ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 листопада 2020 року 15:26 № 640/23888/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуюча суддя Кузьменко А.І., судді Добрівська Н.А., Маруліна Л.О. при секретарі судових засідань Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
до третя особаНаціонального банку України Акціонерне товариство «Універсал Банк»
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
за участі представників сторін:
від позивачів 1-5 - Самчук М.В.,
позивач 1 - ОСОБА_1,
позивач 5 - ОСОБА_5 ,
від відповідача - Сидоренко Р.В.,
від третьої особи - не з'явився
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (далі - позивачі) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просять суд: визнати бездіяльність Національного банку України протиправною щодо не приведення у відповідність до статті 99 Конституції України своїх нормативно-правових актів відносно системи валютного регулювання і валютного контролю; визнати безконтрольність Національного банку України протиправною, яка полягає (проявляється) в не вчиненні юридично значимих й обов'язкових дій - відсутності контролю за дотриманням власних постанов щодо системи валютного регулювання і валютного контролю, захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів та забезпечення надання банками споживачам повної інформації про сукупну вартість кредиту; зобов'язати Національний банк України відшкодувати понесені збитки матеріальні: ОСОБА_1 - 103 252,44 долари США, ОСОБА_2 - 54 627,60 доларів США, ОСОБА_3 - 24392,00 доларів США, ОСОБА_6 - 30 937,60 доларів США, ОСОБА_5 - 2 883 800,00 грн та моральні ОСОБА_5 - 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують, що вони у 2008 року уклали кредитні договори (споживчий кредит та кредит на придбання майна) з Акціонерним товариством «Універсал Банк», при укладенні яких названим банком не було надано їм інформацію про реальну вартість кредиту, кредит надано в іноземній валюті, іноземну валюту надано для використання її у грошовому обігу України для розрахунків за придбане житло та інші цілі, без надання інформації про заборону використання іноземної валюти як засобу платежу у грошовому обігу України. При цьому, Національним банком України не проведено перевірку кредитних договорів Акціонерного товариства «Універсал Банк», тобто допущено бездіяльність щодо здійснення банківського нагляду за виконанням Акціонерним товариством «Універсал Банк» нормативно-правових актів Національного банку України. З огляду на викладене, позивачі вказують на обов'язок Національного банку України відшкодувати понесені позивачами збитки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Національного банку України зазначає, що банки є економічно незалежними та самостійними. До функцій Національного банку України, які визначені статтями 6,7 Закону України «Про Національний банк України», не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком.
При цьому представник Національного банку України зауважив, що прийняття рішення про застосування до банків заходів впливу за результатом здійснення банківського нагляду є виключними повноваженнями Національного банку України.
В підготовчому засіданні 21 січня 2020 року без виходу до нарадчої кімнати ухвалено про залучення до участі у розгляді справи в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Акціонерне товариство «Універсал Банк».
Представник Акціонерного товариства «Універсал Банк» у письмових поясненнях заперечував проти задоволення позову та зазначив, що відповідно до норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договорів. Оскільки Акціонерне товариство «Універсал Банк» має Банківську ліцензію №92 від 07 грудня 2007 року та дозвіл Національного банку України від 07 грудня 2007 року №92-1 на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», отже відсутні порушення норм законодавства при видачі позивачам кредитів в іноземній валюті.
Також представник третьої особи вказує на наявність судових рішень про стягнення з позивачів на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості, тобто судом надано оцінку умовам кредитних договорів.
Крім того, представник третьої особи зазначає, що позивачами не доведено обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем їх прав та інтересів.
У підготовчому засіданні 10 березня 2020 року в задоволенні клопотання представника позивачів про витребування доказів відмовлено.
