543/849/20
2/543/262/20
(заочне)
19.11.2020 селище Оржиця
Оржицький районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Гришка О.Я., за участі секретаря судового засідання Федорини А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся 17.09.2020 року до Оржицького районного суду Полтавської області з вказаним позовом.
У позові вказано, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 26.12.2014 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Як вказує у позовній заяві позивач, відповідачем ОСОБА_1 порушено зобов'язання за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості він станом на 15.06.2020 року має заборгованість в сумі 28310,72 грн., яка складається з наступного: 158,01 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 158,01 заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 56,24 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст.625; 28096,47 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії.
Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 28310,72 грн. за кредитним договором № б/н від 26.12.2014 року та стягнути судові витрати.
Ухвалою суду від 25.09.2020 року відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін.
В судове засідання представник позивача Кіріченко В.М. (довіреність №3013-К-Н-О від 10.08.2020 року) не з'явився, в матеріалах справи міститься клопотання, в якому просить суд розгляд справи провести за його відсутності. Заявлені позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти винесення заочного рішення (а.с. 49, 60).
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання 19.11.2020 року повторно не з'явився, належним чином повідомлявся про розгляд справи, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву щодо позову не подав.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд ухвалює рішення без проведення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу по справі, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши докази і давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.
Згідно із витягом із статуту позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 53-54). Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також банківською ліцензією підтверджується, що він є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на здійснення банківських операцій (а.с. 50-52.
Судом встановлено, що 26.12.2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У вказаній анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 згідний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 12).
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, позичальник надав свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
З розрахунків заборгованості за договором б/н від 26.12.2014 року, які надані позивачем, вбачається, що позивач нарахував відповідачу (станом на 15.06.2020 року) заборгованість у розмірі 28310,72 грн., яка, на думку позивача складається з наступного: 158,01 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 158,01 заборгованість за простроченим тілом кредиту; 56,24 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст.625; 28096,47 грн. - нарахована пеня (а.с. 6-9).
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 26.12.2014 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с. 12).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту та пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору (а.с.а.с. 13-45).
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Суд вважає, що стороною позивача не доведено того, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 вказаного Закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 (7-рп/2013) зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Крім цього, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту.
Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тобто банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню сума непогашеного тіла кредиту в розмірі 158,01 грн., що слідує із розрахунку заборгованості за договором, який відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами. В частині позовних вимог банку про стягнення пені слід відмовити з наведених підстав.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 року, в постанові Верховного Суду у справі №207/3006/18 від 20.11.2019 року.
Не підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, як вказано позивачем у позовній заяві, «згідно ст.625», оскільки, позивач не вказав у позовній заяві, на підставі якого нормативного акту у позивача виникло право на таку вимогу.
Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково, в загальній сумі 158,01 грн., тобто 0,59%, то з відповідача у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір в сумі 12,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 509, 526, 551, 549, 627, 634, 638, 525, 1048-1050, 1054, 1065-1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість у розмірі 158 (сто п'ятдесят вісім) гривень 01 копійку за кредитним договором № б/н від 26.12.2014 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у розмірі 12 (дванадцять) гривень 40 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
За ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
За ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя