18 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 160/7285/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку
письмового провадження
в м. Дніпрі апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (головуючий суддя - Сліпець Н.Є.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит»
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - Відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» (далі - Третя особа), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження №62135471 від 20.05.2020 року.
В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження № 62135741 від 20.05.2020 року є безпідставною та підлягає скасуванню, оскільки при відкритті виконавчого провадження Відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання боржника та не за місцезнаходженням майна боржника. Позивач зазначив, що відкриття виконавчого провадження не за місцем реєстрації та проживання Позивача порушує його права як сторони виконавчого провадження.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено (а.с.108-111).
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що Відповідач прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга, із посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, містить вимогу про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Відповідач вказує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку приватного виконавця проводити виконавчі дії, спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Також Відповідач зазначив, що приватний виконавець прийняв виконавчий документ за місцем проживання боржника.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, що 06.05.2020 року ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» звернулось до приватного виконавця із заявою про примусове виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. від 29.04.2020 року № 10790 про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , на користь ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості в розмірі 37 003,20 грн., та просило відповідно до вимог статей 3-5, 19, 24, 28, 48, пункту першого частини першої статті 26 та частини другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» відкрити виконавче провадження за місцем проживання (перебування) боржника.
На підставі заяви та виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. відкрито виконавче провадження №62135741 від 20.05.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості в розмірі 37 003,20 грн., про що складена оскаржувана постанова.
Спірні правовідносини між сторонами регулюються положеннями Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016р. (далі - Закон №1403-VIII) про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. Пунктом 2 частини 2 цієї статті Закону у повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 23 Закону №1403-VIII передбачено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно із ч. 3 ст. 25 Закону №1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Із змісту наведеної норми ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Частиною 5 ст. 24 Закону №1404-VIII визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 3 ст. 26 Закону №1404-VIII встановлено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно із абз. 1 ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Під час розгляду справи судом встановлено, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
Також, судом встановлено, що боржник у виконавчому провадженні ВП №62135741 - фізична особа - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною відміткою в паспорті серії НОМЕР_2 , виданому Солонянським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 19.01.2001 року.
Отже, місце реєстрації проживання боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП №62135741 прийнято до виконання Відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Зазначена Третьою особою в заяві про примусове виконання рішення та у виконавчому написі нотаріуса адреса місця перебування боржника документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідач прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (Позивача) в іншому виконавчому окрузі.
За таких обставин, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 20.05.2020 року ВП №62135741 прийнята Відповідачем з порушенням приписів ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 10 серпня 2020 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі №160/7285/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов