Справа № 349/1059/20
Провадження № 2/349/410/20
іменем України
17 листопада 2020 року м. Рогатин
Рогатинський районний суд Івано-Франківської області
у складі головуючого судді Лошак О.О.
з участю секретаря судового засідання Гошко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №349/1059/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок,
учасники справи:
представник позивачки адвокат Горський О.І.
відповідач ОСОБА_2
встановив:
ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Горський О.І., звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частку житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позову зазначено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 листопада 1992 року перебували в зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання в шлюбі ними набуто нерухоме майно - житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на житловий будинок видане 03 березня 2004 року Верхньолипицькою сільською радою Рогатинського району Івано-Франківської області на підставі рішення виконавчого комітету Верхньолипицької сільської ради № 10 від 10 лютого 2004 року. Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 - власником житлового будинку в цілому є ОСОБА_2
12 вересня 2017 року на підставі рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області шлюб між сторонами розірвано. Оскільки житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, просила визнати за нею право власності в розмірі Ѕ частки житлового будинку.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Горський О.І. позов підтримав повністю з підстав, які зазначені у позовній заяві, просив позов задовольнити. стягнути з відповідача понесені його довірителькою судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на прфесійну правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав повністю, щодо стягнення з нього судових витрат пояснив, що він є багатодітним батьком, придбав інший житловий будинок для проживання через що в нього відсутні кошти для оплати судових витрат.
Суд, вислухавши доводи представника позивачки, відповідача, дослідивши та перевіривши усі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 , виданого 14 листопада 1992 року виконавчим комітетом Підвисоцької сільської ради Бережанського району Тернопільської області, 14 листопада 1992 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб про що було зроблено актовий запис за №1. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_1 .
На підставі рішення виконавчого комітету Верхньолипицької сільскої ради №20 від 12 серпня 1997 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 0,25 га під будівництво житлового будинку і господарських споруд по типовому проекту у відведеному земельному масиві в с.Лопушня під індивідуальне будівництво.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2004 року, яке видане Верхньолипицькою сільською радою Рогатинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 є власником житлового будинку в цілому загальною площею 159,9 м2 на підставі рішення виконавчого комітету №10 від 10 лютого 2004 року.
Відповідно до витягу №2980773 від 03 березня 2004 року, виданого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, про реєстрацію права власності на нерухоме майно, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинок по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 03 березня 2004 року. Форма власності приватна, частка 1/1, реєстраційний номер 4951718.
За даними, які зазначені в технічному паспорті, виготовленому на замовлення ОСОБА_2 в «Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухомість» 15 січня 2004 року, садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 має наступні технічні характеристики: "А" житловий будинок загальною площею 159,9 м2, житловою площею 87,6 м2.
Згідно висновку про ринкову вартість майна ОДТЧЖС972248 оцінювача ФОП ОСОБА_5 від 19 липня 2020 року, ринкова вартість житлового будинку загальною площею 159,9 м2, що розташований за адресою АДРЕСА_1 становить 283 417,00 грн.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За ст. 328 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.
Нормами частин першої та третьої статті 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, за якими:
1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
За правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначене може бути спростовано, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Для захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, особа може використовувати вимоги про: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (абзаци 1-10 частини другої статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2020 року, справа № 147/1316/17, провадження № 61-15886св19.
Судом встановлено, що існував спір щодо правового статусу житлового будинку, оскільки ОСОБА_2 не визнавав його об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що зумовило відповідний спосіб захисту прав позивачки - визнання житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
Що стосується судових витрат посправі, то відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
За частиною першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення цих витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції представник позивачки адвокат Горський О.І. подав договір про надання юридичної допомоги від 21 липня 2020 року, предметом якого є його представництво в суді інтересів ОСОБА_1 у цій справі, попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат на суму 3000 грн., копію квитанції від 24 липня 2020 року про сплату 3 000,00 грн , а тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, а тому з врахуванням вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача сплачений за подання позовної заяви до суду судовий збір в розмірі 1417,10 грн.
З врахуванням всіх обставин справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 12,13,81,259,263-265 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності, як спільної сумісної власності подружжя, на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 159,9 м2, житловою площею 87,6 м2, який зареєстрований згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 березня 2004 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2004 року, яке видано Верхньолипицькою сільською радою Рогатинського району Івано-Франківської області в цілому за ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності як спільної сумісної власності подружжя на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 159,9 м2, житловою площею 87,6 м2 , який зареєстрований згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 березня 2004 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2004 року, яке видано Верхньолипицькою сільською радою Рогатинського району Івано-Франківської області в цілому за ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1417,10 судового збору, 3000 грн. на професійну правничу допомогу. Всього на загальну суму 4417, 10 грн. (чотири тисячі чотириста сімнадцять грн. 10 коп.)
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через Рогатинський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду складено 18 листопада 2020 року.
Суддя О.О.Лошак