Справа № 640/8692/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
17 листопада 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо невиплати позивачу пенсії за серпень, вересень та грудень 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити позивачу виплату пенсії за серпень, вересень та грудень 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2019 адміністративний позов задоволено повністю.
Позивач з вернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 640/8692/19 в частині сплати сум невиплаченої пенсії за вересень та грудень 2018 року.
В обґрунтування заяви позивач посилається на невиконання в повному обсязі Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2019 у справі № 640/8692/19.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №640/8692/19 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заявник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову про задоволення заяви. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права та неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Скаржник вважає повністю доведеною бездіяльність посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо невиконання судового рішення в повному обсязі.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
У відповідності до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Положеннями ч. 2 ст. 14 КАС України також передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Судовий контроль за виконанням рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, судовий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо невиплати позивачу пенсії за серпень, вересень та грудень 2018 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити позивачу виплату пенсії за серпень, вересень та грудень 2018 року.
Як зазначено відповідачем та не заперечується позивачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві сплачено позивачу суми пенсії за серпень 2018 року (в межах негайного виконання) у жовтні 2019 року у розмірі 3998,10 грн та за грудень 2018 року у вересні 2020 року у розмірі 4013,45 грн.
Відповідач вказує, що заборгованість за вересень 2018 року у розмірі 4004,90 грн обліковується до прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи сукупність дій, які відповідач вчинив на виконання рішення суду від 19.07.2019 у справі № 640/8692/19, колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що відповідачем допущено бездіяльність при виконанні судового рішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 04 березня 2020 року у справі № 539/3406/17, від 11 червня 2020 року у справі № 640/13988/19.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Крім того, суд звертає увагу й на те, що особа яка вважає, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення вправі звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. При цьому, реалізація цього права позивачем жодним чином не залежить від встановлення судом судового контролю за виконанням судового рішення.
Крім того, завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Таким чином, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Колегія суддів зазначає, що станом на час подання вказаної заяви здійснюється примусове виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2019 в рамках виконавчого провадження №62620686. При цьому заявник не навів належних та достатніх обґрунтувань того, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2019 не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження №62620686.
Доводи апелянта, що державним виконавцем 24.07.2020 було відкрито виконавче провадження №62620686, однак станом на 27.10.2020 жодних інших виконавчих дій не здійснено, не можуть бути підставою для висновку про ухиляння відповідача від виконання судового рішення та необхідності встановлення судового контролю, оскільки це є підставою для звернення позивача до суду щодо бездіяльності державного виконавця.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 17.11.2020.
Головуючий-суддя:А.Ю. Кучма
Судді:В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова