Справа №165/2399/20
Номер провадження 2-а/156/18/20
рядок статзвіту 140
19 листопада 2020 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого судді Федечко М.О.
за участю секретаря судових засідань - Салатюк Г.В.,
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт.Іваничі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського відділу організації несення служби в м.Ковель УПП у Волинській області Любохинець І.С., Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернувся до суду з даним позовом, просив скасувати постанову серії ЕАМ №2997628 від 18.08.2020 року винесену поліцейським відділу організації несення служби в м.Ковель УПП у Волинській області Любохинець І.С., згідно якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.121 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу розміром 510 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що накладаючи стягнення інспектор не перевіряв ні вік, ні ріст дітей, а його заперечення про те, що для дітей, враховуючи їх вік, зріс та вагу вже не потрібні авто крісла проігнорував. Крім цього вважає, що чинним законодавством України не визначено, які водій транспортного засобу має використовувати спеціальні засоби для перевезення дітей. У позові вказує про те, що його дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не досягла 12 років, але має зріст 146 см., тобто автокрісло ( бустер) їй не потрібне взагалі. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 досягли віку 6 років та 4 роки та мають вагу 22 кг. та 18 кг. відповідно і згідно рекомендацій виробників авто крісел та авто крісел-бустерів їм не потрібні повноцінні авто крісла, а достатньо так званого бустера - підкладки у вигляді подушки, що ним і було зроблено. Також вважає, що поліцейським було порушено його право на правову допомогу.
09.09.2020 року судом було відкрито провадження та призначено справу до розгляду.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пояснив, що підставою для його зупинки було те, що він ніби-то не увімкнув покажчик повороту, що не відповідає дійсності. Після зупинки автомобіля позивача, інспектор побачив на задньому сидінні автомобіля дітей, дитячі крісла були відсутні, що стало підставою для складення оскаржуваної постанови. Зазначив, що підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності відсутні, оскільки у законодавстві немає визначення поняття «спеціальні засоби». Крім цього діти у автомобілі розміщалися на спеціальних подушках, що були ним пошиті, так звані бустери, що на його думку і є спеціальним засобом. Звернув увагу на те, що дочка ОСОБА_8 , хоча і не досягла 12 років, однак її зріст 146 см., отже на його думку для неї бустер не потрібний взагалі. Вказував, що мав намір скористатися допомогою адвоката, який знаходився у м.Львові, однак працівник поліції йому роз'яснив, що у такому випадку вони будуть чекати його приїзду, однак у зв'язку з тим, що було літо, дуже спекотно і у автомобілі знаходилося троє дітей, він відмовився.
Відповідач - поліцейський відділу організації несення служби в м.Ковель УПП у Волинській області ОСОБА_5 та представник УПП у Волинській області до суду не з'явилися, однак були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Тому суд вважає, що неприбуття відповідачів не перешкоджає розгляду справи відповідно до вимог ч. 3 ст. 268 КАС України.
Від відповідача УПП у Волинській області надійшов відзив на позов у якому стверджують, що 18.08.2020 року відносно позивача складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2997628 за ч.10 ст.121 КУпАП та накладено стягнення в розмірі 510 грн. Підставою стало те, що 18.08.2020 року водій транспортного засобу «Шкода» н.з. НОМЕР_1 об 12 год. 32 хв., керуючи транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки превозив дітей віком менше 12 років та зростом менше 145 см. без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки передбачених конструкцією цього транспортного засобу, чим порушив п.21.11 б ПДР України. Зазначають, що поліцейський після зупинки автомобіля належним чином представився, роз'яснив водію суть порушення ПДР, позивачу було роз'яснено його права та дотримано процедури розгляду справи, ознайомлено зі змістом постанови та під підпис вручено її копію. У відзиві на позов вказують про те, що на відеозаписах з нагрудної камери поліцейського чітко видно, що жодних спеціальних засобів у автомобілі позивача не було встановлено. З огляду на наведене просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши надані відповідачем по справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з пунктом 1.1, 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п.2,3 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.32 даного Закону поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа винила або має намір вчинити правопорушення.
Згідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема, правопорушення передбачені ч. 10. ст. 121 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно положень ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За правилами ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п.п. б п.21.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі - Правила) забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 145 см або тих, що не досягли 12-річного віку, - у транспортних засобах, обладнаних ременями безпеки, без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу.
Відповідальність за порушення правил перевезення дітей передбачена ч.10. ст.121 КУпАП.
Постановою серії ЕАМ №2997628 позивача притягнено до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.121 КУпАП та накладено стягнення в розмірі 510 грн. Підставою стало те, що 18.08.2020 року водій транспортного засобу «Шкода» н.з. НОМЕР_1 об 12 год. 32 хв. керуючи транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки перевозив дітей віком менше 12 років та зростом менше 145 см. без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки передбачених конструкцією цього транспортного засобу, чим порушив п.21.11б ПДР України.
Позивач не заперечив той факт, що вік його дітей ОСОБА_8 менше 12 років та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно 6 та 4 роки, зріст дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 менше 145 см., на підтвердження чого надав відповідні медичні довідки, тому суд вважає таку обставину встановленою на підставі ч.1 ст.78 КАС України. В той же час відповідно до довідки КНП «Нововолинський Центр ПМСД» вага ОСОБА_8 29 кг., зріст 146 см.
Суд не приймає у цій частині заперечення позивача про те, що вимоги п.21.11б ПДР України не поширюються на його дочку ОСОБА_8 , бо її зріст 146 см., оскільки п.21.11б ПДР України визначає, що забороняється перевозити дітей зріст яких менше 145 см. або тих що не досягли 12 - річного віку. Як вбачається з довідки наданої позивачем його дочка ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже є дитиною якій не виповнилося 12 років та на неї поширюється дія п.21.11б ПДР України.
Отже, перевезення позивачем таких дітей в автомобілі без спеціальних засобів (з використанням лише ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу) є забороненим і суперечить п.21.11 Правил Дорожнього руху.
Звісно, що найбільш відомими спеціальними засобами для перевезення дітей в автомобілі є дитячі крісла та бустери. Тим не менше, суд вважає, що крім крісел та бустерів такими спеціальними засобами (в розумінні п.21.11 Правил) можуть бути і інші речі/предмети. Однак, як і на прикладі дитячих автокрісел та бустерів, - такі «інші» спеціальні засоби мали бути спеціально призначені для таких цілей і в паспорті чи будь-якому іншому технічному документі до них має бути зазначено: для чого вони використовуються, як використовуються і для дітей якого віку.
Використання подушки, як стверджував позивач, на думку суду не свідчить про те, що така подушка перетворюється на спеціальний засіб для перевезення дитини. На думку суду, позивач підміняє поняття «використання спеціальних засобів» (в розумінні п.21.11 Правил) поняттям «вжиття заходів для безпеки дитини» під час перевезення її в автомобілі.
Відповідач в підтвердження своїх заперечень надав відеозапис події, яка мала місце 18.08.2020 року. Зокрема, з даного відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу позивачу було роз'яснено його права передбачені ст.268 КУпАП, ст.63 Конституції, було повідомлено про адміністративне правопорушення, а в подальшому інспектор повідомив позивача про адміністративне правопорушення, що передбачене п.21.11 «б» ПДР, а саме перевезення дітей на задньому сидінні автомобіля без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу.
В судовому засіданні позивач ствердив, що в його автомобілі на задньому сидінні були спеціальні засоби - це спеціально пошиті подушки, так звані бустери. Однак позивачем не було надано суду докази того, що функціональне призначення таких подушок є саме для перевезення дітей (в т.ч. віком до 12 років і зростом менше 145 сантиметрів). Крім цього з дослідженого в судовому засіданні відеозапису не вбачається того, що позивачем вказувалося що у нього в автомобілі наявні спеціальні засоби у вигляді подушок, лише підтверджено той факт, що його автомобіль обладнаний ременем безпеки на задніх сидіннях.
Щодо пояснень позивача про те, що йому не надано право скористатися правовою допомогою, суд такі оцінює критично, оскільки з дослідженого в судовому засіданні відеозапису та наданих пояснень у судовому засіданні підтвердив, що відмовився від правової допомоги, оскільки не був згідний довго очікувати.
Згідно вимог ст. 251 КУпАП, наданий стороною відповідача відеозапис, суд вважає належним та допустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення, яким підтверджено наявність адміністративного правопорушення, винність позивача в його вчиненні.
На думку суду, складаючи оскаржувану постанову та накладаючи адміністративне стягнення відповідач діяв цілком правомірно. Зріст і вік дітей позивача передбачав використання для них спеціальних засобів для перевезення. Позивачем будь-які пояснення та докази того, що ним використовуються спеціальні засоби для перевезення дитини (зокрема, подушка) інспектору не надавались як і докази функціонального призначення такої подушки. Такі докази також не були надані суду.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
З огляду на вищевикладене, керуючись п.21.11 Правил дорожнього руху, ст.9, ст. 121 (ч.10), 251, 280 КУпАП, п.4 ч.3 ст.2, ч.1 ст.9, 20, 44, 47, ст.77 (ч.1,2), 241, 243-246, 286 КАС України, ,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до поліцейського відділу організації несення служби в м.Ковель УПП у Волинській області Любохинець І.С., Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Іваничівський районний суд Волинської області до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення суду виготовлено та підписано 19.11.2020 року.
Суддя