ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" листопада 2020 р. справа № 300/1966/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас протиправно не провів з ним повний розрахунок, а саме: не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу. Позивач вказав, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 10.07.2020 року, грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена 26.12.2019 року та одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена 22.12.2018 року. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. Позивачем проведено згідно порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, розрахунок середнього заробітку в розмірі 335 189,58 грн. за формулою: 759 календарних днів прострочення помножити на 441,62 грн. - розрахований позивачем розмір середньоденного грошового забезпечення. Внаслідок чого, просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнути з Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за неотримане речове майно і невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, в сумі 335 189,58 грн.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року позовну заяву залишено без руху (а.с.24-25).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року відкрито провадження у даній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.30-31).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року про витребування доказів: витребувано в Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області належним чином засвідчений доказ перерахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за неотримане речове майно, а також довідку про доходи ОСОБА_1 за 6 повних місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення з військової служби (а.с.49-50).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 16.09.2020 року (а.с. 36-37), згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що обов'язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником у день його звільнення передбачений КЗпП, однак згідно норм законодавства, яким врегульовується проходження військової служби, положення КЗпП на військовослужбовців не поширюються. При цьому питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру встановлено спеціальним законодавством, а саме: ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ЗУ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постановою КМУ від 17.07.1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей”, Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям СБУ, затверджена наказом Центрального Управління СБУ від 10.04.2018 року № 515/ДСК, зареєстрована в Мін'юсті 25.04.2018 року за № 512/31964.Саме тому, вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат.
09.10.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач підтримав позовні вимоги та просив позов задоволити (а.с. 42-47). Зазначив, що зі змістом заперечень відповідача у відзиві не погоджується.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 12.07.2003 року по 12.06.2018 року проходив військову службу в органах і підрозділах Служби Безпеки України, в тому числі в період з 14.06.2008 року по 12.06.2018 року в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена 22.12.2018 року, а грошова компенсація за неотримане речове майно була повністю виплачена 26.12.2019 року.
10.07.2020 року на банківський рахунок ОСОБА_1 поступили кошти в сумі 18574,47 грн. з призначенням платежу “Грошове забезпечення”, що підтверджується дублікатом квитанції № 1278404262 від 10.07.2020 року та свідчить виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій (а.с.22).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області щодо несвоєчасної виплати при звільненні з військової служби грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Правові основи організації та діяльності Національної гвардії України визначає Закон України “Про Національну гвардію України” від 13.03.2014 № 876-VII. В частині 2 статті 21 цього Закону закріплено, що Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
В пункті 1 статті 9 Закону № 2011-XII закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 9-1 цього ж Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178). Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пунктом 5 Порядку № 178).
Пункт 242 розділу XII “Звільнення з військової служби” Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) визначає:
Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
“ … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини”;
“… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України”;
“…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань”.
За змістом пункту 242 розділу XII “Звільнення з військової служби” Положення № 1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Як вже зазначалося судом вище, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 12.06.2018 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум фактично здійснена 22.12.2018, 26.12.2019 та 10.07.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП, пункту 242 розділу XII “Звільнення з військової служби” Положення № 1153/2008.
Відтак, період з 13.06.2018 року до 22.12.2018 року, з 13.06.2018 року до 26.12.2019 року та з 13.06.2018 року до 10.07.2020 року є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 12.06.2018 року є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 22.12.2018 року, 26.12.2019 року та 10.07.2020 року - день коли з позивач проведено остаточний розрахунок. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі № 808/2442/16.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, то суд не погоджується з розрахунком позивача, викладеним в позовній заяві, з огляду на наступне (а.с. 11).
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 № 164 від 11.11.2020 року розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за квітень 2018 року - 13419,06 грн., за травень 2018 року - 27938,12 грн., з них допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 14519,06 грн., всього - 26838,12 грн. При ділення цієї суми на 61 календарний день середньоденне грошове забезпечення становить 439,97 грн.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до положень Порядку № 100, суд не враховує розміри допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань при розрахунку розміру середньомісячного заробітку.
Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум з 13.06.2018 року до 22.12.2018 року 193 календарні дні, з 13.06.2018 року до 26.12.2019 року 562 календарних днів та з 13.06.2018 року до 10.07.2020 року становить 759 календарних днів. Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 333937,23 грн. Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 13.06.2018 року до 10.07.2020 року в розмірі 333937,23 грн.
Також суд, з огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП, вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, а саме:
81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/817, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.
Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:
- період затримки відповідачем виплати належної ОСОБА_1 при звільненні суми 144794,18 грн. був доволі тривалим (більше 2 років);
- з дня звільнення з військової служби по день звернення до відповідача зі заявою про виплату грошових компенсацій за невикористані календарні дні додаткової відпустки, за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати зазначене право.
- загальна сума середнього заробітку за час прострочення - 333937,23 грн., яка розрахована згідно статті 117 КзПП більш ніж в 2 рази перевищує прострочену заборгованість - 144794,18 грн.
З наведеного, суд зробив висновок про те, що затримка виплати всіх сум при звільненні хоча й тривала значний період з вини відповідача, однак позивач також доволі тривалий проміжок часу не вживав жодних заходів для захисту свого права на отримання цих коштів.
Відтак, суд вважає, що стягнення з відповідача 333937,23 грн. (сума, яка обчислена на підставі встановлених статтею 117 КЗпП правил) буде покладенням на нього надмірного та непропорційного тягаря. Суд вважає достатнім та справедливим визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних позивачу при звільненні сум в сумі 26838,12 грн., що дорівнює його двохмісячному середньому заробітку на час звільнення, що враховує строк прострочення, дії сторін, орієнтовну як співмірність вказаної суми, так і оцінку майнових втрат позивача, які розумно можна було передбачити.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було б передбачити (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, пункт 43 постанови Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.06.2018 року до 10.07.2020 року в розмірі 26838,12 грн. Ця сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів, однак суд не бачить підстав зазначати вказану інформацію в резолютивній частині рішення, оскільки нарахування таких платежів прямо передбачено податковим законодавством і не потребує уточнення в рішенні суду. Щодо цього питання судом також враховано зміст постанов Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/817, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, резолютивні частини яких не містять такої конкретизації.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20001579, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за неотримане речове майно і невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 13.06.2018 року до 10.07.2020 року в розмірі 26838,12 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот тридцять вісім гривень дванадцять копійок).
В задоволенні позову в решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20001579, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.