Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І.
18 листопада 2020 р. Справа № 520/9023/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2020, по справі № 520/9023/20
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати незаконним рішення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 2321-06/27704-09 від 29.04.2020 про відмову у видачі патенту на винахід за заявками № а 2011 11730 та № а 2011 14614, стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 4000 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржувану ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги позивачем вказано, що даний спір не пов'язаний із захистом права інтелектуальної власності, а є спором щодо захисту права на набуття прав на інтелектуальну власність на винаходи. Також, позивач заперечував щодо того, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Стосовно клопотання позивача щодо розгляду даної справи у відкритому судовому засіданні за його участі колегія суддів зазначає наступне.
Так, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Отже, враховуючи, що при перегляді даної справи в апеляційному порядку вирішенню підлягають виключно питання права, а саме визначення підсудності спору, беручи до уваги, що із матеріалів апеляційної скарги та клопотання апелянта не встановлено обставин, які б потребували розгляду справи у відкритому судовому засіданні із викликом сторін, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача.
Таким чином, справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження по вказаній справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В силу ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Так, спірні правовідносини виникли з приводу оскарження позивачем рішення суб'єкта владних повноважень щодо відмову у видачі патенту на винахід у зв'язку з невідповідністю заявленого винаходу умовам патентоспроможності.
Відповідно до ст. 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Положеннями ст. 420 Цивільного кодексу України визначено, що до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються патентом (деклараційним патентом). Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель засвідчуються деклараційним патентом.
За такого правового регулювання колегія суддів зазначає, що спір стосовно правомірності рішення про відмову видачі патенту безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування.
Згідно з ч. 1 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев'ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті «Голос України» повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
Відповідно до п. 16 ч. 1 розділу ХІ «Перехідних положень» Господарського процесуального кодексу України, зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, враховуючи, що в спірних правовідносинах предметом спору є захист прав інтелектуальної власності, тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки вирішення даного спору віднесено до юрисдикції господарського суду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2018 у справі № 910/18195/17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 826/15263/18, у постанові від 21.11.2019 року у справі № 817/894/15.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 6 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 по справі № 520/9023/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов