Справа № 640/2799/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
17 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Земляної Г.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митницї Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 08 січня 2019 року UA№100030/2019/000001/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100030/2019/00003.
В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем митної вартості товару та неможливість її визначення за ціною контракту зроблені в результаті неналежного аналізу поданих до митного оформлення документів. Під час митного оформлення транспортного засобу позивачем надано всі документи, які підтверджують його митну вартість за основним методом. При цьому, фактичне коригування митної вартості товару на підставі інформаційних даних митного органу щодо митного оформлення ідентичних чи аналогічних товарів проведено без урахування якісних характеристик оцінюваного товару, заявленого позивачем до митного оформлення, а тому є необґрунтованим та не відповідає приписам митного законодавства. Зазначені обставини беззаперечно свідчать про те, що рішення про коригування митної вартості та про відмову у митному оформленні транспортного засобу є незаконними, прийняті без достатніх правових підстав, а тому підлягають скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року даний позов задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що під час митного оформлення товару позивачем подано відповідачу повний та достатній пакет документів на підтвердження кількісних і вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, заявленої позивачем за основним методом, а отже визначена позивачем митна вартість товару відповідає вимогам митного законодавства. В свою чергу, відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та помилково не враховано, що під час митного контролю на підставі поданих документів не можливо було встановити фактичну оплату товару, вартість перевезення та страхування, у тому числі проведення таких додаткових витрат. При цьому, аналіз автоматизованої системи та управління ризиками (АСАУР) свідчив про заниження митної вартості товару. З огляду на те, що за наданими до митного оформлення товару документами не можливо було підтвердити його митну вартість за ціною договору через їх неповноту, спростувати сумніви контролюючого органу у заниженні митної вартості товару, відповідачем правомірно проведено коригування його митної вартості та відмовлено у митному оформлені (випуску) транспортного засобу.
Разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про заміну Київської міської митниці Державної фіскальної служби, як відповідача по даній справі, на її правонаступника - Київську митницю Держмитслужби.
Так, з матеріалів вказаного клопотання вбачається, що Київська митниця Держмитслужби, як правонаступник Київської міської митниці Державної фіскальної служби України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", розпочала свою роботу з 08 грудня 2019 року відповідно до наказу від 06 грудня 2019 року № 7.
Необхідність здійснення заміни відповідача у справі заявник обґрунтовує тим, що діяльність органів Київської міської митниці Державної фіскальної служби України була припинена та всі функції та повноваження переходять до територіальних органів Державної митної служби.
Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що Київською митницею Держмитслужби повністю підтверджено наявність підстав, які визначені в статті 52 КАС України, щодо здійснення заміни відповідача її правонаступником, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про заміну Київської міської митниці Державної фіскальної служби як відповідача по даній справі на її правонаступника Київську митницю Держмитслужби є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18 грудня 2018 року позивачем у UAB «Autourbana» на підставі договору від 18 грудня 2018 року серії DND № 000290 був придбаний легковий автомобіль, марка - Opel, модель - Insignia sports tourer sw, тип двигуна - дизельний, календарний рік виготовлення - 2015, ідентифікаційний номер (кузова) VIN - НОМЕР_1 , тип кузова - універсал, робочий об'єм циліндрів - 1956 см.куб., потужність двигуна - 120 кВт, колісна формула 4*2, загальна кількість місць (включаючи місце водія) - 5, відповідає екологічним нормам EURO 5.
Відповідно до акту про проведення огляду (переогляду) транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 21 грудня 2018 року № UA 205010/2018/418616 відомості про товари відповідають даним заявленим у товаросупровідних документах. Згідно додаткового аркушу до даного акту показник одометра - 201 030 км.
23 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_2 подано до Київської міської митниці Державної фіскальної служби електронну митну декларацію № UA100030.2018.208765 з метою митного оформлення автомобіля. Митну вартість автомобіля визначено із застосуванням основного методу за ціною договору (контракту) та заявлено на рівні 7000 Євро.
На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем митному органу подані: договір купівлі-продажу від 18 грудня 2018 року № DND 000290; акт про проведення огляду (переогляду) транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 21 грудня 2018 року № UA 205010/2018/418616; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 24 липня 2015 року серії НОМЕР_2 ; копію митної декларації країни відправлення від 18 грудня 2018 року № 18LTKC0100EK193671; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України від 15 січня 2018 року серії НОМЕР_3 ; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України від 16 червня 2009 року серії НОМЕР_4 .
08 січня 2018 року Київською міською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA№100030/2019/000001/2 в якому зазначено, що на виконання положень статей 52-55, 57, 58, 335 МК України, п. 44. статті 44 ПК України, за результатом розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів відповідно до ч. 2 статті 53 МК України, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:
1. декларантом при визначенні митної вартості товару до ціни, що була фактично сплачена не додано відповідно до п.5 ч.10 статті 58 МК України витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України (в графі 20 експортної декларації країни відправлення (Республіка Литва) від 18 грудня 2018 року №18 LTKC0100EK193671 зазначено, що продавець компанія UAB «Autourbana» продає товар на умовах поставки EXW-Panevezys);
2. декларантом не подано відповідно до п.4 ч.2 статті 53 МК України банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
3. декларантом не подано відповідно до п.6 ч.2 статті 53 МК України транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (в графі 20 експортної декларації країни відправлення (Республіка Литва) від 18 грудня 2018 року №18 LTKC0100EK193671 зазначено, що продавець компанія UAB «Autourbana» продає товар на умовах поставки EXW-Panevezys).
Також зазначено, що декларантом не виконано вимог ч. 6 статті 53 МК України не подано додаткових документів.
Крім того відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Вважаючи вказані дії та рішення відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 статті 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно ч.ч. 1-2 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За правилами ч.2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до ч.1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно ч. 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у чатинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з положенням ч.4 вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Згідно ч.ч. 5-6 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
З аналізу частин 1-2 статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а ч.5 цієї статті передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару відповідачем було встановлено, що документи, подані позивачем до митного формлення, не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що сплачена за товар (контрактна вартість).
Зокрема, згідно п.4 ч.2 статті 53 Митного кодексу України до основних документів, що підтверджують митну вартість товару належать: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Між тим, позивачем до матеріалів справи не надано документи на підтвердження здійснення оплати за товар.
Крім того, позивачем не надано транспортні документи щодо переміщення товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару з відповідною калькуляцією, хоча згідно ч.10 статті 58 МК України, витрати на транспортування автомобіля є складовими митної вартості і додаються до ціни, що була фактично сплачена за товар. Відомості щодо таких витрат обов'язково надаються митному органу.
Також митному органу не подано страхові документи та документи, що містять відомості про вартість страхування, що передбачено п.8 ч.2 статті 53 МК України.
До того ж, декларантом не здійснено переклад документів, наданих до матеріалів митного оформлення.
Отже, враховуючи те, що у митного органу були обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості, декларанту електронним повідомленням згідно ч.3 статті 53 Митного кодексу У крани запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу, які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення); рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; за бажанням декларанта інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товару.
Оскільки декларантом не надано додаткових документів, відповідач дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено митну вартість товару - ціну товару, його оплату, складові митної вартості - витрати на транспортування, на страхування.
Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність платіжного доручення не свідчить про те, що ціна договору визначена неправильно, оскільки МК України не ставить в залежність визначення методу визначення митної вартості від факту оплати по договору.
В той же час, вказані аргументи відповідача не заслуговують на увагу, оскільки на підтвердження здійснення оплати за товар позивачем було надано митниці платіжне доручення від 18 грудня 2018 року з підписом та печаткою продавця.
Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2018 року у справі №803/1112/17 з приводу посилання відповідача на ненадання (декларантом) банківських платіжних документів, зазначив, що запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані з об'єктивних причин, так як товар оплачувався готівкою без банківських платежів. У даному випадку колегія суддів вважає, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів, які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.
Отже, у митного органу не могло виникнути сумнівів щодо документів, поданих разом з митною декларацією, оскільки вони не містили розбіжностей та ознак підробки, натомість вони містили всі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена за автотранспортний засіб.
Доводи відповідача про те, що надані декларантом позивача документи всупереч вимогам статті 254 МК України не були перекладені українською мовою також не заслуговують на увагу суду, оскільки вказана обставина не була підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення. Дійсно, окремі з поданих для митного оформлення автомобіля документів складені на іноземній мові, разом з цим, з них можна встановити технічні та вартісні характеристики автомобіля, а відповідач не вимагав надання офіційного перекладу таких документів.
Стосовно доводів апелянта про відсутність витрат понесених на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу, слід зазначити наступне.
Згідно п.8 ч.1 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів є якщо здійснювалось страхування - страхові документи, що містять відомості про вартість страхування.
В даному випадку з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що страхування транспортного засобу Opel Insignia sports tourer sw позивачем не здійснювалось, вказана дія (страхування) не є обов'язковою при ввезені бувшого у застосуванні транспортного засобу на територію України. У зв'язку з наведеним витрати на страхування не включались та не повинні бути включенні до митної вартості.
Стосовно доводів митного органу про відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме витрати, понесенні на транспортування, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту експортної декларації країни відправлення (Республіка Літва) від 18 грудня 2018 року №18LTKC0100EK193671 вбачається, що умови поставки товару - EXW («Франко завод» свідчить про те, що продавець/постачальник здійснює поставку/відвантаження товару, коли він передає його в розпорядження покупця в узгодженому раніше місці: на своєму виробництві (заводі або фабриці), на складі, в магазині і т.д.), а саме витрати на транспортування товару покладаються на покупця.
При цьому відповідальність продавця закінчується в момент передачі товару, що поставляється безпосередньо покупцеві або залученної покупцем компанії-перевізнику. За навантаження свого товару на транспортний засіб покупця продавець не відповідає. Також в цьому випадку продавець не повинен виконувати формальності, що мають місце бути при вивезенні товару: сплата митних мит, митне оформлення товару, призначеного на експорт та ін. У разі поставки на умовах EXW укладення договору перевезення та страхування не є обов'язковим.
Відтак, вказані обставини свідчать про необґрунтованість висновків митного органу в цій частині.
У постановах від 31 березня 2015 року та 02 червня 2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за цей товар.
Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 стаття 54 МК).
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Як вже було зазначено судом вище, відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.
Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Підставою для коригування відповідачем показника митної вартості товару, зазначеного в митній декларації, поданій позивачем, стала цінова інформація і пропозиції на ринку ЄС транспортного засобу «автомобіль легковий Opel Insignia sports tourer sw», дані інформаційного ресурсу системи оцінки транспортних засобів SchwackeNet.
Пунктом 5 «Джерела довідкової інформації, які можуть бути використані під час роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків» Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДФС України від 11 вересня 2015 року № 689, визначено, що під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації:
- спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС;
- спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку;
- інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів;
- інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару;
- інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи;
- інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС;
- цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об'єднаннями імпортерів та виробників;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством;
- інформація отримана з мережі Інтернет.
Інформація з програмного продукту SchwackeNet є висновком про якісні та вартісні характеристики товару. Однак, відповідач жодним чином не аргументував наявність у SchwackeNet відповідної ліцензії на право здійснення будь-якої оціночної діяльності із визначення вартості транспортних засобів, в тому числі тих, які продаються чи придбаваються на території Литви.
Крім того, відповідачем не зазначено нормативно-правовий акт, відомчий наказ, міжурядову угоду чи міжнародний договір тощо, які б надавали право митним органам Державної фіскальної служби України замовляти та використовувати відповідну оцінку автомобілів.
Будь-якого обґрунтування щодо застосування під час корегування митної вартості товару саме вартості 12000 EURО, а не 7000 EURO, відповідачем не зазначено.
Відповідачем також не надано жодних доказів щодо правомірності використання даного інформаційного ресурсу, щодо об'єктивності зазначених даних та їх експертного дослідження, а також щодо можливості їх застосування до автомобіля, імпортованого саме позивачем, з урахуванням його технічних характеристик та того, що автомобіль вже був у використанні.
Крім того, наказом Державної митної служби України від 13 жовтня 2006 року №885 "Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних засобів, вузлів та агрегатів", зокрема, зобов'язано начальників регіональних митниць, митниць забезпечити підрозділи, що здійснюють контроль за визначенням бази оподаткування транспортних засобів, вузлів та агрегатів, джерелами цінової інформації - довідниками: "Superschwacke", "Schwackeliste", "Schwackeliste Trailertax" видавництва "Eurotax", "Used Car Guide", "Travel Trailer Guide" видавництва "Kelley Blue Book Auto market report", з обов'язковим оновленням щокварталу.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у ShwackeNet відповідної ліцензії на право здійснення будь-якої оціночної діяльності із визначення вартості транспортних засобів, в тому числі тих, які продаються чи придбаваються на території Литви, а також відсутні посилання на будь-який нормативно-правовий акт чи міжнародний договір, які б надавали право митним органам Державної фіскальної служби України замовляти та використовувати відповідну оцінку автомобілів.
Втім, суд звертає увагу, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не аналогічного товару) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, а тому не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
За таких обставин, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.
Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч.3 статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того це узгоджується з проголошеними у статтті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
Згідно ч.7 статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що митний орган не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товару. В поданих при митному оформленні товару документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та ціни, що підлягає сплаті за цей товар.
Таким чином, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 08 січня 2019 року UA№100030/2019/000001/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100030/2019/00003 є протиправними та підлягають скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах які зачіпають виборчі права (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення «Москаль проти Польщі»).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та у справах «Ґаші проти Хорватії» «Трґо проти Хорватії»).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 17 листопада 2020 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Г.В. Земляна
Є.І. Мєзєнцев