18 листопада 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3610/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить суд визнати протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язати його нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивача за період з 14.07.2016 р. по 14.07.2019 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 14.07.2016 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 14.07.2019 р. - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у вказаний період проходження позивачем військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось не в повному обсязі, а саме не в повному розмірі нараховувалась та виплачувалась індексація його грошового забезпечення, яка є однією з основних державних гарантій з оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду.
Індексація грошового забезпечення не виплачена станом і на день подання позову, а тому позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Відповідач подав відзив на позовну заяву відповідно до якого не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов необґрунтованим, оскільки з огляду на встановлені Законами України про Державний бюджет на відповідні періоди бюджетні асигнування на фонд оплати праці у Міністерства оборони України у межах наявного фінансового ресурсу не було можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у 2016 р. - першій половині 2018 р.. Також, на його думку, позивач звернувся до суду з цим позовом з порушенням встановленого законом строку такого звернення (а.с.44-48).
Представник позивача у відповіді на відзив з такою позицією відповідача не погодився (а.с.31-35).
Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2019 № 118-РС (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас у зв'язку із закінченням контракту.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2019 №195 (по стройовій частині) позивача з 14.07.2019 виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с.49).
29.04.2020р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій серед іншого просив надати довідку про виплату або невиплату індексації грошового забезпечення з 14.07.2016 р. по 14.07.2019 р. (а.с.13).
Листом від 23.06.2020 №1936 відповідач повідомив те, що за інформацією Департаменту фінансів Міноборони у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації не було (а.с.14).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із ч.1ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно ст. 1, 2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-ХІІ).
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції із змінами внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Вказаний Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Доказів здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 14.07.2016 по 14.07.2019 відповідач суду не надав.
Посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Пунктом 10-2 Порядку №1078 передбачено, що для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі №1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
До того ж, суд враховує, що ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 14.07.2016 р. по 14.07.2019 р. включно. При цьому, задля відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити таку індексацію за вищевказані періоди.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 14.07.2016 р. по 14.07.2019 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 14.07.2016 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008, а в період з 01.03.2018 р. по 14.07.2019 р. - березень 2018 р., з урахуванням абз.4 п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, то суд зазначає таке.
Судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку. Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
На момент звернення до суду з даним позовом, порушене виключно право позивача на отримання індексації, відповідач взагалі заперечує обов'язок нараховувати індексацію, отже спору щодо суми такої індексації між сторонами не було.
З огляду на викладене, вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 14.07.2016 р. по 14.07.2019 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 14.07.2016 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 р., а в період з 01.03.2018 р. по 14.07.2019 р. - березень 2018 р., з урахуванням абз.4 п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, задоволенню не підлягають, оскільки не надано доказів того, що у вищевказаних періодах відповідачем проведено нарахування індексації грошового забезпечення позивача, що позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Суд також не бере до уваги наведений у позові розрахунок індексації грошового забезпечення, згідно якого в період з 01.07.2016 р. по 28.02.2018 р. належало до виплатити 67914,72 грн., а з 01.03.2018 р. по 14.07.2019 р. - 70063,30 грн., оскільки у межах даних спірних правовідносин сума індексації повинна бути розрахована безпосередньо відповідачем, та відноситься до його виключної компетенції.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, то такі судом не приймаються до уваги, з таких міркувань.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, яким визначено загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також яким визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, при вирішенні питання щодо індексації грошового забезпечення слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), що безпосередньо зазначено у ч.3 ст.9 Закону №2011-XII.
При цьому, звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє його права на отримання виплат, на які він має право, проте не отримував такі під час проходження служби за незалежних від нього обставин.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку і умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тоді як такі питання врегульовані КЗпП України.
Конституційний Суд України в пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення №9-рп/2013 вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
В цьому ж Рішенні, суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Таким чином, Конституційний Суд України при тлумаченні ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку, а в зазначеній статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати таких.
Застосування до позову про стягнення невиплаченої військовослужбовцям індексації грошового забезпечення лише вимог ч. 2 ст. 122 КАС України спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав, тоді як відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Зважаючи, що даний позов пов'язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то його подання не обмежується будь-яким строком, а тому посилання відповідача на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений ст. 122 КАС України є безпідставними.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р., заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов'язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 р. по 14.07.2019 р. включно.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 14.07.2016 р. по 14.07.2019 р. включно.
4. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Згідно пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько