Справа № 743/1422/20 Головуючий у 1-й інстанції: Павленко О.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
17 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.10.2020 у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, -
Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- продовжити строк затримання громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на шість місяців до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.10.2020 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити або залишити його без розгляду.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.04.2020 громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 було затримано з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України на строк до шести місяців.
02.04.2020 Чопський прикордонний загін звертався до Надзвичайного та Повноважного Посла Ісламської Республіки Афганістан в Україні з листом щодо ідентифікації ряду осіб, які назвалися громадянами Афганістану, серед яких був вказаний відповідач.
02.06.2020 на адресу Головного управління ДМС України в Закарпатській області Чопським прикордонним загоном були направлені для прийняття відповідного рішення заяви чотирьох громадян Афганістану, серед яких також була заява відповідача.
Таким чином, з моменту подання відповідачем заяви про визнання його біженцем процедура його ідентифікації (надіслання запитів до консульських установ та дипломатичних представництв держави походження особи) Чопським прикордонним загоном була припинена.
З повідомлення від ГУ ДМС України в Закарпатській області від 15.10.2020 на запит Чопського прикордонного загону вбачається, що 17.07.2020 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно ОСОБА_1 .
Як було встановлено судом першої інстанції, рішення за заявою відповідача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні ще не прийнято.
На момент розгляду справи судом першої інстанції у відповідача відсутні документи, які б давали йому право перебувати на території України та посвідчують його особу.
Вважаючи наявними підстави для продовження строку затримання громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що підстави для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, визначені ст. 289 КАС України, наявні.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник звертає увагу на те, що позовна заява була надіслана до суду в електронній формі засобами електронної пошти без використання сервісу «Електронний суд», що не відповідає пп. 15.1 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України. Також, відповідач зазначає, що позовна заява підписана засобами технічного зв'язку або факсиміле, що не узгоджується з нормами процесуального права. Крім того, скаржник просить врахувати, що адміністративний позов підписаний виконуючим обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 , який не надав доказів надання йому відповідних повноважень. Додатково скаржник зазначає, що позивач не надав доказів фактичного направлення запитів до Надзвичайного та Повноважного Посла Ісламської Республіки Афганістан в Україні та Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта обґрунтованими, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 10 ст. 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Статус електронного цифрового підпису визначав Закон України «Про електронний цифровий підпис», який втратив чинність із набранням 07 листопада 2018 року чинності Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 17 вказаного Закону електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.
За правилами ч. 4 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 17, ч. 5 ст. 17 зазначеного Закону органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, державні реєстратори, нотаріуси та інші суб'єкти, уповноважені державою на здійснення функцій державного реєстратора, для засвідчення чинності відкритого ключа використовують лише кваліфікований сертифікат відкритого ключа, а для реалізації повноважень, спрямованих на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків фізичної або юридичної особи відповідно до закону, застосовують виключно засоби кваліфікованого електронного підпису чи печатки, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання.
Здійснення правосуддя з використанням кваліфікованого електронного підпису чи печатки або інших засобів електронної ідентифікації вчиняється в порядку, встановленому законом.
У свою чергу положення ч.ч. 1, 4, 12 ст. 18 КАС України передбачають, що у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система підлягає захисту із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю.
Згідно з ч.ч. 7, 8 ст. 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Зазначені норми права вказують на те, що електронна взаємодія - обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу здійснюється саме із використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Наказом Державної судової адміністрації України від 22 грудня 2018 року № 628 було запроваджено тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України (пілотних судах).
Відповідно до розділу IV «СТРУКТУРА ЄСІТС» Концепції побудови Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи, що затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 07 листопада 2019 року № 1096, до складу цільової архітектури ЄСІТС входять: 1. Центральна система обробки та зберігання даних. 2. Захищена телекомунікаційна мережа. 3. Інформаційно-телекомунікаційні системи автоматизації діяльності судів, органів та установ системи правосуддя. 4. Комплексна система захисту інформації.
У свою чергу, Центральна система обробки та зберігання даних включає в себе підсистему «Електронний суд» (обмін документами судових справ з учасниками через електронний кабінет зовнішнього користувача).
Отже, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет користувача підсистеми «Електронний суд», що є складовою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 759/2804/20, від 22 жовтня 2020 року у справі № 855/67/20, від 05 листопада 2020 року у справі № 522/3191/19.
У вказаних судових рішеннях Верховним Судом наголошено на тому, що обмеження, що пов'язані з використанням підсистеми «Електронний суд», у тому числі щодо подачі процесуальних документів через Електронний кабінет, є легітимними, пропорційними та не перешкоджають доступу до правосуддя.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про підписання адміністративного позову електронним цифровим підписом із застосуванням визначеного процесуальним законом засобу - Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи, а саме її підсистеми «Електронний суд», колегія суддів приходить до висновку про те, що позовна заява військової частини НОМЕР_1 не відповідає вимогам ч. 10 ст. 44 КАС України.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Отже, оскільки позовна заява військової частини НОМЕР_1 не підписана у встановленому законом порядку, то колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України.
При цьому, враховуючи, що адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 не підписаний та не підлягав розгляду і вирішенню по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів не перевіряє інших доводів апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції від 19.10.2020.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про залишення позову без розгляду, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 289, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.10.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.