Справа № 640/5892/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Скочок Т.О.
19 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2020 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
У квітні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 та сплатити заборгованість за весь час затримки; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 через підприємство поштового зв'язку - відділення поштового зв'язку №01001 Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» за місцем реєстрації ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що відповідачем безпідставно припинено виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2018, а також необґрунтовано відмовлено у її поновленні, оскільки, як зазначено у позовній заяві, законодавцем передбачено єдиний порядок та форму подання документів (у тому числі і заяви) для призначення, перерахунку та поновлення виплати пенсії, а згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», документи можуть бути подані через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Крім того, за твердженням представника позивача, положення п. 5 Постанови Правління ПФУ від 30.07.2015 №13-1 «Про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів ПФУ» також надають особі право звертатись до органів Пенсійного фонду особисто або через представника, повноваження якого оформлено у встановленому законом порядку. Водночас, п. 1.5 вказаного Порядку містять положення, яке обмежує права особи, порівняно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки виключає представника, що діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, з переліку осіб, які мають право подати заяву про поновлення виплат пенсії. Крім того, у позовній заяві наголошено, що на даний час позивач не може прибути до органу ПФУ та особисто подати заяву про поновлення виплати йому пенсії, оскільки проживає за кордоном та не може приїхати через стан свого здоров'я.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяви про призначення/перерахунок пенсії від 03.08.2018, заяви, поданої із супровідним листом від 04.10.2018, та заяви від 06.12.2018, поданих представником ОСОБА_1 , по суті поставлених у них питань, з урахуванням викладених у даному рішенні висновків.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, а саме з наявної у матеріалах справи копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 , виданого 05.02.2007, ОСОБА_1 є пенсіонером.
Разом з тим, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення від 25.06.2018, яким ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 01.07.2018, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
З огляду на припинення виплати пенсії, представник ОСОБА_1 за довіреністю Вознюк Н.А. подала до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву про призначення/перерахунок пенсії від 03.08.2018, в якій просила поновити позивачу виплату пенсії.
Листом від 04.09.2018 №70389/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило Вознюк Н.А. , як довірену особу ОСОБА_1 , про те, що у силу п. 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію. На підставі викладеного, ОСОБА_1 рекомендовано особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, звернутись до управління з відповідною заявою та пакетом документів для поновлення пенсії.
З урахуванням викладеного, представником ОСОБА_1 - Вознюк Н.А. - разом із супровідним листом від 04.10.2018 подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оригінали заяв ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії із нотаріально засвідченим підписом заявника та перекладом на українську мову, а також про виплату пенсії із нотаріально засвідченим підписом заявника та перекладом на українську мову.
Листом від 30.10.2018 №102161/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_3 , як довірену особу ОСОБА_1 , про те, що у силу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію. На підставі викладеного, надана заява від 23.10.2018 та копії документів не можуть бути підставою для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та, як наслідок, рекомендовано останній особисто звернутись до управління для надання нової заяви та документів.
Надалі, представник ОСОБА_1 - Вознюк Н.А. - звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 06.12.2018, в якій просила усунути порушення права ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення, посприяти оперативному розгляду заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з додатками, подані 23.10.2018, а також повідомити про підстави припинення виплати останній пенсії та надати копію такого рішення.
Листом від 09.01.2019 №3866/02/В-10042 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило Вознюк Н.А. про те, що у силу п. 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію. Відтак, заява від 23.10.2018 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 через довірену особу не може бути підставою для її поновлення. На підставі викладеного, ОСОБА_1 рекомендовано особисто звернутись до управління для надання нової заяви та документів.
З огляду на наведене, вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058-IV).
Приписами ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.06.2018, гр. ОСОБА_1 , 1946 року народження, припинено виплату пенсії з 01.07.2018, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, а саме: у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Так, листом від 14.12.2016 №3093 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з метою посилання контролю за ефективністю цільового використання коштів Пенсійного фонду України направило на адресу ОСОБА_1 прохання з'явитись до управління та надати оригінали і копії: паспорту (1, 2 та 11 сторінки) та ідентифікаційного номеру, а також попереджено про те, що у разі не надання таких документів протягом місяця виплату пенсії буде припинено та переведено на підприємство поштового зв'язку або закрито до з'ясування.
Надалі, розпорядженням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.01.2017 №176827/1 виплату пенсії ОСОБА_1 переведено на поштове відділення №1.
На підтвердження неотримання позивачем пенсії протягом 6 місяців підряд представником відповідача надано суду копії відкріпних талонів та відомості про виплату пенсії за період з січня по червень 2018 року, згідно з якими у вказаний період ОСОБА_1 не отримано пенсії за вказаний період.
Вказане у своїй сукупності свідчить про те, що у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві були наявні законодавчо мотивовані підстави для припинення виплати ОСОБА_1 пенсії та прийняття відповідного рішення від 25.06.2018 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, з огляду на неотримання позивачем призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Як наслідок, підстави для визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 відсутні.
Щодо звернення довіеної особи позивача про поновлення виплати пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону №1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
На виконання положень Закону №1058-IV Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Порядок №22-1), відповідно до п. 1.1 якого, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
У разі якщо особа, якій призначається пенсія, не досягла повноліття або є недієздатною, заява подається батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками за місцем їх проживання (реєстрації), представниками закладів (органів опіки і піклування), які виконують функції опікунів і піклувальників (далі - законні представники) за місцезнаходженням таких закладів (органів).
Згідно з п. 1.2 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії (п. 1.5 Порядку №22-1).
У свою чергу, питання представництва врегульовано главою 17 розділом ІV книги першої Цивільного кодексу України.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України).
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України).
У силу ст. 242 Цивільного кодексу України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 Цивільного кодексу України).
Так, виходячи зі змісту наведених положень Порядку №22-1, Правління Пенсійного фонду України під час визначення особи, уповноваженої на подачу відповідних заяв, оперує різними поняттями представництва «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально», «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника», «законним представником». Разом з тим, приписи Цивільного кодексу України, як акту вищої юридичної сили, що містить у собі спеціальні правові норми, які регулюють питання представництва, визначають як рівнозначні за своєю правовою природою такі види представництва, які виникають на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, відмінність між якими полягає лише у порядку оформлення такого представництва. Крім того, ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV, які наведено вище, також передбачають подання відповідних заяв особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
На підставі вище викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні законодавчо мотивовані підстави для не розгляду по суті поставленого питання заяви про призначення/перерахунок пенсії від 03.08.2018, заяви, поданої із супровідним листом від 04.10.2018, та заяви від 06.12.2018 з підстави відсутності у представників (довіреної особи) повноважень на подання відповідних заяв, про що вказано у листах Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.09.2018 №70389/03, від 30.10.2018 №102161/03 та від 09.01.2019 №3866/02/В-10042. При цьому, суд звертає увагу, що під час судового розгляду даної справи представником відповідача не заперечувалось факту наявності належним чином оформленої довіреності на представництво інтересів ОСОБА_1 під час подання розглядуваних заяв.
Відтак, виходячи з не розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві заяви про призначення/перерахунок пенсії від 03.08.2018, заяви, поданої із супровідним листом від 04.10.2018, та заяви від 06.12.2018, поданих представником ОСОБА_1 , по суті поставлених у них питань, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути вказані заяви, з урахуванням викладених у даному рішенні висновків.
Водночас, заявлені у межах даної справи позовні вимоги зобов'язального характеру є передчасними, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не розглянуто зазначених вище заяв по суті, що є законодавчою передумовою для розгляду питання про поновлення виплати позивачу пенсії.
Щодо заявленого представником позивача у прохальній частині позовної заяви клопотання про допуск до негайного виконання судового рішення у межах суми пенсії за один місяць, колегія суддів зазначає наступне.
Так, приписами ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Натомість, перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначено положеннями ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, у силу п. 1 ч. 1 якої, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що вирішення питання про звернення до негайного виконання рішення щодо стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, у тому числі й виплати пенсій, здійснюється на розсуд суду за наявності відповідних підстав для цього. Проте, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається обґрунтованих підстав вважати необхідним застосування наданого приписами п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України права. Іншого позивачем не доведено.
Крім того, вказане судове рішення не підлягає негайному виконанню, оскільки судом не присуджено (стягнуто) на користь позивача конкретно визначеного розміру пенсії, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог.
Слід також зазначити про необґрунтованість заявленого представником позивача у прохальній частині позовної заяви клопотання про встановлення судового контролю за виконання рішенням, з огляду на наступне.
Так, у силу ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, застосування заходів судового контролю за виконанням рішення є правом суду, яке використовується ним на власний розсуд за наявності відповідних підстав для цього. Разом з тим, виходячи зі змісту обставин даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у даній справі, за умови набрання ним законної сили у встановленому порядку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні вказаного клопотання, як необґрунтованого.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль