19 листопада 2020 року м. Ужгород№ 260/3358/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.,
при секретарі судового засідання - Попович М.М.,
за участю:
позивач - не з'явився,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради (88000, пл. Шандора Петефі, 24, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 03192997) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 через представника - ОСОБА_2 , звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, в якому просить суд: 1. Визнати протиправною відмову, оформлену листом Департаментом праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради від 22.09.2020 року №34.02-04/Л-0035. 2. Стягнути з відповідача Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради на користь позивача недоотриману разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року як особі учаснику бойових дій у розмірі 8306,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», виплачено лише 3160,00 грн, що є протиправним, оскільки починаючи з 27.02.2020 - з моменту визнання Конституційним Судом України неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, позивач набув право на соціальне забезпечення в порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня для інвалідів війни 3 групи, що становить сім мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01 січня 2020 року розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1638,00 грн, загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу становить 11466,00 грн. Однак, на заяву позивача відповідач відмовив у виплаті недоотриманої щорічної разової допомоги в розмірі 8306,00 грн. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.11.2020 року. Щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що позивачу до 5 травня здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року за № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», в межах бюджетних асигнувань державного бюджету передбачених на вказану виплату у розмірі 1390 гривень 00 копійок. Додатково звертає увагу суду на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20рп/2011, де Суд вказав, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами (шляхом прийняття Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ), не є порушенням конституційних прав громадян. В зв'язку із наведеним, позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач та його представник в судове засіданні не з'явилися, проте від таких надійшла спільна заява про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити повністю.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення такого.
На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).
Суд, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданим Департаментом праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради 24.03.2019 року.
У зв'язку з наведеним, на виконання вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2020 році відповідачем виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в сумі 3160,00 грн.
Згідно листа від 22.09.2020 року № 34.02-04/Л-00365, відповідачем розглянуто звернення ОСОБА_1 про проведення перерахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році та надано відмову у нарахуванні допомоги у бажаному заявником розмірі у зв'язку із тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», допомога виплачується у розмірі, який визначається КМУ у межах бюджетних призначень, а здійснення виплати спірної допомоги у іншому розмірі нормами чинного законодавства не встановлено.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовий статус ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 за №367-XIV).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV статтю 13 Закону №3551-XII доповнено частиною 4 такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віко».
Підпунктом 2 («б») пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 за №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Статтею 17-1 Закону №3551-ХІІ передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де, серед іншого, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4 120 гривень; II групи - 3 640 гривень; III групи - 3 160 гривень.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 за №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
В зв'язку із наведеним, з 27.02.2020 року ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ні приписи статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції підпункту 2 пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.
Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 13 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 за №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2020 у розмірі 1 638,00 грн.
Таким чином, враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, Департаментом праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 11 466 гривень 00 копійок (1 638,00 х 7).
Однак, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 виплачено кошти в сумі 3160,00 грн., що суперечить положенню статті 13 Закону №3551-ХІІ. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 8306,00 грн.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) «Стретч проти Сполученого Королівства», заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10).
«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції», заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Таким чином, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, суд зазначає про наявність «законних сподівань» на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус особи з інвалідністю внаслідок війни передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що становить сім мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, допустивши бездіяльність щодо здійснення доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
Відтак, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту у цій справі суду слід визнати протиправною відмову Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради у виплаті виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у належному розмірі, всупереч вимогам статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як собі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у повному обсязі, що становить сім мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату сум недоплаченої частини разової грошової допомоги з урахуванням раніше виплачених сум.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради (88000, пл. Шандора Петефі, 24, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 03192997) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року у розмірі, передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
3. Стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради (88000, пл. Шандора Петефі, 24, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 03192997) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни до 5 травня, яка передбачена ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-ХІV (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV) за 2020 рік в розмірі 8306,00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано протягом 19 листопада 2020 року.
СуддяЯ. М. Калинич