Також, у підготовчому засіданні 10 березня 2020 року без виходу до нарадчої кімнати відмовлено в задоволенні клопотань відповідача та третьої особи про залишення позову без розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 26 травня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 12 листопада 2020 року представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові. ОСОБА_5 в судовому засіданні наполягала на задоволенні позову та вказувала на бездіяльність Національного банку України як наглядової інстанції за діяльністю банків, з огляду на те, що споживчі кредити було надано в іноземній валюті, яка була придбана на міжбанківському ринку. Зазначена бездіяльність Національного банку України завдала значної матеріальної шкоди та, як наслідок, порушила права та інтереси позивачів, якими було укладено кредитні договори з Акціонерним товариством «Універсал Банк».
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та наполягав на тому, що оскільки між позивачами та Акціонерним товариством «Універсал Банк» існували цивільно-правові відносини, отже позивачі при укладанні договорів самостійно несуть відповідальність за свої дії.
Оскільки третя особа була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду справи, сторони, які прибули в судове засідання не заперечували проти розгляду справи без участі третьої особи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі третьої особи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
30 липня 2008 року між ОСОБА_1 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (кредитор) укладено кредитний договір №068-2008-1394, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 100 000 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13,45% річних в порядку, на умовах та у строки, визначені цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 500000,00 грн за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. При цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має значення в цьому договорів лише в разі, якщо сума кредиту виражена в іноземній валюті.
Також, між ОСОБА_2 та (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (кредитор) укладено кредитний договір від 22 травня 2008 року №075-2008-1608, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 63 750 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,45% річних в порядку, на умовах та у строки, визначені цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 309187,50 грн за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. При цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має значення в цьому договорів лише в разі, якщо сума кредиту виражена в іноземній валюті.
Крім того, між ОСОБА_3 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (кредитор) укладено кредитний договір від 20 травня 2008 року №014-2008-1521, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 47 210 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,45% річних в порядку, на умовах та у строки, визначені цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 238410,50 грн за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. При цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має значення в цьому договорів лише в разі, якщо сума кредиту виражена в іноземній валюті.
Між ОСОБА_6 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (кредитор) укладено кредитний договір від 27 травня 2008 року №065-2008-1668, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 55 000 швейцарський франків, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 9,95% річних в порядку, на умовах та у строки, визначені цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 260228,21 грн за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. При цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має значення в цьому договорів лише в разі, якщо сума кредиту виражена в іноземній валюті.
Між ОСОБА_5 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (кредитор) укладено кредитний договір від 21 грудня 2007 року №050- 2900/756-0769, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 210260 швейцарський франків, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 8,95% річних в порядку, на умовах та у строки, визначені цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 917662,74 грн за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. При цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має значення в цьому договорів лише в разі, якщо сума кредиту виражена в іноземній валюті.
В подальшому, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2014 року по справі №756/10242/13-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживачів відмовлено. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» суму боргу у розмірі 201468,68 швейцарських франків, що еквівалентно станом на 25 березня 2014 року 2 413 810,43 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 вересня 2015 року задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_6 , ОСОБА_8 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 47 481,22 швейцарських франків суми боргу за кредитним договором.
Так, згідно зі статтею 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.
Позивачі вказують, що Національним банком України допущено бездіяльність щодо здійснення контролю за виконанням, зокрема Акціонерним товариством «Універсал Банк», валютного законодавства та застосування відповідних санкцій. При цьому, на думку позивачів, наслідком такої протиправної бездіяльності стало укладання згадуваним банком з позивачами кредитних договорів в іноземній валюті.
Національний банк України відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Так, інші функції Національного банку визначені статтею 7 Закону України «Про Національний банк України», серед яких: здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв'язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій.
Повноваження Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю визначені статтею 44 Закону України «Про Національний банк України», у якій зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні валютного законодавства.
До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та нагляду належать:
1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;
2) видача, переоформлення, зупинення, поновлення, відкликання (анулювання) ліцензій на здійснення валютних операцій, здійснення валютного нагляду відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції»;
3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;
4) запровадження заходів захисту відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції»;
5) застосовування за порушення вимог валютного законодавства заходів впливу до банків, небанківських фінансових установ та операторів поштового зв'язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій.
З огляду на наведені норми законодавства, повноваження в сфері валютного регулювання та валютного контролю Національний банк України реалізував через видання постанов про врегулювання ситуації на валютному ринку України, видачу відповідних ліцензій, застосовування за порушення вимог валютного законодавства заходів впливу.
Відповідно до Банківської ліцензії №92 від 07 грудня 2007 року та дозволу Національного банку України № 92-1 від 07 грудня 2007 року, виданого Відкритому акціонерному товариству «Універсал Банк» вбачається, що Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», має право здійснювати операції, визначені підпунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час видачі зазначеного дозволу). Тобто, банку надано дозвіл на проведення операцій з валютними цінностями.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті, крім випадку, передбаченого статтею 33 цього Закону.
Статтею 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами.
Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.
Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.
Уповноважені Національним банком України особи мають право одержувати від банку інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності банку, а також вилучати копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідно до статті 72 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.
Згідно частини 1 статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу.
Прийняття рішення щодо застосування конкретного заходу впливу із переліку заходів впливу, визначених частиною першою цієї статті, є виключною компетенцією Національного банку України, визначеною законом.
З системного аналізу викладеного вбачається, що заходи впливу можуть бути застосовані за наслідком проведеної перевірки додержання вимог банківського, валютного законодавства, а проведення самої перевірки можливе виключно за наявності підстав, визначених законом.
Так, відповідно до положень статей 626, 638, 640 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).
Відповідно до частини 1 статті 1054 та частини 1 статті 1056 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Кодексу).
При цьому, частинами 1, 2 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.
Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (стаття 1056№ Кодексу).
Так, правовідносини між позивачами та Акціонерним товариством «Універсал Банк» є цивільно-правовими.
Суд наголошує, що позивачі були обізнані про надання їм споживчих кредитів в іноземній валюті та вчиняли дії на виконання умов кредитних договорів.
Фізичні особи реалізуючи свої права, в тому числі на отримання кредиту, діють на власний ризик, який включає в себе можливі втрати та виникнення додаткових витрат, а наслідки реалізації позивачами такого права не можуть ставитись в залежність від виконання Національним банком України державного нагляду (контролю), покликаного забезпечити додержання вимог спеціального законодавства.
Позивачі в обґрунтування заявлених позовних вимог вказують на порушення у спірних правовідносинах Закону України «Про захист прав споживачів» та наголошують, що ним не було надано інформацію щодо реальної вартості кредиту.
Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 7 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені.
З матеріалів справи вбачається, що у кредитних договорах від 30 липня 2008 року №068-2008-1394, від 22 травня 2008 року №075-2008-1608, від 20 травня 2008 року №014-2008-1521, від 20 травня 2008 року №014-2008-1521, від 21 грудня 2007 року №050-2900/756-0769 зазначена орієнтована загальна вартість кредиту для споживача (позивачів). При цьому підписання позивачами таких договорів вказує на їх згоду з такими умовами.
Щодо посилання позивачів на висновок експерта №253/05/2018 за результатом проведення експертно-економічного дослідження від 14 травня 2018 року, суд зазначає, що таке експертне дослідження проведено в рамках цивільної справи №756/9096/15-ц.
Як зазначено вище, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 березня 2014 року по справі №756/10242/13-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживачів - відмовлено. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» суму боргу у розмірі 201468,68 швейцарських франків, що еквівалентно станом на 25 березня 2014 року 2 413 810,43 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Отже, судом надано правову оцінку висновку експерта від 14 травня 2018 року №253/05/2018 під час розгляду цивільної справи №756/9096/15-ц. Крім того, вказаним висновком не встановлюються обставини, що підлягають з'ясуванню у спірних в цій адміністративній справі правовідносинах.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року №9. Зокрема, в пункті 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
У пункті 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Так, позивачами не доведено порушення Національним банком України безпосередньо їх прав та інтересів.
Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено необґрунтованість позовних вимог з урахуванням положень частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуюча суддя А.І. Кузьменко
Судді Н.А. Добрівська
Л.О. Маруліна
Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2020 року.