Справа № 500/4057/19
Провадження № 6/946/356/20
Іменем України
17 листопада 2020 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Адамова А.С.
при секретарі: Тюміній О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бирка І.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України без вилучення паспортного документу, -
Державний виконавець Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бирка І.О. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження боржниці ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, посилаючись на те, що остання ухиляється від виконання за виконавчим листом Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі №500/4057/19, виданого 20.03.2020 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 5753,75 грн.
В судове засідання державний виконавець Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). ОСОБА_2 не з'явилася, в поданні зазначила про розгляд справи без її участі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї (зі змінами, внесеними Протоколом №11), кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року № 2148-УПІ) передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Законодавством України встановлено випадки, у яких застосовуються такі обмеження, визначено порядок та умови їх застосування, зокрема, у ст.6 ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VІІІ від 02.06.2016р.).
Так, відповідно до п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VІІІ від 02.06.2016р.), виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Частина 1 ст. 441 ЦПК України передбачає, що питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.
За змістом п.5 ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року за №3857-ХІІ, громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Верховний Суд України в судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року зазначив, що з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите, зокрема, у пункті 18 частини третьої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІУ «Про виконавче провадження», позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.
Під поняттям «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). (Узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, обговореної та взятої до відома 25 вересня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що суд має право встановити щодо боржника тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України лише за поданням виконавця за умови доведення та документального підтвердження факту ухилення боржника, який має паспорт для виїзду за кордон і з цією метою має намір та реальну можливість вибути за межі України, від виконання зобов'язань, покладених рішенням суду чи іншого органу (посадової особи). Таке обмеження може бути встановлено лише строком до виконання боржником своїх зобов'язань.
Застосування таких обмежень може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватися лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення, оскільки стосується гарантованого ст.33 Конституції України та ст.313 ЦК України особистого немайнового права особи вільно залишати територію України та права на свободу пересування, передчасне і безпідставне обмеження яких є неприпустимим.
З матеріалів подання вбачається, що на виконанні у державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бирка І.О. знаходиться виконавчий лист Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі №500/4057/19, виданий 20.03.2020 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 5753,75 грн.
Копії виконавчого листа до подання не надано.
Крім того, державним виконавцем не надано доказів того, що ним відповідно до ч.1 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» було вичерпано весь передбачений перелік заходів щодо примусового виконання судового рішення або всі вони виявилися безрезультатними. Не надано доказів того, що вказано у поданні, а саме, що виконавцем здійснювались певні запити до відповідних компетентних державних органів та установ, щодо наявності транспортних засобів, відкритих рахунків, доходів, працевлаштування боржника тощо.
В матеріалах справи відсутні належні докази, які свідчали б про те, що боржник навмисно свідомо ухиляється від виконання зобов'язань, маючи всі можливості для виконання вказаних зобов'язань.
При цьому, з постановою про відкриття виконавчого провадження, яка прийнята 21.04.2020, боржника було повідомлено лише 09.10.2020, у зв'язку з чим неможливо зробити висновок про тривале та злісне ухилення боржника від виконання зобов'язань.
Крім того, акт про вихід державного виконавця за адресою боржника для перевірки наявності чи відсутності майна та коштів, на які можливо звернути стягнення від 02.11.2020, не може вважатися належним доказом в підтвердження подання, так як він був складений без участі боржника та без участі понятих.
Також виконавцем не доведено, що боржник має паспорт для виїзду за кордон і з цією метою має намір та реальну можливість вибути за межі України.
Лише факт невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, вказаного в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчати про ухилення боржника від виконання покладених на нього виконавчим листом обов'язків. Факт ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього за виконавчим листом повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження, та мати ознаки умисності.
Також не надано доказів того, що боржник, вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, або безпідставно не з'являвся на виклики державного виконавця та умисно ухилявся й ухиляється від виконання покладених на нього зобов'язань, відсутні посилання на його пояснення з цього питання, попередження про можливість встановлення заборони виїзду. Сама по собі наявність невиконаного зобов'язання про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості відповідно до виконавчого листа Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі №500/4057/19, виданого 20.03.2020 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 5753,75 грн., не може бути підставою для застосування норм ч.1,3,4 ст. 441 ЦПК України.
Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасову обмеження виїзду за межі України виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням зобов'язань.
За таких обставин справи та відповідно до зазначених норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що подання державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бирка І.О. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням відносно ОСОБА_1 передчасне, оскільки, наведені у ньому обставини і додані до нього документи не можуть бути в даному випадку визнані такими, що свідчать про умисне свідоме ухилення боржника від виконання судового рішення в контексті положень ст.441 ЦПК України, ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», а тому правові підстави для встановлення щодо боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відсутні.
Керуючись ст. 441 ЦПК України, ст.ст.11, 31, 52, 68 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.1, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», -
У задоволені подання державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бирка І.О. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням відносно ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, особи, які не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Суддя: А.С.Адамов