Справа № 640/12815/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
19 листопада 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрєвробудпроект»
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року про закриття провадження у справі
у справі №640/12815/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи)
за позовом Приватного підприємства «Укрєвробудпроект»
до відповідача Міністерства юстиції України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради "Добробут Гарант" Лебідь Тетяна Петрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назаренко Катерина Валеріївна, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Ружинський комбікормовий завод", Публічне акціонерне товариство "Чорноморський банк розвитку та реконструкцій", ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2019 року Приватне підприємство "Укрєвробудпроект" (надалі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради "Добробут Гарант" Лебідь Тетяна Петрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назаренко Катерина Валеріївна, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Ружинський комбікормовий завод", Публічне акціонерне товариство "Чорноморський банк розвитку та реконструкцій", ОСОБА_2 , в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 13.09.2018 року №2944/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", (далі - оскаржуваний наказ);
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо поновлення реєстраційних дій, скасованих на підставі наказу відповідача від 13.09.2018 року №2944/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень".
В обґрунтування позову позивач зазначала, що відповідач за відсутності правових і фактичних підстав скасовано реєстрацію права власності Приватного підприємства "Укрєвробудпроект" на єдиний майновий комплекс, розташований за адресою: Житомирська обл., Ружинський район, С. Білилівка, вул. Першотравнева, буд. 1.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року закрито провадження у справі.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права. Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що позивач просить поновити запис в реєстрі речових прав щодо реєстрації права власності на нерухоме майно позивача і є наслідком у разі скасування оскаржуваного наказу відповідача.
Представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідачем та третіми особами не подано відзиву на апеляційну скаргу.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду - без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з незгодою позивача із оскаржуваним наказом, яким, зокрема, було скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.06.2018 №№41698972, 41697853, прийняті державним реєстратором Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради "Добробут-Гарант" Лебідь Тетяною Петрівною та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2018 №41896542, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назаренко Катериною Валеріївною.
Позивач, вважаючи, що такий наказ винесений з порушенням законодавчих приписів, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що вказані дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного наказу зачіпають право позивача, як власника об'єкта нерухомого майна, зокрема, майнового комплексу, розташований за адресою: Житомирська область, Ружинський район, с. Білилівка, вул. Першотравнева, 1, який згідно витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №143438496 належить позивачу.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Так, виникнення спірних правовідносин зумовлено незаконним (на думку позивача) припиненням права власності на спірне майно, яке належить позивачу.
Зі змісту позову вбачається порушення цивільного (майнового) права позивача користування нерухомим майном.
Отже, позовні вимоги в цій справі є похідними від вирішення судом питання щодо правомірності відчуження нерухомого майна, яке належить на праві власності позивачу.
Тобто, спірні правовідносини в даній справі пов'язані з необхідністю захисту права на майно, тобто права цивільного, отже, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року в справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року в справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року в справі № 803/1589/17, 29 травня 2019 року в справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір підлягає розгляду та вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Колегія суддів звертає увагу, що у справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права у сфері володіння майном, в межах врегулювання якого можуть бути розв'язані також питання із вчиненням реєстраційних дій державним реєстратором.
Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування цієї Конвенції, в рішенні від 28.11.1999 у справі "Brumarescu v. Romania" наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів". "Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтись повторного розгляду та винесення нового рішення у справі" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ryabykh v. Russia" від 24.07.2003).
Отже, на думку колегії суддів, задоволення позовних вимог в даній адміністративній справі не призведе до остаточного вирішення спору та позитивних наслідків для позивача за умови невирішеного питання правомірності відчуження нерухомого майна, які перебувало у власності позивача, оскільки саме ці обставини були передумовою для вчинення реєстраційних дій.
Таким чином, ефективним шляхом захисту порушеного права для позивача є звернення до суду із вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння.
З аналізу матеріалів справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням нерухомим майном.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 29.05.2019 в справі № 826/9341/17, а також у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 в справі № 804/5620/18.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, ухвала суду першої інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженої ухвали суду, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки ухвала судом першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 238, 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрєвробудпроект» - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
В. В. Файдюк