18 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1056/20
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Димерлія О.О.
суддів: Єщенка О.В. , Танасогло Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року. по справі № 400/1056/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська, за участю третіх осіб - ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_1 звернулись до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просили суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали про відсутність у Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська законодавчо передбачених підстав для відмови у знятті їх з реєстрації місця проживання. Зокрема, позивачі стверджуються, що відповідачем не вказано, яким саме вимогам Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, не відповідає її паспорт. Також, не вказано в якій саме частині довіреність від 30.12.2019р., яка зареєстрована в реєстрі за №89/10-н/89-2019-3-106, не відповідає вимогам статей 14, 15 Сімейного кодексу України. Між тим, чинне цивільне законодавство не забороняє батькам уповноважувати інших осіб на здійснення цивільних прав від імені їх неповнолітніх дітей. Як зазначено в позовній заяві, позивачем через їх представника виконано вимоги абз.11 п.29 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207, та подано вичерпний перелік документів, необхідних для зняття з реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідач з позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що паспорт громадянина України - ОСОБА_1 не відповідає пункту 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, оскільки вносити до паспорта записи не передбачені цим положенням або законодавчими актами заборонено. Також, надана ОСОБА_5 довіреність суперечить приписам чинного законодавства України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 р. по справі № 400/1056/20 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано відмову Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Зобов'язано Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що підстава «не відповідність п. 6 Положення про паспорт громадянина України» відсутня у ст. 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Крім того, навіть не відповідність паспорта громадянина України п. 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, не свідчить про недійсність такого паспорта, як у випадку не вклеювання фотокарток при досягненні громадянином 25-ти і 45-річного віку, де Положенням прямо передбачено про його недійсність. Також, статтею 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не передбачено такої відмови як суперечність довіреності представника заявника вимогам ст. 14, 15 Сімейного кодексу України та ст.ст.240, 241, 242 Цивільного кодексу України. Крім того, обов'язки батьків щодо представництва своїх дітей, регулюються в цивілістичній площині, адже представляють собою складову відносин представництва, що належить до сфери регулювання Цивільного кодексу України, а не Сімейного кодексу України. До того ж, не зняття малолітніх дітей з місця реєстрації проживання, за наявності згоди батька дітей, унеможливлює подальшу реєстрацію їх фактичного місця проживання з матір'ю, суперечить їх інтересам, суттєво обмежує реалізацію їх прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування, та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.
Не погодившись з вищеозначеним рішенням суду Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що судом першої інстанції допущено невідповідність висновків обставинам справи, у зв'язку з чим неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Натомість, в обґрунтування апеляційної скарги Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради Миколаївської області не зазначає, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а зміст апеляційної скарги повністю дублює зміст відзиву на позовну заяву (а.с.110-111, а.с.134-135).
Не погоджуючись з апеляційною скаргою Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області позивачами подано письмовий відзив, у якому зазначено, що при винесенні спірного рішення фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, а зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року. по справі № 400/1056/20 - без змін.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного.
Зокрема, колегію суддів установлено, що 30.01.2020 р. позивачі через свого представника, ОСОБА_6 звернулись до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська із заявами №232, №233, №234 про зняття їх з реєстрації місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 , до якої додано копії довіреності ОСОБА_1 , згоду батька на зняття з реєстрації неповнолітніх дітей, паспорта ОСОБА_1 , свідоцтв про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
За наслідками розгляду вищеозначених звернень Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська 30.01.2020р. на підставі абз.3, 2 п.11 та п.26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207, відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання, оскільки наданий паспорт громадянина України - ОСОБА_1 не відповідає п.6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ; надана довіреність суперечить ст.ст.14, 15 Сімейного кодексу України, та ст.ст.240, 241, 242 Цивільного кодексу України.
Відповідно до довіреності №89 АА 1002077 від 30.12.2019 р. ОСОБА_1 від свого імені та як законний представник від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , уповноважила Карпенко Валерія Віталійовича бути їх представником в усіх організаціях та установах Миколаївської області щодо питання зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з реєстрацією за іншою адресою на території України.
Згідно із заявою №89 АА 1002078 від 30.12.2019р. ОСОБА_4 надає згоду на зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання його неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з їх реєстрацією за іншою адресою на території України.
Частиною 1 статті 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і випадки їх обмеження визначені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003р. №1382-IV.
За визначенням, наведеним у абзаці 13 частини 1 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації.
Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону (частина 2 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Разом із заявою особа подає: документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку) (частина 4 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника (законного представника) (частина 5 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання визначено статтею 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно з якою орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні визначено Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207, пунктом 26 якого передбачено, що разом із заявою особа, у тому числі, подає документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі подання заяви про зняття з реєстрації місця проживання, необхідно, зокрема, подати документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Відсутність такого документу є підставою для відмови у знятті з реєстрації місця проживання.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року (справа № 1-31/2001), вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України). Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Так, як установлено колегією суддів, та зазначено вище, відмовляючи у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська вказано на подання паспорта громадянина України - ОСОБА_1 , який не відповідає п.6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ; надання довіреності, яка суперечить ст.ст.14, 15 Сімейного кодексу України, та ст.ст.240, 241, 242 Цивільного кодексу України.
Водночас, визначені органом місцевого самоврядування підстави для відмови у знятті з реєстрації місця проживання є необґрунтованими, оскільки положення пункту 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207, не містять таких підстав для відмови у знятті з реєстрації місця проживання, як: подання паспорта громадянина України - ОСОБА_1 , який не відповідає п.6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ; надання довіреності, яка суперечить ст.ст.14, 15 Сімейного кодексу України, та ст.ст.240, 241, 242 Цивільного кодексу України.
До того ж, жодних доказів на підтвердження недійсності паспорта громадянина України - ОСОБА_1 органом місцевого самоврядування до матеріалів справи не додано.
Що стосується відмови Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська у знятті з реєстрації місця проживання з підстав надання довіреності, яка суперечить ст.ст.14, 15 Сімейного кодексу України, та ст.ст.240, 241, 242 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Згідно із ч. 1 ст. 240 Цивільного кодексу України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного адміністративного суду про можливість законних представників видавати від імені своєї малолітньої особи довіреність, а тому висновок відповідача про суперечність довіреності приписам чинного законодавства є помилковим.
Також, із змісту пункту 19 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207 убачається, що працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.
Отже, до повноважень працівника органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг не належить перевірка достовірності документів, поданих особою для реєстрації місця проживання.
Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.10.2019р. по справі №1340/4559/18, навіть відсутність документа до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання, не повинно бути перешкодою у реалізації особи її права на свободу пересування та вибір місця проживання, оскільки реалізація такого права, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом.
Враховуючи те, що норми закону не містять прямої заборони змінити місце проживання у разі неподання особою документа, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання, а інформація про зняття з реєстрації одночасно вноситься до реєстру територіальної громади, із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, зобов'язання відповідача зняти особу з реєстрації місця її проживання не суперечить вимогам чинного законодавства та відповідає принципу верховенства права.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного адміністративного суду стосовно протиправності відмови Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_1 про зобов'язання Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.
Так, повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, у тому числі щодо знятті з реєстрації місця проживання за своєю правовою природою є дискреційними.
Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства.
Згідно із ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За практикою Європейського суду з прав людини тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та рішення у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року п.52;57).
Відповідно до статті 2 протокол 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вирішуючи публічно-правовий спір у межах спірних правовідносин, адміністративний суд перевіряє оскаржуване рішення відповідача на предмет його відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а у разі встановлення протиправності такого рішення, з метою ефективного захисту прав або законних інтересів фізичних осіб, юридичних осіб зобов'язує відповідача вчинити дії, які випливають з імперативних правових норм, що регулюють спірні правовідносини.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивачів у спірних правовідносинах, є саме зобов'язання Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи відповідача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року. по справі № 400/1056/20 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Головуючий суддя Димерлій О.О.
Судді Єщенко О.В. Танасогло Т.М.