Справа № 826/7593/17 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.
18 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря: Кондраток А.В.,
представника позивача Захарченка Ю.О.,
представника відповідача Кошарської А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 00109814063 від 13 березня 2017 року як таке, що прийнято безпідставно з огляду на те, що господарські операції позивача з контрагентами нерезидентами (IDP ASSET MANADGEMENT, PROVE GROUP INTERNATIONAL LTD, CAPEXPANSION LTD, IDP CAPITAL LTD, COSPELO LTD, IDP ESTATE LTD, IDP GUARANTY LTD, CORREGIS SERVIS LTD, ANNABERG ENTERPRISES LIMITED) здійснювались на підставі належним чином оформлених первинних документів, а саме було укладено відповідні контракти, отримані письмові звіти та оформлено акти приймання-передачі наданих послуг, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій. Крім цього, позивач зазначає, що достовірність відображення фінансового стану підприємства станом на 31 грудня 2015 року підтверджена висновком незалежного аудитора.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем аналітичні звіти, складені на виконання умов контрактів, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не можуть належним чином засвідчувати факт здійснення фінансово-господарських операцій. Відтак, за висновком суду, позивачем не надано належних доказів в підтвердження придбання та/або використання послуг, отриманих від вказаних контрагентів, та використання їх у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апелянт наголошує, що саме акт-приймання передачі наданих послуг є первинним документом, на підставі якого формуються витрати, а не письмовий звіт, як зазначив суд першої інстанції. Відповідно до пункту 1 контрактів укладених позивачем із контрагентами- нерезидентами, останні як виконавці, надають консультативні послуги щодо огляду ринку прибуткової нерухомості у формі письмового звіту, а згідно пункту 3 цих же контрактів, оплата здійснюється на підставі акту надання послуг, відтак відображені витрати в сумі 8 741 450, 16 грн були здійснені на підставі відповідних актів приймання-передачі наданих послуг, які мають всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Таким чином позивач доводить, що суд першої інстанції прийняв позицію податкового органу, що базується на припущеннях, і не врахував специфіку послуг як предмета господарської операції.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 31.01.2017 по 13.02.2017 посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2016, результати якої оформлені актом від 20.02.2017 № 160/26-15-14-06-02/38150437.
Проведеною перевіркою виявлено наступні порушення:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 119 739, 00 грн.;
- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по податку на додану вартість на загальну суму 31 645, 00 грн.;
- операції проведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ексельсіор» пов'язані з оформленням документів на придбання товарів, робіт (послуг) від нерезидентів не мають статусу «господарських операцій» у відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а кошти перераховані на рахунки відповідних нерезидентів, на загальну суму 384 400,00 дол. США (8 741 450, 16 грн) спрямовані на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;
- підпункту 141.6.1 пункту 141.6 статті 141 Податкового кодексу України, пункту 1 статті1, статей 43, 64 Закону України «Про інститути спільного інвестування», а саме: активи у вигляді земельних ділянок та об'єктів незавершеного будівництва, ПВНЗІФ «Цитадель», оціночна вартість яких станом на 01.01.2014 становить 59 916 941, 00 грн., станом на 30.09.2016 становить - 64 544 410, 33 грн. не є активами ПВНЗІФ «Цитадель», а є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами «Ексельсіор», отриманою за рахунок коштів інвесторів ПВНЗІФ «Цитадель»;
- встановлено наявність сумнівних фінансових операцій, які відповідають (п.7 переказ коштів за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), крім переказів коштів за територію України) регламентованих Положенням про порядок організації роботи при виявленні органами ДФС фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення відповідно до наказу ДФУ України від 01.04.2015 № 230.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2017 № 0010981406, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями на суму 1 119 739, 00 грн.
Такий висновок податковий орган пов'язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та рядом контрагентів нерезидентів, оскільки такі відносини не підтверджені документально та спрямовані на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (а.с.89 том 1).
Позивач оскаржив вище зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте, рішенням Державної фіскальної служби України від 14.04.2017 № 8019/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення залишено без змін, а скарга без задоволення.
Наведене зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів перед судом, що діяв правомірно, в той час, як наведені позивачем доводи і докази не свідчать про дотримання вимог податкового законодавства.
Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.
Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону № 996-XIV.
Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Так, основним мотивом для прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення була недоведеність Товариством факту отримання послуг від контрагентів - нерезидентів та їх використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.
Проте, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не звернув увагу на таке.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку .
Відповідно до статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Отже, об'єктом оподаткування можуть бути операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.
Як наголошувалось вище, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88 (далі по тексту також - Положення N 88), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Пунктом 2.4 Положення N 88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так, предметом діяльності ТОВ «КУА «Ексельсіор» є управління активами інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних інвестиційних фондів).
У 2015 році Товариство здійснювало придбання у нерезидентів послуг з аналізу ринків прибуткової нерухомості країн Європи. Щодо кожного такого замовлення між Позивачем та його контрагентом було складено відповідний контракт, отримано письмовий звіт та оформлено акт приймання- передачі наданих послуг.
За встановленими обставинами справи, позивачем було укладено ряд контрактів про надання консультативних послуг, а саме:
- з СAPEXPANSION LTD від 02.03.2015 № 02/03-2015, від 03.08.2015 № 03/08-2015;
- з CORREGIS SERVIS LTD від 03.09.2015 № 03/09-2015;
- з IDP ESTATE LTD від 04.08.2015 № 04/08-2015, від 06.11.2015 № 06/11-2015, від 30.03.2015 № 30/03-2015;
- з PROVE GROUP INTERNATIONAL LTD від 05.03.2015 № 05/03-2015, від 24.07.2015 №24/07-2015;
- з COSPELO LTD від 09.11.2015 № 09/11-2015;
- з IDP GUARANTY LTD dsl 11.11.2015 № 11/11-2015, від 27.03.2015 № 27/03-2015;
- з ANNABERG ENTERPRISES LIMITED від 21.09.2015 № 21/09-2015;
- з IDP ASSET MANADGEMENT від 26.03.2015 № 26/03-2015, від 27.07.2015 № 27/07-2015.
Зі змісту наведених контрактів вбачається що вони є типовими. Позивач за контрактами виступав у якості замовника, а контрагенти, відповідно, у якості виконавця.
Предметом контрактів є надання виконавцем консультаційних послуг щодо ринку прибуткової нерухомості ряду країн за період 2013-2014 років. Послуги надаються у формі письмового звіту, який складає виконавець (п. 1.1 контракту).
На виконання зазначеного пункту, контрагентами позивача було складено відповідні письмові звіти, які за висновком суду першої інстанції складені з порушення вимог статті 9 Закону № 996-XIV та не можуть належним чином засвідчувати факт здійснення фінансово-господарських операцій. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що в них відсутні відомості щодо дати та місця їх складання, осіб якими їх було складено та їх підписів.
В свою чергу, згідно пункту 3 вищевказаних контрактів, оплата здійснюється на підставі Акту наданих послуг, які підписують сторони після наданих послуг за Контрактом у повному обсязі.
Отже, як вбачається з укладених позивачем з контрагентами контрактів, саме акт-приймання передачі наданих послуг відповідно до Закону є первинним документом, на підставі якого формуються витрати, а не письмовий звіт, як зазначив суд першої інстанції.
Позивачем відображено витрати в сумі 8 741 450,16 грн. на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, копії яких надані суду, а саме:
- від 01.04.2015 до Контракту № 02/03-2015 від 02.03.2015р., ринок нерухомості ФР Німеччини;
- від 17.08.2015 року до Контракту №03/05-2015 від 03.08.2015р., ринок нерухомості Королівства Іспанії;
- від 09.10.2015 року до Контракту №03/09-2015 від 03.09.2015р„ ринок нерухомості Португалії;
- від 18.08.2015 року до Контракту №04/08-2015 від 04.08. 2015р., ринок нерухомості Австрії;
- від 27.03.2015 року до Контракту №05/03-2015 від 05.03.2015р., ринок нерухомості ОАЕ;
- від 26.11.2015 року до Контракту №06/11-2015 від 06.11.2015р., ринок нерухомості Хорватії;
- від 23.11.2015 року до Контракту №09/11-2015 від 09.11.2015, ринок нерухомості Королівства Нідерланди;
- від 24.11.2015 року до Контракту №11/11-2015 від 11.11.2015р., ринок нерухомості Чорногорії;
- від 07.10. 2015 року до Контракту №21/09-2015 від 21.09.2015р., ринок нерухомості Португалії;
- від 17.08.2015 року до Контракту №24/07-2015 від 24.07.2015р., ринок нерухомості Республіки Кіпр;
- від 09.04.2015 року до Контракту №26/03-2015 від 26.03.2015р., ринок нерухомості Словаччини;
- від 15.04.2015 року до Контракту №27/03-2015 від 27.03.2015 р., ринок нерухомості Естонії;
- від 17.08.2015 року до Контракту №27/07-2015 від 27.07.2015р, ринок нерухомості Франції;
- від 16.04.2015 року до Контракту №30/03-2015 від 30.03.2015р., ринок нерухомості Литви.
Вказані акти приймання-передачі наданих послуг мають всі обов'язкові реквізити, визначені Законом та Положенням, а саме: назву документа (форми), дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції - консультаційні послуги щодо огляду рику прибуткової нерухомості за певний період, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення від Замовника і від Виконавця, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Позивачем на підтвердження використання послуг, отриманих від вищенаведених контрагентів у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, надано суду відповідні контракти, отримані письмові звіти та оформлено акти приймання-передачі наданих послуг, а також надані копії наказу від 18.02.2015 № 02-1, службової записки від 26.11.2015 та рішення від 30.11.2015 № 11-1, з яких вбачається, що вказаним наказом було наказано провести дослідження ринку нерухомості Германії, Об'єднаних арабських еміратів, Словаччини, Естонії, Литви, Республіки Кіпру, Франції, Королівства Іспанії, Австрії, Португалії, Хорватії, Королівства Нідерландів, Чорногорії за результатами якого встановлено, що прибутковість, яку пропонують відповідні ринки занадто низька для ефективного управління активами інвестиційних інвесторів та отримання прибутку, з огляду на що вирішено відмовитись від інвестування в нерухомість зарубіжних країни.
На підтвердження перерахування коштів за вказаними контрактами на загальну суму 384400 доларів США позивачем суду надані копії платіжних доручень (а.с.104-122 том 3).
Колегія суддів вважає, що надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із контрагентами первинні документи, копії яких містяться у матеріалах справи, повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, відповідають господарським цілям та завданням статутної діяльності підприємств.
Суд першої інстанції, не приймаючи до уваги вищевказані документи, посилався на те, що в них відсутні будь - які дані, як щодо проведення дослідження ринку нерухомості відповідних країн за рахунок послуг, отриманих від контрагентів, так і щодо того, що вказане дослідження було проведено не виключно за рахунок працівників позивача, тобто суд прийняв позицію податкового органу, яка, в першу чергу, базується на припущеннях.
Разом з тим, апеляційний суд вважає слушними доводи апелянта про те, що перш за все слід враховувати специфіку послуги предмета господарської операції.
Так, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 року у справі №820/1763/16 зазначив, що виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг із зазначенням фактично поставленої послуги за напрямком, вказаним у договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та свідчить про відсутність виконаних господарських операцій.
Крім того, згідно статті 9 Закону, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Більш того, слід зауважити, що, посилаючись в Акті перевірки на Положення про порядок організації роботи при виявленні органами ДФС фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, затверджене Наказом ДФС від 01.04.2015 №230, контролюючий орган висновувався про спрямованість діяльності позивача на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, при цьому, будь-яких заходів, передбачених наведеним Положенням, зокрема, направлення відповідної інформації до Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо, не прийняв, що, знову ж таки, свідчить про наявність припущень, а не належних доказів.
В свою чергу, судове рішення не може грунтуватись на припущеннях.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 16796, 09 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 12 червня 2017 року № 67, та 25194, 20 грн судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, що підтверджується платіжним дорученням від 29 вересня 2020 року № 14.
Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 41990, 29 грн підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0010981406 від 13 березня 2017 року у повному обсязі.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м.Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код: 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» (01601, м.Київ, вулиця Спортивна, будинок 1-А, ідентифікаційний код: 38150437), витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 41990, 29 грн (сорок одна тисяча дев'ятсот дев'яносто гривень 22 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 19.11.2020.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк