про залишення позовної заяви без розгляду
18 листопада 2020 року 320/4002/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,
ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Фещенко М.Л.,подали позов з вимогами до ГУ ДПС у Київській області та ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 №Ф-145590-52-У від 11.02.2019 та від 12.08.2019 № Ф-145590-52-У від 12.08.2019.
Ухвалою суду від 18.06.2020 позовна заява була повернута заявниці разом з усіма документами у зв'язку з неусуненням нею недоліків позову, який було залишено без руху.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 ухвала суду про повернення позовної заяви скасована, матеріали позовної заяви повернуті для подальшого розгляду справи.
Ухвалою суду від 26.10.2020 позовна зава була залишена без руху, заявниці визначено десятиденний строк з моменту одержання її копії для усунення недоліків шляхом подання позовної заяви у новій редакції із викладенням обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги з посиланням на докази, що підтверджують кожну обставину заявлених вимог, зокрема, але не виключно, обставин реєстрації позивачки у якості суб'єкта підприємницької діяльності та надання документів, якими підтверджено цей факт, а також взяття на облік у податковому органі як ФОП та в органах ПФУ; зазначення обставин та порядку зняття з обліку як фізичної особи-підприємця у порядку, встановленому п. 65.10, ст. 67 ПКУ, розд. ХІ Порядку №1588; подання суду документів про проведення заявницею остаточних розрахунків з податків від провадження підприємницької діяльності, закриття усіх рахунків відкриті у фінансових установах (крім рахунків, відкритих для зарахування коштів на вимогу фізичних осіб) та представлення суду доказів подання таких документів відповідному контролюючому органу; представлення суду копії повідомлення за формою №20-ОПП та декларації про майновий стан та доходи за останній базовий період здійснення підприємницької діяльності; надання суду акту звірки даних позивачки зі сплати заборгованості з даними облікової картки платника податків, наявної у відповідача; подання доказів сплати ЄСВ до 2000 р. (звітних декларацій та платіжних доручень про перерахування коштів у визначених законом розмірі та на належний рахунок); визначення порядку здійснення підприємницької діяльності; обставини подання та/або неподання звітів по ЄСВ; надання обґрунтування порушення оспорюваними рішеннями прав, свобод та інтересів заявника із розкриттям змісту порушених прав; надання заяви про поновлення строку звернення до суду з посиланнями на докази на підтвердження поважності пропуску цього строку.
Вказана ухвала була одержана позивачкою, однак проігнорована нею, про що й зазначив представник позивачки у своїй заяві від 10.11.2020, яку надіслав у електронному вигляді без буквеного підпису заявника та без підтвердження використання цифрового підпису відкритим сертифікатом електронного цифрового ключа.
За результатом дослідження поданих заяв, суд констатує не невиконання вимог судового рішення, яке набуло законної сили, у зв'язку з чим звертає увагу на таке:
положеннями ч.1 ст. 129-1 Конституції України передбачено, що Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Вказана норма кореспондується зі ст.370 КАСУ. Ухвала суду, згідно ст.241 КАСУ є різновидом судового рішення.
Згідно ч.5 ст. 44 КАСУ, учасник справи зобов'язаний виявляти повагу до суду; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені судом, не приховуючи їх.
Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, є джерелом права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його правами та обов'язками. У рішенні Європейського суду з прав людини "Чуйкіна проти України" ((CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) 13 січня 2011 року ОСТАТОЧНЕ) вказано, що "стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18)".
Доступ до правосуддя включає не лише можливість подати заяву до суду, йому відповідає обов'язок суду розглянути справу по суті з винесенням остаточного рішення по справі, яке підлягає обов'язковому виконанню. Виконання в розумний термін також є невід'ємною частиною права на доступ до суду.
У 1975 році, під час вирішення справи "Golder проти Сполученого Королівства" (№4451/70, рішення від 21 лютого 1975 року) ЄСПЛ вперше дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була б безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід'ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.
В той же час, рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права, тому право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У зазначеній вище справі "Golder проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ наголосив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Під законними обмеженнями ЄСПЛ розглядає встановлені законом строки давності, заходи забезпечення позову та нормативне регулювання права звернення до суду.
Верховний Суд у справі №705/5060/18 акцентував увагу на тому, що "Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності".
Суд нагадав, що "... національні органи влади, зокрема суди, мають вирішувати проблеми тлумачення внутрішнього законодавства, їх роль обмежується перевіркою відповідності результатів такого тлумачення Конвенції.
Це стосується, зокрема, тлумачення судами процесуальних норм, таких як строки подання документів або подання апеляцій (рішення у справі "Кунерт проти Польщі", заява № 8981/17, від 04 квітня 2019 року)".
Далі Верховний Суд зазначив: "Отже, залишаючи позовну заяву без руху, позивач був поінформований про обов'язок виправити недоліки вказаної заяви, а саме: привести її зміст та форму до вимог процесуального законодавства. Отже, оскільки він (позивач) не подав позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам закону, і таким чином, не вичерпав наявних засобів захисту свого права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та її повернення".
У зв'язку з цим варто також звернути увагу і на рішення Європейського суду у справі "Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства", в якій ЄСПЛ висловив правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами може визнаватися таким, що має легітимну мету.
Також у рішеннях від 8 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява №64336/01) судом вказано, що у певних випадках, при вирішенні справи, влада, керуючись "міркуваннями ефективності й економії часу розгляду справи має право допускати дії, яким встановлюється порядок розгляду справи та вирішення спору".
Крім того, у даному випадку варто також процитувати і рішення у справі Жоффр де ла Прадель проти Франції, посилання на яке останнім часом набуло ознак системності. Звертаючи увагу на недопущення надмірного формалізму, Європейський суд разом з цим вказав на необхідність додержання процедурних як передумов звернення до суду. Суд підкреслив, що "згідно Конвенції кожна держава-учасниця має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух".
Саме ця справа була покладена в основу рішень Верховного Суду у справах №№ 705/3875/17 та 705/5060/18.
Статтею 44 КАСУ на учасника справи законом покладається обов'язок подавати докази в порядку та строки, встановлені судом, не приховуючи їх.
Учасникам судового процесу, імперативною нормою ч.1 ст.45 КАСУ, забороняється зловживати наданими процесуальними правами. За наслідками виявлення такого факту, суд зобов'язаний вживати заходи реагування, оскільки вказане призводить до підриву основ правосуддя та прав інших учасників судового процесу. До зловживання правом п.1 ч.2 ст.45 КАСУ віднесено вчинення дій, які суперечать завданню адміністративного судочинства.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи, має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, - ч.3 ст.45 КАСУ .
Позивачем підтверджено факт одержання ним копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 26.10.2020, вказане рішення не оскаржено та є обов'язковим для виконання всіма суб'єктами на території України. Натомість, у визначений строк витребувані документи на вимогу суду не були надані, правом на продовження встановленого судом строку для подачі доказів позивач не скористався, тобто ухилився від виконання покладеного обов'язку, в чому суд вбачає зловживання учасником своїми правами.
Крім того, на день подання ОСОБА_1 позовної заяви, заяви про усунення недоліків в електронному вигляді Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система не функціонувала та не функціонує.
Відповідно до пп.15.1 п. 15 ст.1 розділу VII "Перехідні положення" КАСУ, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються виключно в паперовій формі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.10.2018 у справі №815/6914/17, від 14.02.2019 у справі №804/6858/16, в ухвалі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №1840/2566/18.
Враховуючи, наявну у позивачки можливість звернутися до суду шляхом пересилання документів у паперовому вигляді засобами поштового зв'язку, суд констатує факт недотримання заявником форми судового звернення.
Суд наголошує, що згідно ч.1 ст. 45 КАСУ учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення, - п.1 ч.2 ст.45 КАСУ.
У даному випадку заявником допускаються дії, які стоять на заваді ефективного здійснення судочинства, в чому вбачається зловживання наданими правами.
Керуючись статтями 44-45, 240, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ - 43141377, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5а), Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ЄДРПОУ - 39393260, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5а) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачці, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити сторонам для відома.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.