаною у виконавчому написі адресою.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої доводи обґрунтовує тим, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. При цьому наголошує, що чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 10 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості в розмірі 24 880,00 грн., щодо примусового виконання виконавчого напису № 15010 від 30 липня 2020 року виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем порушено вимоги Законів № 1403-VIII та № 1404-VIII в частині встановлених правил територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки володіючи відомостями про зареєстроване місце проживання позивача (боржника), яке не відноситься до виконавчого округу приватного виконавця, відповідачем прийнято до виконання виконавчий документ з іншого виконавчого округу, про що винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень частини 1 статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VІІІ від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1403) фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".
Частиною 1 статті 25 Закону № 1403 визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Згідно частини 2 статті 25 Закону № 1403 приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
У силу приписів частини 6 статті 25 Закону № 1403 виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 18 цього Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження закріплені у розділі ІV Закону України № 1404-VIII.
Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Отже, як було вірно зазначено апелянтом, чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника.
До того ж, наведеними нормами приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника - фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/15676/16.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи виконавчого напису Приватного нотаріуса Гораєм О.С. (а.с. 25), який було надано відповідачу на виконання, останній містить відомості щодо адреси реєстрації позивача: АДРЕСА_1 . та адреси його проживання: АДРЕСА_2 .
У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 3 Закону України Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до частини 10 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
З аналізу вказаних вище положень чинного законодавства вбачається, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Крім того, відповідно до положень частини 3 статті 5 Закону України № 1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у випадках, передбачених цим Законом.
При цьому, частиною 4 статті 4 вказаного Закону закріплено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, однією з яких є пред'явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Таки чином, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що зазначення у виконавчому написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника на території, на яку поширюються функції відповідача, надавало останньому право на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а підстави для повернення виконавчого документа були відсутні.
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження № 62767928 від 10 серпня 2020 року прийнята з дотриманням правил територіальної діяльності, а тому скасуванню із зазначених позивачем підстав не підлягає.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов