Справа № 640/13669/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Бабич А.М.
19 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (розглянута у залі суду правилами загального позовного (термінового) провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 15 жовтня 2020 року) у справі за адміністративним позовом Апарату Верховної Ради України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної Виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, -
У червні 2020 року, Апарат Верховної Ради України (далі - позивач) вернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва за позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної Виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про: визнання протиправними дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В., щодо прийняття постанов від 19.05.2020 за виконавчим листом №580/2954/19 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 19.05.2020 про стягнення виконавчого збору у сумі 18 892,00 грн.
Зазначену справу Окружним адміністративним судом міста Києва передано в порядку предметної підвідомчості Черкаському окружному адміністративному суду.
В обґрунтування позовної вимоги про оскарження дій зазначено про вихід відповідача за межі владних повноважень, оскільки примусове виконання у відповідних правовідносинах уповноважена здійснити Державна казначейська служба України. Крім того, позивач вважає, що відповідач не врахував майновий характер зобов'язання, що підлягало примусовому виконанню, а також факту добровільного ним виконання рішення суду до дати відкриття виконавчого провадження. Оскільки фактичних дій з примусового виконання не вчинено, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року відмовлено повністю у задоволенні позову.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 13.05.2020 на адресу Міністерства юстиції України надійшла заява ОСОБА_1 (далі - стягувач) від 08.05.2020 з проханням прийняти до виконання виконавчий лист №580/2654/19, виданий Черкаським окружним адміністративним судом 08.04.2020 про зобов'язання Апарату Верховного Ради України (далі - боржник) нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за 49 днів невикористаної основної щорічної відпустки.
19.05.2020 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. винесла за вказаним виконавчим листом постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій додатково вирішила питання щодо надання боржнику 10 робочих дні для виконання рішення суду, стягнення з боржника виконавчого збору. Зазначене рішення того ж дня направила супровідним листом вих.№20.1/62114954/8 сторонам.
Також 19.05.2020 вказана посадова особа відповідача винесла постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 18 892, 00 грн., яку направила сторонам супровідним вих.№20.1/62114954/8, та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 132,81грн. Вказані рішення направлені заявою від 19.05.2020 вих.№20.1/62114954/8 для виконання Державній казначейській службі України.
03.06.2020 боржник (позивач у справі) надав відповідачу лист, в яким повідомив про перерахування коштів стягувачу 14 та 21 травня 2020року, у зв'язку з чим вважає, що станом на 26.05.2020 рішення суду виконано. У додатку надав платіжні доручення: від 14.05.2020 №7770 про сплату стягувачу 144 590, 03 грн. з відміткою Державної казначейської служби про сплату 18.05.2020 та від 21.05.2020 №8419 на суму 35 864, 66 грн з відміткою про сплату 25.05.2020.
04.06.2020 вказаний головний державний виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України про виконавче провадження, яку того ж дня направила сторонам супровідним вих.№20.1/62114954/8.
Тому позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлений обов'язок всіх органів державної влади, їх посадових і службових осіб діяти виключно в межах, порядку та спосіб, визначених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - ЗУ №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень згідно з ч. 1 ст. 5 вказаного Закону покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст.6 ЗУ №1404-VIII у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.
Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.
Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України від 5 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - ЗУ №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач згідно з ч.2 цієї ж статті за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою він подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Оскільки спірні правовідносини виникли з приводу виконання у справі №580/2954/19 постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020, якою визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 49 невикористаних днів основної щорічної відпустки та зобов'язано нарахувати її та виплатити у т.ч. середній заробіток за весь час затримки виплат до дня фактичного розрахунку, таке рішення має зобов'язальний характер, не стосується стягнення з суб'єкта владних повноважень конкретної суми коштів. Отже, доводи позивача щодо повноваження виконати вказане рішення суду саме в органу казначейської служби не є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ №1404-VIII встановлений обов'язок виконавця розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 5 вказаної статті Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї за відомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч.6 ст.26 ЗУ №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Тому суд дійшов висновку, що дії з виконання вказаного рішення суду та прийняття постанов головним державним виконавцем органу виконавчої служби вчинені в межах наданих законом повноважень, а відповідна позовна вимога визнати їх протиправними не підлягає задоволенню.
Зважаючи на межі заявлених позовних вимог колегія суддів для оцінки доводів щодо оскаржуваної постанови від 19.05.2020 про стягнення виконавчого збору врахував, що основні вимоги щодо його стягнення визначені в ст.27 ЗУ №1404-VIII.
Зокрема, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов'язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 5 ст. 27 ЗУ №1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Крім того, відповідно до ч.9 вказаної статті Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом згідно з п.9 ч.1 ст.39 ЗУ №1404-VIII є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на викладене, суд врахував, що з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у спірних правовідносинах позивач, як боржник, виконав лише частину рішення суду, що підтверджується даними щодо дат, сум коштів та призначень платежів вказаних вище платіжних доручень про перерахування коштів стягувачу. Зокрема, до 19.05.2020 він сплатив платіжним дорученням від 14.05.2020 №7770 144590,03грн. Наступна оплата стягувачу на виконання рішення суду у справі №580/2954/19 відбулася згідно з платіжним дорученням від 21.05.2020 №8419.
Отже, рішення суду не було повністю виконане до дати відкриття виконавчого провадження у справі та доводи позивача про відсутність згідно з ч. 9 ст. 27 ЗУ №1404-VIII підстав для нарахування виконавчого збору не є обґрунтованими. Отже, не застосувавши вказану норму відповідач не порушив вимог Закону та прийняв обґрунтоване спірне рішення.
Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що це не стягнення коштів, а виконання зобов'язання, тому виконання в якості стягнення виконавчого збору здійснюється боржником.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 205, 237, 241, 242, 243, 251, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль