Справа № 495/7404/19
Номер провадження 2-о/495/129/2020
11 листопада 2020 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.
за участю:
заявника: ОСОБА_1
представника заінтересованої особи (Міністерства Оборони України): Кучма А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/7404/19
за заявою ОСОБА_1
за участю заінтересованих осіб Одеського обласного військового комісаріату та Міністерства Оборони України
про встановлення факту, що має юридичне значення
15.08.2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - заявник) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з заявою за участю заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , який переформовано у Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту - заінтересована особа) про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с.1-4).
Так, заявник просить суд встановити факт одержання ним поранення при виконанні обов'язків військової служби на території республіки Афганістан (військова частина п.п. № НОМЕР_1 ) в період проходження строкової військової служби з 20.04.1984 року по 03.11.1985 року, а також, що дане поранення не було пов'язаним з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння особі тілесного ушкодження.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.10.2019 року заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , який переформовано у Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про встановлення факту родинних відносин - залишено без розгляду. Роз'яснено заявнику - ОСОБА_1 , що він вправі подати відповідний позов до суду на загальних підставах.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27.04.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.10.2019 року скасовано. Справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.05.2020 року відкрито окреме провадження у № 495/7404/19 за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.07.2020 року залучено до участі у цивільній справі № 495/7404/19 за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, в якості заінтересованої особи - Міністрество Оборони України (03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6., E-mail: admou@mil.gov.ua, тел.факс (044) 226-20-15).
Представником заінтересованої особи - Міністрества Оборони України, подано до суду пояснення на заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, згідно з якими Міністрество Оборони України вважає доводи зазначені у заяві про встановлення факту має юридичне значення безпідставними та необґрунтованими, які не містять відомостей, що підтверджують використання заявником всіх наданих законом можливостей для підтвердження факту отримання поранення, з наступних підстав.
Заявник звернувся до суду із заявою встановлення факту, що має юридичне значення, в подальшому маючи на меті вирішення питання щодо оскарження відмови у призначенні і виплаті йому одноразової грошової допомоги, тобто для вирішення спору про право.
У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Заявник просить суд встановити факт одержання поранення при виконанні обов'язків військової служби на території республіки Афганістан, військова частина п/п № НОМЕР_1 в проходження строкової військової служби з 20.04.1984 року по 03.11.1985 року, а також що дане поранення, не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Разом з тим, законодавством визначений позасудовий порядок встановлення поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних при виконанні обов'язків військової служби, а у разі відмови компетентного органу в установленні такого факту, заінтересованою особою така відмова може бути оскаржена до суду у порядку, визначеному КАС України.
Крім того, Пленум Верховного Суду України (вищевказана постанова від 31 березня 1995 року № 5) у своїй постанові чітко зазначив про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обовязків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.
Як стверджує сам заявник, поранення він отримав в період проходження військової Збройних Силах з 20.04.1984 р. по 03.11.1985 р. у складі військової частини п/п території СССР (Афганістан).
Відповідно до наказу Міністра оборони СРСР 1975 року № 0215 для протоколів військово-лікарських комісій встановлений строк зберігання в архіві 50 років.
Згідно з даними офіційної веб-сторінки Галузевого державного архіву Міністерства України http://www.mil.govua/zvemennya-gromadyan/galuzevij-derzhavnij-arhiv на зберіганні в архіві є фонди з документами, що містять інформацію про залучення військових частин окремих військовослужбовців до виконання спеціальних завдань під час подій в Угорщини 1956-1957 роки, Чехословаччині у 1968 році, на територіях іноземних держав: Афганістан, В'єтнам, Ефіопія, Корея, Мозамбік, Сирія ін.
На тій же веб-сторінці зазначено всі контактні дані Галузевого державного архіву Міністерства оборони України для відправлення запитів чи отримання іншої і інформації.
Також веб-сторінка містить корисну інформацію про те, що в окремих випадках інформацію щодо історії військової частини, установи або захисту соціальних прав і можна отримати звертаючись із запитами на адресу декількох архівів, зазвичай, до Цент архіву Міністерства оборони Російської Федерації (колишній Центральний архів Мін оборони СРСР).
Зважаючи на вищенаведене заявник має всі можливості звернутись з запитами вищезазначених архівних установ і отримати необхідну інформацію, яка стосується отримання ним поранень під час проходження військової служби. Але до поданої заяви він не надав ані запитів направлених їм до архіву, ані отриманих з архіву відповідей.
Законодавством передбачений інший порядок встановлення і підтвердження отриманих поранень під час служби в Збройних Силах, відповідні підтверджуючі документи мають терміни зберігання, які в випадку заявника на сьогодні не закінчились і вони перебувають на зберіганні у відповідних архівах, в публічному доступі є вся необхідна інформація архівних установ, в яких такі документи можуть зберігатись, а державою в уповноважений орган, який має всі можливості та успішну багаторічну практику надання допомоги громадянами у витребуванні відповідних документів з архівних установ.
В той же час, заявник із запитом в архів щодо отримання необхідної йому інформації не звертався, а тому немає законних та обґрунтованих підстав стверджувати, що він не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Крім того, слід зазначити, що перелік документів, якими підтверджуються, що поранення пов'язане із вчиненням заявником кримінального чи адміністративного правопорушення наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження міститься у пунктах 21.7. та 21.8 про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, а саме: довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва); щодо колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року N 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва), (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи). Показання свідків не є підставою для встановлення військовослужбовців (колишніх військовослужбовців) факту перенесеного захворювання (контузії, каліцтва, поранення).
Аналогічна правова позиція була викладена Закарпатським апеляційним судом від 09.07.2020 року під час розгляду справи №308/10817/19 .
Так, зокрема Закарпатським апеляційним судом зазначено, що встановлення поранення належить до компетенції військово-лікарської комісії Міноборони на підставі наданих заявником або витребуваних цими органами документів, що виключає встановлені судом в порядку окремого провадження.
Таким чином, Міністерство оборони України вважає, що подана до суду заява про встановлення факту одержання поранення заявником при виконанні обов'язків військової служби на території республіки Афганістан (військова частина п/п №1641) в період проходження строкової військової служби з 20.04.1984 року по 03.11.1985 року, а також, що дане поранення, не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, та навмисного спричинення собі тілесного ушкодження є необґрунтованою, а тому в задоволенні цієї заяви йому має бути відмовлено (а.с.119-122).
Заявником ОСОБА_1 , подано до суду письмові заперечення на пояснення Міністерства Оборони України (заінтересованої особи), відповідно до яких він просить письмові пояснення заінтересованої особи не приймати до уваги, а його заяву про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити з наступних підстав.
Так, заявник вказує, що 13.11.1983 року він був призваний до військової служби та проходив її до 03.11.1985 року. З 20 квітня 1984 року по 03 листопада 1985 року він проходив військову службу у складі в/ч п/п НОМЕР_1 на території СССР (Афганістан), що підтверджується військовим білетом. В квітні 1984 року під час здійснення перебазування ТЄЧ полку отримав поранення (контузію) під обстрілами гранатометів у Панджшерский ущелі. Отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, спини, обох кінцівок, правої ноги. Після одержаного поранення проходив лікування у військовому госпіталі при військовій частині, проте документального підтвердження лікування військово-облікових документах з невідомих причин зроблено не було.
У зв'язку із вказаним пораненням заявнику було встановлено II групу інвалідності відповідній довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 237114 в графі причина інвалідності вказано: «поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії». Підтвердженням участі в бойових діях та забезпечення бойової діяльності військ стало отримання заявником статусу учасника бойових дій, а згодом й посвідчення інваліда війни.
Отже, заявник зазначає, що він вже маю статус учасника бойових дій, та йому не треба даний факт доводити у судовому порядку.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин призначається і виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних с дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Однак документи (довідка), що свідчили б про причини та обставини поранення (контузії), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням правопорушення в т.ч. навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у заявника відсутні.
Причиною цього є відсутність у тогочасному радянському законодавстві підстав і правового механізму видачі військовослужбовцю такого роду довідки; видача необхідних документів може бути здійснена винятково органом (установою або організацією), в якому особа працювала (проходила службу) в період, необхідний для підтвердження, оскільки радянська армія та відповідно підпорядкована їй в/ч п/п НОМЕР_1 , як суб'єкт правовідносин припинила своє існування понад 27 років тому, то практичної можливості отримати необхідні документи немає.
За твердженням заявника, ним неодноразово здійснювались запити до архівних установ Російської Федерації, проте вони залишені без вирішення. Предметом даної заяви є виключно встановлення обставин одержання поранення при виконанні обов'язків військової служби, а не встановлення факту одержання поранення.
Необхідність встановлення юридичного факту заявник обґрунтовує метою підтвердження права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності. Внаслідок поранення під час виконання обов'язків військової служби на території республіки Афганістан, військова частина п.п. № НОМЕР_1 в період проходження строкової служби з 20.04.1984 року по 03.11.1985 року, а також, що дане поранення не було пов'язане з вчиненням заявником кримінального чи адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні заявник - ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі свою заяву та заперечення на пояснення заінтересованої особи та просив його заяву задовольнити.
Представник третьої особи - Міністерства Оборони України (Кучма А.Г.) із заявою ОСОБА_1 не погодилась в повному обсязі, вважає її безпідставною з мотивів викладених у запереченні на заяву ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали справи та перевіривши подані докази, вислухавши всіх учасників процесу, суд дійшов до висновку про те, що заява ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб Одеського обласного військового комісаріату та Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, що має юридичне значення підлягає залишенню без розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ч.2 ст.294 ЦПК України).
Згідно із частинами першою та другою статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Проаналізувавши зміст вищенаведених статей можна відокремити такі умови, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення: факт, який потребує встановлення, має породжувати юридичні наслідки, тобто від нього повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; встановлення відповідного факту не пов'язано з наявністю спору про право; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту, або заявник не має можливості одержати (відновити) загублений (знищений) документ, який посвідчує необхідний факт; встановлення факту потрібно заявникові для конкретної мети.
Як вбачається з поданої до суду ОСОБА_1 заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, він просить суд винести рішення яким встановити факт одержання ним поранення при виконанні обов'язків військової служби на території республіки Афганістан (військова частина п.п. № НОМЕР_1 ) в період проходження строкової військової служби з 20.04.1984 року по 03.11.1985 року, а також, що дане поранення не було пов'язаним з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння особі тілесного ушкодження.
Встановлення даного факту заявнику необхідно для підтвердження права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності, внаслідок поранення під час виконання обов'язків військової служби.
Між тим, як вбачається із поданих раніше до суду (06.09.2019 року, 10.09.2019 року, 08.10.2019 року) заінтересованою особою - Одеським ОТЦ КСП, пояснень та клопотання, дана організація категорично заперечує проти встановлення такого факту та просить залишити відповідну заяву ОСОБА_1 без розгляду.
Крім того, з пояснень заінтересованої особи - Міністерства Оборони України вбачається, що при зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Заявник просить суд встановити факт одержання поранення при виконанні обов'язків військової служби на території республіки Афганістан, військова частина п/п № НОМЕР_1 в проходження строкової військової служби з 20.04.1984 року по 03.11.1985 року, а також що дане поранення, не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Разом з тим, законодавством визначений позасудовий порядок встановлення поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних при виконанні обов'язків військової служби, а у разі відмови компетентного органу в установленні такого факту, заінтересованою особою така відмова може бути оскаржена до суду у порядку, визначеному КАС України.
Крім того, Пленум Верховного Суду України (вищевказана постанова від 31 березня 1995 року № 5) у своїй постанові чітко зазначив про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.
Як стверджує сам заявник, поранення він отримав в період проходження військової Збройних Силах з 20.04.1984 р. по 03.11.1985 р. у складі військової частини п/п території СССР (Афганістан).
Відповідно до наказу Міністра оборони СРСР 1975 року № 0215 для протоколів військово-лікарських комісій встановлений строк зберігання в архіві 50 років.
Так, заявник має всі можливості звернутись з запитами вищезазначених архівних установ і отримати необхідну інформацію, яка стосується отримання ним поранень під час проходження військової служби. Але до поданої заяви він не надав ані запитів направлених їм до архіву, ані отриманих з архіву відповідей.
Законодавством передбачений інший порядок встановлення і підтвердження отриманих поранень під час служби в Збройних Силах, відповідні підтверджуючі документи мають терміни зберігання, які в випадку заявника на сьогодні не закінчились і вони перебувають на зберіганні у відповідних архівах, в публічному доступі є вся необхідна інформація архівних установ, в яких такі документи можуть зберігатись, а державою в уповноважений орган, який має всі можливості та успішну багаторічну практику надання допомоги громадянами у витребуванні відповідних документів з архівних установ.
Таким чином, з відповідних відносин вбачається спір про право.
Відповідно до частини 6 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Такі наслідки настають як при порушенні заінтересованими особами питання про вирішення спору, так і тоді, коли суд сам дійде висновку про наявність спору про право цивільне.
Згідно із частиною 4 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає, що заява ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб Одеського обласного військового комісаріату та Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення підлягає залишенню без розгляду у зв'язку із наявністю спору про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження.
Керуючись ст.ст. 258-261, 293-294, 315 Цивільного процесуального кодексу України,
суд -
Заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб Одеського обласного військового комісаріату та Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення- залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику - ОСОБА_1 , що він вправі подати відповідний позов до суду на загальних підставах.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В.В. Мишко