Справа № 640/11578/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.
17 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Земляної Г.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок» до Головного управління ДПС в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ранок» (далі-позивач/ТОВ «Ранок») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві (далі - відповідач , ГУ ДПС в місті Києві), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невизнання податковою звітністю податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи від 14 лютого 2020 року №9025208069;
- зобов'язати відповідача поновити ТОВ «Ранок» в Єдиному державному реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Ранок» посилалося на те, що відповідачем вчинено неправомірні дії щодо не визнання податковою звітністю податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи від 14 лютого 2020 року № 9025208069, оскільки ТОВ «Ранок», використовуючи програмне забезпечення «Електронний кабінет платника податків», скористалось запропонованою формою декларації, з урахуванням автозаповнення основних рядків декларації, у тому числі в графі 7 та 8 в частині назви контролюючого органу, а саме: «Головне управління ДФС у м. Києві, ДПІ у Шевченківському районі (Шевченківський район м. Києва)». Відтак, позивачем не було вказано недостовірних значень обов'язкового реквізиту «Назва контролюючого органу за основним місцем обліку».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
При цьому, суд виходив з того, що виявлені податковою інспекцією недоліки спірної податкової декларації в частині неповного зазначення позивачем назви контролюючого органу не є недоліками заповнення податкової декларації, що впливають на адміністрування податку, та не перешкоджають ідентифікації контролюючого органу, до якого подана ця податкова декларація і на обліку в якому перебуває позивач як платник податку.
В апеляційній скарзі Головне управління ДПС в місті Києві, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Зазначає, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов'язкових реквізитів документ податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік ТОВ «Ранок», який був прийнятий 14 лютого 2020 року № 9025208069, вважається неподаним, у зв'язку із порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «Назва контролюючого органу за основним місцем обліку платника», про що платнику податку було повідомлено листом від 18 лютого 2020 року №30196/10/26-15-04-07-18.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Ранок» (код ЄДРПОУ 41728161) знаходиться за адресою: 04119, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 11, офіс 101 та перебуває за основним місцем обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДПС у м. Києві.
З метою підтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2020 рік позивачем засобами електронного зв'язку в електронній формі, з дотриманням вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги», було подано до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію платника єдиного податку, яка була прийнята контролюючим органом 14 лютого 2020 року № 9025208069.
Листом від 18 лютого 2020 року №30196/10/26-15-04-07-18 відповідач повідомив, що подана 14 лютого 2020 року податкова декларація ТОВ «Ранок» оформлена з порушенням вимог п. 49.8 статті 49 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), а саме невірно вказано обов'язковий реквізит - найменування контролюючого органу, до якого подається звітність, у зв'язку із чим така декларація вважається неподаною.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до пп.16.1.3 п.16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно п. 46. 1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
За правилами п. 48.1, п. 48.2, п. 48.3 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів закріплений статтею 49 ПК України, відповідно до п. 49.8 якої прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.
Відповідно до п.49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги».
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії відповідного сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
З аналізу наведеної норми вбачається, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених п. 49.3 статті 49 ПК України.
Згідно абз.1 п.49.9 статті 49 ПК України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Відповідно до п.49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не належать.
При цьому, за змістом п.49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Податковим кодексом передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
У відповідності до п.49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Отже, з наведеного вбачається, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним, а неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.
Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 (далі також - Інструкція), для подання електронних податкових документів платник податків має попередньо укласти з органом ДПС за місцем реєстрації договір про визнання електронної звітності (за затвердженими формою та змістом - Додаток 1 до Інструкції) та отримати спеціальне програмне забезпечення.
Розділом 6 додатку 1 Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 1). Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів (пункт 3). Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації (пункт 4). У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається (пункт 5).
Згідно п.14.1.56-2 п.14.1 статті 14 ПК України, електронний кабінет - електронна система взаємовідносин між платниками податків та державними, у тому числі контролюючими, органами з питань реалізації їхніх прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом, що складається з: апаратно-програмного комплексу; портального рішення для користувачів - платників податків, робота в якому здійснюється он-лайн (через Інтернет у режимі реального часу) та не вимагає обов'язкового використання спеціалізованого клієнтського застосування; портального рішення для користувачів - державних, у тому числі контролюючих, органів; програмного інтерфейсу (API), що дає змогу реалізувати повноту функціоналу електронного кабінету; інших засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем.
Порядок функціонування електронного кабінету визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пп.16.1.14 п.16.1 статті 16 Кодексу, платник податків зобов'язаний: використовувати електронний кабінет для листування з контролюючими органами в електронній формі у разі подання звітності в електронній формі, а також після проходження електронної ідентифікації он-лайн в електронному кабінеті, крім платників податків, які відмовилися від використання електронного кабінету в порядку, встановленому цим Кодексом, та платників податків, які не визначили спосіб взаємодії із контролюючим органом.
Враховуючи, що між позивачем та ГУ ДПС у м. Києві було укладено договір про визнання електронних документів від 10 вересня 2019 року № 2615001, податкова звітність товариством була подана засобами електронного зв'язку.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції та жодним чином не спростовано апелянтом, програмне забезпечення автоматично підтягує в графі 7 та 8 форми електронної декларації платника єдиного податку четвертої групи назву контролюючого органу за основним місцем обліку саме: «Головне управління ДФС у м. Києві, ДПІ у Шевченківському районі (Шевченківський район м. Києва)».
Таким чином, Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що платником податку при заповненні спірної декларації належним чином визначено найменування контролюючого органу, до якого вона подається, а відповідач припустився надмірного формалізму щодо зазначення повного найменування контролюючого органу, що є ширшим ніж визначено пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, проте не є помилкою та недостовірною інформацією.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 804/3358/16 (К/9901/33118/1).
Враховуючи наведене, а також відсутність будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими положення Податкового кодексу України пов'язують можливість неприйняття податкової декларації, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови у прийнятті спірної податкової декларації, поданої ТОВ «Ранок».
Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Тому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В даному випадку задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача поновити позивача в Єдиному державному реєстрі платників єдиного податку є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Колегія суддів наголошує на тому, що в апеляційній скарзі відповідач жодним чином не вказує на те, у чому полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права. Зміст апеляційної скарги не розкриває суть порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки скаржником не зазначено, яку саме нopмv порушено, у чому полягає таке порушення та чи є таке порушення підставою для скасування рішення.
Так, відповідно до п.6 ч.2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Натомість, в апеляційній скарзі лише продубльовано зміст відзиву на адміністративний позов. При цьому, відповідач не навів жодних доводів, які б вказували на порушення позивачем порядку заповнення та подання електронної податкової декларації.
В той же час, всі аргументи Головного управління ДПС у м. Києві, зазначені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних інших аргументів, відмінних від заявлених в суді першої інстанції, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 17 листопада 2020 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Г.В. Земляна
Є.І. Мєзєнцев