18 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 319/653/20(2-а/319/13/2020)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Дніпрі апеляційну
скаргу ОСОБА_1
на постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2020 року (головуючий суддя - Мальований В.О.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Донецькій області
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Куйбишевського районного суду Запорізької області із позовом до Управління патрульної поліції в Донецькій області (далі - Відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 04.08.2020 року серії ДПО 18 №770536 про накладення адміністративного стягнення;
- закрити провадження по справі.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях (бездіяльності) Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги.
Постановою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2020 року по справі №319/653/20(2-а/319/13/2020) в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови по накладення адміністративного стягнення - відмовлено (а.с. 59-65).
ОСОБА_1 , не погодившись з постановою суду першої інстанції, оскаржив її в апеляційному порядку (а.с. 85-86).
В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що суд першої інстанції не врахував тих обставин, що в матеріалах даної справи зокрема відсутні відомості: про затримання транспортного засобу, що, на думку Позивача, свідчить про відсутність адміністративного правопорушення; щодо сертифікації вагів на пункті здійснення габаритно-вагового контролю, а тому, на думку останнього, не можливо встановити достовірність даних щодо навантаження на осі.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на його обґрунтованість та законність.
У вказаному відзиві Відповідач, також, просив суд провести розгляд справи за відсутності останнього та його представника.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили.
Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04 серпня 2020 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 №770536, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 гривень.
В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 04 серпня 2020 року о 20:00 год. у м. Маріуполь, Центральний р-н, на автошляху Н 08 км. 712, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом з фактичним навантаженням на строєні осі транспортного засобу 23 т 30 кг при максимально дозволеній 22 т, без відповідного дозволу від уповноваженого органу Національної поліції, чим порушив п.п. 22.5 та 32.1 Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 132-1 КУпАП України (а.с. 14).
Оскарження правомірності винесеного суб'єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 04 серпня 2020 року є предметом судового розгляду в даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII; Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 року №2862-IV; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306; Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 р. №30; Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27 червня 2007 року.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення Позивачем правопорушення підтверджено належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на приписи статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 р. №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 р. №30 (далі за текстом - Правила №30) встановлено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно підпункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Відповідно до абзаців 1, 4 пункту 4 Правил №30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Частиною 1 статті 132-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач керував транспортним засобом з фактичним навантаженням на строєні осі транспортного засобу 23 т 30 кг, при максимально дозволеній 22 т, без відповідного дозволу від уповноваженого органу Національної поліції.
З матеріалів справи встановлено, що спірна постанова винесена на підставі акту №038677 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідки №0022242 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, складених посадовими особами Укртрансінспекції (а.с. 17-18).
З аналізу зазначених акта та довідки випливає те, що габаритно-ваговим контролем транспортного засобу Позивача з причепом, номерний знак НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідно, встановлено навантаження на осі, які складають: 1) 1370 т; 2) 10070 т; 3) 1140 т, 4) 7150 5) 8140 т, повна маса транспортного засобу становить 40470 т.
Із зазначеного слідує те, що Позивачем допущено перевищення вагових норм на строєну вісь, а саме: замість передбачених пп. 22.5 Правил дорожнього руху - 22 т, навантаження на строєну склало - 23 т 30 кг, тобто перевищення є більшим ніж допустиме відхилення (2%).
При цьому, посилання Позивача на специфіку вантажу колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що законодавець врегулював питання переміщення вантажу (також і в разі гальмування) як то похибка у 2%, а також обов'язок перевізника вживати дій щодо закріплення вантажу під час перевезень.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо безпідставності доводів Позивача про відсутність відомостей щодо сертифікації вагів на пункті здійснення габаритно-вагового контролю, з огляду на те, що будь-які вимоги щодо організації роботи пункту габаритно-вагового контролю (у тому числі методики зважування, проведення повторного зважування, сертифікації обладнання тощо) можуть бути адресовані виключно співробітникам органів Укртрансбезпеки.
Вказане підтверджується положеннями Порядку №879, відповідно до яких робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів звертає увагу і на те, що відповідно до п. 4 Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1102, якщо правопорушення може бути усунуте водієм у максимально короткий строк, поліцейський не проводить тимчасове затримання транспортного засобу і оформляє протокол про адміністративне правопорушення, а у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складення протоколу.
З огляду на вказане, доводи Позивача про відсутність відомостей про затримання транспортного засобу, що, на думку останнього, свідчить про відсутність адміністративного правопорушення суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки не застосування до Позивача тимчасового затримання транспортного засобу працівниками поліції свідчить лише про те, що останні дійшли висновку про можливість усунення водієм правопорушення у максимально короткий строк, а не про відсутність такого правопорушення в цілому.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Відповідач підтвердив належними та допустимими доказами правомірність своїх дій щодо притягнення Позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 132-1 КУпАП.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 04 вересня 2020 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Куйбишевського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2020 року по справі №319/653/20(2-а/319/13/2020) - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова