18 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2395/20
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м. Одесі, по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними бездіяльності, дії, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
В березні 2020 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у порушенні терміну надання відповіді на її клопотання від 13.11.2019; визнати протиправною дію відповідача, щодо відмови надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою на підставі клопотання від 13.11.2019; зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром 2 га з масиву із кадастровим номером 5120881800:01:002:0694 безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства на підставі клопотання від 13.11.2019; стягнути з відповідача на користь позивача 250000 грн. у якості компенсації моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13.11.19 засобами електронної пошти позивач направила клопотання до відповідача, в якому просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель запасу державної власності на території Чистоводної сільської ради Білгород-Дністровського району. В подальшому 09.01.2020 позивач вимушена була повторно звертатися до відповідача із проханням надати відповідь і 23.01.2020 відповідач повідомив, що наказом від 18.12.19 № 15-10292/13-19-СГ у задоволенні клопотання відмовлено. На переконання позивача, вищезгаданий наказ є безпідставним та неаргументованим, адже, відповідно до п.7 ст.118 ЗК України «…підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів…»; ділянка із кадастровим № 5120881800:01:002:0694, що про неї йдеться у клопотанні, станом на дату надання наказу та на дату подання позову має цільове призначення « 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)», а отже законних підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у розпорядника не існує. Не надавши відповідь на клопотання у законний термін та безпідставно відмовивши позивачу у задоволенні клопотання, відповідач порушив ст.20 Закону України «Про звернення громадян» та ст.118 ЗК України, що завдало позивачці моральних страждань, оскільки унеможливило функціонування її особистості на Конституційних засадах, які вона оцінює у 250 000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту дослідження обставин справи судом, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що зміст абз. 13 свідчить про неповноту дослідження обставин справи судом, оскільки ділянка із кадастровим № 5120881800:01:002:0694, про яку йдеться у клопотанні, станом на дату надання наказу має цільове призначення « 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)», а отже законних підстав для відмови у наданні дохволу на розробку проекту землеустрою у відповідача не існує
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що земельна ділянка, яку бажає отримати апелянт у власність, є сформованою, присвоєно кадастровий номер 5120881800:01:002:0694, загальною площею 4,0000 га. За нормою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до ч. 10 ст. 24 «Про державний земельний кадастр» у разі поділу земельної ділянки державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію. Враховуючи викладене, Головне управління відмовило апелянту у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З огляду на зазначене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2019 (вх. № З-15521/0/36-19) засобами електронного зв'язку ОСОБА_1 направила клопотання від 13.11.2019 до ГУ Держгеокадастру, в якому просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель запасу державної власності на території Чистоводної сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.
23.01.2020 ГУ Держгеокадастру в Одеській області надано відповідь, згідно з якою наказом від 18.12.19 № 15-10292/13-19-СГ у задоволенні клопотання відмовлено відповідно до ст. ст. 15-1, 22, 118, 122, 123 ЗК України, з підстав: невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що системний аналіз правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, свідчить про обґрунтованість оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 18.12.19 № 15-10292/13-19-СГ, яким у задоволенні клопотання позивача відмовлено відповідно до ст. ст. 15-1, 22, 118, 122, 123 ЗК України, з підстав невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства. В даному судовому провадженні відповідач обґрунтував правомірність наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою позивачу від 18.12.2019 № 15-10292/13-19-СГ з підстав невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, наведені позивачем доводи є необґрунтованими, у зв'язку із чим дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
У ч. 6 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до ч.6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч.7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»:
- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Згідно з ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Види документації із землеустрою:
а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;
г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;
е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
з) робочі проекти землеустрою;
и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;
й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає:
а) пояснювальну записку;
б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;
в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;
г) матеріали польових геодезичних робіт;
ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;
д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;
е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);
є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).
Крім того, відповідно до частини 2 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру:
а) щодо категорії земель:
- на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;
- на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення;
- на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель;
б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель:
- на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;
- на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони);
- на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
поділу чи об'єднання земельних ділянок;
якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.
Згідно з ч.1 ст. 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі поділу або об'єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається.
Таким чином, зміна цільового призначення земельної ділянки може відбуватись на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, клопотання ОСОБА_1 від 13.11.2019 направлено на адресу ГУ Держгеокадастру в Одеській області засобами електронного зв'язку 19.11.2019 (а.с. 26),
Наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області прийнято 18.12.2019, що підтверджується штрих-кодом реєстраційного індексу та дати документа в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ Степ 3.0».
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем дотримано встановлений ч. 7 ст. 118 ЗК України місячний строк розгляду вказаного клопотання та за результатом його розгляду прийнято рішення.
Що стосується відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га,колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, бажана позивачем до відведення, розташована у межах сформованої земельної ділянки (масив) (кадастровий номер 5120881800:01:002:0694, загальна площа 4,00 га); цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (а.с. 5-7).
Колегія суддів зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі №802/1539/17-а.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко