Справа № 560/1244/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
17 листопада 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року (прийнятого в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання дій протиправними,
в лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 9826 грн. 19 коп. та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 14.03.2019 №Ф-8613-17У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9826 грн. 19 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19 лютого 2020 року отримав від другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) постанову про відкриття виконавчого провадження від 27 січня 2020 року про примусове виконання вимоги №Ф-8613-17У від 14 березня 2019 року, видану Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області про стягнення коштів в сумі 9826 грн. 19 коп. Позивач не погоджується із рішенням відповідача, оскільки як особа, яка є інвалідом та отримує пенсію по інвалідності, не має обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок, та як наслідок відповідні штрафи та пеню. Крім того, зазначає, що будь-яких договорів з відповідачем про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.04.2019 позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управління ДПС у Хмельницькій області подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що подання особою "Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 05.02.2009, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В02 №741227, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 2 673 000 0000 031627.
Позивач є інвалідом 3-ї групи та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 27.02.2015 Пенсійним Фондом України та довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.06.2019 №01022.
Після отримання інвалідності позивач повідомляв фіскальний орган про те, що він є пенсіонером по інвалідності, отримує пенсію, тому звільнений від сплати за себе єдиного внеску, та в добровільному порядку брати участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, намір брати не мав.
15 січня 2019 року позивач помилково подав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік №15527.
01 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про помилковість поданого звіту з ЄСВ.
21 січня 2020 року позивач отримав відповідь про розгляд заяви, якою повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 самостійно 15.01.2019 подав звіт і визначив базу нарахування єдиного внеску, за ним рахується заборгованість в сумі 9826,19 грн.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують права та інтереси позивача, останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ФОП ОСОБА_1 звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та не має обов'язку щодо його сплати. Крім того, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, що позивачем зроблено не було. При цьому, подання особою "Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом Законом №2464-VI визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У відповідності до положень пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено базу нарахування єдиного внеску, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з нормами пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3-4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Згідно з положеннями частини 20 статті 9 цього ж Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Переліченими нормами встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі, не меншому ніж мінімальний страховий внесок на місяць, в тому числі і фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування.
Системний аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI звільнено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в справі матеріалами, позивач є інвалідом 3-ї групи та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 27.02.2015 року Пенсійним Фондом України та довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.06.2019 №01022 та звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до положень частини четвертої статті 4 Законом №2464-VI.
Обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення відповідач посилається на те, що платники єдиного податку, які є пенсіонерами за віком, або внаслідок інвалідності, є платниками єдиного соціального внеску виключно за добровільної їх участі у системі загальнообов'язкового соціального страхування, однак колегія суддів відхиляє такі доводи в силу того, що позивачем було вжито всіх залежних від нього засобів для врегулювання даного спору позасудовим розглядом.
Системний аналіз змісту вищезазначених норм права дає підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Виключенням з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а.
Згідно з нормами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 3 ст. 10 Закону № 2464-VI встановлено порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у , а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
Органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції №449.
Отже, з урахуванням наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час, подання особою "Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи, що позивач є пенсіонером, а також інвалідом третьої групи, та отримує пенсію за віком, в силу вимог частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ФОП ОСОБА_1 звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9826,19 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач зобов'язаний сплатити самостійно нараховану суму ЄСВ незважаючи на помилковість подання ним такої звітності, оскільки відсутність норми закону, яка врегульовує внесення виправлень до звіту про суми нарахованого єдиного внеску або його відкликання платником, не може спричиняти звуження прав людини і громадянина, або спричиняти понесення ним невиправданих матеріальних втрат.
Враховуючи, що чинним законодавством України не передбачено можливості платником єдиного соціального внеску здійснити виправлення помилки у Звіті щодо сум нарахованого єдиного внеску після закінчення звітного періоду, та приймаючи до уваги те, що у вказаному вище звіті позивач помилково вказав суми нарахованого єдиного внеску, оскільки має пільгу по сплаті відповідного внеску за 2018 рік, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно нарахував позивачу борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9826,19 грн.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1-2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
В силу зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв правомірне рішення про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 9826 грн. 19 коп. та скасування вимоги Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 14.03.2019 №Ф-8613-17У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9826 грн. 19 коп., є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відповідно такими що підлягають до задоволення, оскільки в даному випадку саме в такий спосіб судового захисту можливо відновити порушене право позивача.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 17 листопада 2020 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.