Справа № 127/19289/20
Головуючий у 1-й інстанції: Гриневич В.С.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
18 листопада 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю.
за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С.
представника відповідача: Савчук Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради та головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу паркування Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради Іщука Антона Вікторовича, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради та Головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу паркування Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради Іщука Антона Вікторовича, в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ІВ №00006465 від 20.08.2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, подав апеляційну скаргу.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що під час винесення постанови про адміністративне правопорушення відповідачем не дотримано вимог ст.ст.268, 283 КУпАП.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник відповідача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився та направив до суд заяву про розгляд справи без його участі.
У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами підтверджується справи, що 20 серпня 2020 року головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу паркування Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради Іщуком А.В. винесено постанову серії ІВ №00006465 про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень за зупинку в місцях виїзду з прилеглих територій.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність оскаржуваної постанови.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст.7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У статті 9 КУпАП міститься визначення, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За правилами п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі ПДР України) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п.1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Положеннями ч. 3 ст. 219 КУпАП передбачено, що від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і шостою статті 122, частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.
Так, у департаменті енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради діє відділ паркування, інспектори якого мають відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені КУпАП, що врегульовано Законом України від 21 грудня 2017 року № 2262-VIII "Про реформування сфери паркування транспортних засобів", який набрав чинності 27 вересня 2018 року.
У складі відділу з паркування департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради діють інспектори з паркування. Інспектори для виконання покладених на них завдань мають право: здійснювати фіксацію порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів у режимі фотозйомки, відеозапису; розглядати справа про адміністративні правопорушення, на розгляд яких їх уповноважено; складати протоколи про адміністративні правопорушення, виносити постанови про накладання адміністративних стягнень; накладати адміністративні стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), розміщувати на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про накладання адміністративних стягнень або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема складення та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, за порушення законодавства у сфері паркування міста Вінниці є складовою частиною виконання посадовою особою відділу з паркування департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради своїх обов'язків.
За приписами п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП.
Нормами вказаної статті закріплено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановлено законом. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
За змістом статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП врегульовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 283 КУпАП регламентовано, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 13.08.2020 о 12:14 ОСОБА_1 здійснив зупинку автомобіля марки Opel НОМЕР_1 за адресою м. Вінниці по вул. Грушевського, 12 у місці виїзду з прилеглих територій, що є правопорушенням, передбаченим ч. 3 ст. 122 КУпАП.
На підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, відповідачем надані фотознімки, отримані шляхом фотофіксації на технічний засіб Logic Instrument K80 V2, який, як встановлено судом першої інстанції, пройшов стандартизацію відповідно до Закону.
Відповідно до примітки до ст. 14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Так, на п'яти із шести фотознімків, що знаходяться в матеріалах справи та отриманих за допомогою приладу Logic Instrument K80 V2 наявні зображення частини транспортного засобу, що розташований по вул.Грушевського, 12 на одному з них видно реєстраційний номер; ще на одному фотознімку зображений лише реєстраційний номер.
В той же час, у справі міститься фотознімок із зображенням автомобіля д.н.з. НОМЕР_1 ззаду та фрагменту руки, у якій знаходиться вимірювальний прилад BOSH з показником 3518 мм.
Саме на підставі вказаного фотознімку, суд першої інстанції дійшов висновку, що водій автомобіля марки Opel д.н.з. НОМЕР_2 здійснив зупинку, ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, а саме 3 метри 518 міліметрів від виїзду з прилеглої території.
В свою чергу, колегія суддів вважає, що даний фотознімок не може слугувати належним доказом у справі, оскільки вимірювання пристроєм BOSH не прикріплюється до місцевості, а саме-неможливо встановити, в якій точці знаходиться особа, у руці якої знаходиться вимірювальний пристрій.
При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, остання не містить посилання на прилад за допомогою якого здійснено вимірювання відстані, що черговий раз підтверджує неналежність такого доказу на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення позивачем.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №524/1113/17.
Крім цього, в оскаржуваній постанові, в порушення ст.283 КУпАП відсутній опис обставин, установлених під час розгляду справи, а лише зазначено норму КУпАП.
Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
У ст.14-2 КУпАП закріплено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу,-належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб,-особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Згідно зі ст. 279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 142 цього Кодексу.
Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою статті 1521 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 142 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 142 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Так, в матеріалах справи, знаходиться повідомлення головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу паркування Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради Іщука А.В. про притягнення до адміністративної відповідальності водія транспортного засобу Opel д.н.з. НОМЕР_2 , що виходячи із приписів ст.279-1 КУпАП має свідчити про неможливість на момент виявлення правопорушення, встановити особу, відповідальну за вчинення адмінправопорушення, що в свою чергу унеможливлює винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскільки згідно норм статті 283 КУпАП у постанові зокрема мають міститися відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування.
Між тим, як вбачається з повідомлення, яке згідно вищезазначених норм закону складається за місцем вчинення правопорушення та розміщується на лобовому склі транспортного засобу, з чого можна зробити висновок, що останнє складене 13.08.2020, однак вже містило відомості про існування постанови Серія ІВ №00006465, яка мала бути винесена в майбутньому, в даному випадку-20.08.2020, тобто на шостий день після повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення.
Також, як свідчить зміст повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, позивачем вчинено порушення п.15.9 (и).
Відповідно до п. 15.9. "и" ПДР зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
За визначеннями, наведеними в п.1 ПДР України зупинка-припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо); стоянка-припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що в даному випадку мала місце зупинка, а не стоянка транспортного засобу. Не наведено аргументованих доводів в який спосіб було визначено, що автомобіль здійснив саме зупинку автомобіля, ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій.
Слід зазначити, що на переконання Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради, останній є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки оскаржувана постанова винесена інспектором Депертаменту Іщуком А.В.
Однак, колегія суддів вважає такі твердження безпідставними, з огляду на таке.
Як було зазначено вище, положеннями ч.3 ст.219 КУпАП визначено що від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і шостою статті 122, частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.
Таким чином, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених статтею 122 КУпАП, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад.
У зв'язку із цим, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 219 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122 КУпАП.
При цьому, зміст статті 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не спростовує висновків про те, що відповідачем у таких справах є саме орган, а не посадова особа.
Аналогічна правова позиція закріплена у Постановах Верховного суду від 17.09.2020 року у справі № 742/2298/17, від 17.06.2020 у справі № 127/6881/ 17 та від 26.12.2019 у справі №724/716/ 16.
Поряд з цим колегія суддів вважає необгрунтованими посилання скаржника на порушення відповідачем ст.267 КУпАП, відповідно якої справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. При цьому, посилається на Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року, № 5-рп/2015.
Колегія суддів зазначає, що скаржником неправильно розуміються поняття "на місці вчинення правопорушення" і "за місцем його вчинення" з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року, № 5-рп/2015 "У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення", оскільки словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Крім того, Рішення Конституційного Суду України № 5-РП/2015, на яке посилається позивач, приймалось до внесення змін у статтю 258 КУпАП.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року (справа №759/12872/16-а), 11 червня 2020 року (справа №201/2067/17), від 21 травня 2020 року (справа №750/6728/17), від 03 червня 2020 року (справа №718/2699/16-а) та від 08 квітня 2020 року (справа №296/7166/16-а).
Щодо тверджень позивача про те, що за кермом автомобіля знаходився на він, а його дружина, то нормами ст.14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху несе відповідальна особа- фізична особа за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу,-належний користувач транспортного засобу.
В той же час, ОСОБА_1 не доведено тієї обставини, що за кермом автомобіля знаходилась інша особа, яка є його належним користувачем.
За правилами ч. 2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
У відповідності зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський Суд з прав людини своїх рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Отже, зважаючи на те, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, яка полягає у порушенні правил зупинки транспортного засобу, не підтверджується наявними у матеріалах справи належними доказами, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для скасування спірної постанови.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Що стосується відшкодування судових витрат понесених на правничу допомогу, заявлених позивачем у розмірі 4000 грн., колегія суддів вказує на наступне.
Так, на підтвердження вказаних витрат ОСОБА_1 надано договір про надання професійної правничої допомоги №42/20-а від 18.08.2020 з додатком, квитанцію до прибуткового касового ордера №17 на суму 4000 грн. та детальний опис робіт за договором №42/20-а.
В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на неспівмірність заявлених судових витрат виконаній роботі адвоката.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як слідує з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу на підставі договору № 42-20-а від 18.08.2020, укладеного між останнім та адвокатом Дегтяровим О.М. в
За умовами цього договору (п. 1.1, 2.1, 4.1) адвокат приймає на себе доручення Клієнта надавати останньому та в його інтересах юридичну допомогу, на умовах, визначених цим Договором, а саме щодо оскарження постанови серії ІВ №000006465.
Вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в Додатку до договору.
Так, згідно вказаного додатку винагорода за надання правової допомоги згідно договору № 42-20-а від 18.08.2020 складає 4000 грн.
Згідно касового ордера за надання правничої допомоги ОСОБА_1 сплачено 4000 грн.
Як вбачається з наданого представником позивача детального опису робіт за договором №42-20-а, в рамках його виконання адвокатом надано позивачеві такі юридичні послуги: зустріч та надання консультації, укладення договору про надання правничої допомоги, визначення правової позиції, опрацювання правової бази, аналіз судової практики, консультації, отримання запитуваних документів та їх аналізу з урахуванням часу доставки, підготовка позовної заяви, участь в судовому засіданні, підготовка промови та детального опису робіт.
Разом з тим, колегією з'ясовано, що остання є справою незначної складності та не потребує вивчення великого обсягу норм законодавства та документів. При цьому, представником позивача не доведено в чому полягала складність надання ним послуг по цій справі та опрацювання, яких законодавчих норм потребувало тривалості часу зазначеного в детальному описі.
Крім того, ряд доводів зазначених як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, спростовано, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.
За вказаних обставин, враховуючи складність справи та докази щодо обсягу виконаних робіт, колегія суддів приходить до висновку, що вимога в частині стягнення судових витрат за надання професійної правничої допомоги підлягає частковому задоволенню на суму 1000 грн.
Відносно витрат на сплату судового збору, колегія суддів вказує на наступне.
Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню то на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень-відповідача судовий збір в сумі 1051 грн. а саме- 420,40-судовий збір за подання позовної заяви + 630,60 грн.-судовий збір за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.73, 74, 77, 132, 134, 242, 243, 250, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради та головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу паркування Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради Іщука Антона Вікторовича, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ІВ №00006465 від 20.08.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення, закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради судові витрати в розмірі 2051 грн., а саме-1000 грн.-за надання правничої допомоги, 1051 грн.-судовий збір.
В решті позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.