18 листопада 2020 року справа №243/5423/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М.,
секретар судового засідання - Мирошниченко О.Л.,
за участю: представника позивача - Стряпчої І.О., діючої згідно ордеру
відповідача - Підкопай М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Стряпчої Ірини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року у справі № 243/5423/20 (головуючий І інстанції Ільяшевич О.В., повний текст складений у м. Слов'янську Донецької області ) за позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Харківській області департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Підкопая Миколи Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Харківській області департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Підкопая Миколи Володимировича (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ДП18 № 525746 від 13.06.2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності та закрити провадження у справі. Також, просив стягнути витрати на правничу допомогу (а.с. 1-7).
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року у задоволенні позову - відмовлено (а.с. 94-103).
Представником позивача на рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом встановленими недоведених обставин, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт посилався на протиправність спірної постанови відповідача про притягнення позивача до відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП, оскільки позивач не є суб'єктом цього правопорушення. Суб'єктом цього складу правопорушення є посадові особи, суб'єкти господарювання та громадяни, які самостійно здійснюють автобусні маршрути. Просив стягнути судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у сумі 1051 грн., та понесенні витрати на правничу допомогу. До апеляційної скарги додано звіт витраченого часу на складання апеляційної скарги, згідно якого вартість склала 2200 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував відповідач.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.
Постановою від 13 червня 2020 року серії ДП18 № 525746, винесеною старшим інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Харківській області департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Підкопаєм М.В. на підставі розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення до позивача застосовано за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 140 КУпАП, адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 грн.
Зі змісту постанови встановлено, що позивач, керуючи транспортним засобом БАЗ А 07932, державний номер НОМЕР_1 , 13 червня 2020 року о 13 годині 40 хвилин у с. Мартове Харківській області, здійснював пасажирські перевезення за встановленим маршрутом руху «Харків-Мартове» засобом загального користування без погодження схеми маршруту руху з уповноваженим підрозділом Національної поліції, чим порушив п.1.5, п.2.1.г ПДР України, ст. 52-3 Закону України «Про дорожній рух», ст.ст. 39, 43 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.81).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що санкцією ч. 2 ст. 140 КУпАП передбачається можливість накладення адміністративного стягнення на громадян, тобто загальних суб'єктів.
Суд апеляційної інстанції не погоджує такий висновок суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно п. 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 35 Закону № 580-VIII, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Згідно статті 52 Закону № 580-VIII контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, частини 2 статті 140 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 140 КУпАП порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об'єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, одним із порушень, передбаченого диспозицією вказаної правової норми, є порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування, а не відсутність у водія транспортного засобу документу, на підставі яких здійснюються пасажирські перевезення.
Суб'єктами правопорушень, передбачених ч.2 ст.140 КУпАП можуть бути посадові особи, суб'єкти господарювання та громадяни, які самостійно здійснюють пасажирські перевезення за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування.
Згідно до п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.9. ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 2.1 (г) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил.
Відповідно до ч.2 п.32.1 ПДР з органами Національної поліції узгоджуються також інші питання забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені законодавчими актами.
Згідно ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III) автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до ст.1 Закону № 2344-III паспорт маршруту - документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо.
Згідно ст. 39 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до п. 29 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.1997 року № 176, перевезення пасажирів за міськими, приміськими та міжміськими маршрутами у межах території однієї області (внутрішньообласні, внутрішньорайонні маршрути) здійснюється на підставі договору про організацію перевезень, укладеного відповідно до закону.
За змістом п. 1.4 Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.05.2010 року № 278, схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень пред'являються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення ними державного контролю та представникам Державної автомобільної інспекції МВС України (далі - Державтоінспекція).
Згідно пункту 1.3 Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.05.2010 №278 (далі - Порядок № 278), автомобільний перевізник повинен забезпечити водія автобуса, що здійснює перевезення пасажирів за маршрутом регулярних перевезень, - таблицею вартості проїзду (крім міських перевезень), схемою маршруту та копією затвердженого організатором перевезень розкладу руху.
За змістом п. 14 Порядку № 278 схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень пред'являються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення ними державного контролю та представникам Державної автомобільної інспекції МВС України (далі - Державтоінспекція).
Пунктом 2.1 Порядку № 278 визначено, що паспорт маршруту включає: схему маршруту; характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності); копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; графік режиму праці та відпочинку водіїв; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень); список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких передбачено договором про регулярні спеціальні перевезення та які застраховані в установленому законодавством порядку (крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 кілометрів, а також туристично-екскурсійних перевезень); відомості про зміни на маршруті; умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень); відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень).
Згідно пункту 2.13 Порядку № 278 затвердження паспорта нового автобусного маршруту регулярних перевезень (додаток 3) здійснюється організатором перевезень на відповідній території.
За змістом п. 3.4 Порядку № 278 підрозділи Державтоінспекції розглядають протягом 30 днів та в цей самий строк погоджують паспорти маршрутів (в частині схеми автобусного маршруту та характеристики маршруту) за умови дотримання вимог безпеки перевезень або надають обґрунтовану письмову відповідь із зазначенням причин відмови в погодженні. Підставами для відмови в погодженні паспорта є фактори, які не забезпечують належного рівня безпеки перевезень.
Відповідно до пункту 3.5 Порядку № 278 погоджені підрозділами Державтоінспекції паспорти маршрутів регулярних спеціальних перевезень надсилаються на погодження до організатора перевезень, який протягом 30 днів з дня їх надходження приймає відповідне рішення. У разі непогодження паспорта маршруту організатором перевезень у цей самий строк надається письмова обґрунтована відповідь із зазначенням причин.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що обов'язок погоджувати паспорт маршруту з уповноваженим органом Національної поліції покладається на перевізника.
Матеріали справи містять наказ (розпорядження) ТОВ «Север-Авто» № 3-0000000114/6-К від 03.02.2020 року про прийняття на роботу позивача з 04.02.2020 року до автопарку на посаду водія автотранспортного засобу (а.с.13).
Згідно п.1.3 посадової інструкції водія транспортного засобу, затвердженої директором ТОВ «Север-Авто» 10.05.2018 року, водій транспортного засобу керується в своїй діяльності, зокрема, правилами дорожнього руху (а.с.16-17).
Відповідно до п. 1.1 договору про замовлення транспортних засобів від 27.05.2020 року, укладеного між ТОВ «Север-Авто» (перевізник) та АТ «Харківське підприємство автобусних станцій» (замовник), замовник доручає ТОВ «Север-Авто», яке прийняло на себе зобов'язання своїми силами і засобами надати послуги перевезення пасажирів та їх багажу автомобільним транспортом за встановленим маршрутом та графіком. Маршрут, дата, графік перевезень, їх мета та відомості про автобуси, якими будуть здійснюватися перевезення, узгоджуються сторонами в кожному випадку окремо у додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Пунктом 7.1 зазначеного договору визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 р. (а.с.23-24).
Зі змісту договору, вбачається, що ТОВ "Север-Авто", де працевлаштований позивач, зобов'язалося здійснювати перевезення пасажирів та їх багажу за встановленим маршрутом і графіком, при цьому маршрут, дата, графік перевезень узгоджуються сторонами окремо в додатках до договору (п.1.1, 1.2 договору), також ТОВ «Север-Авто» зобов'язалося надавати послуги своєчасно відповідно до погоджених сторонами додатків (п. 4.1 договору).
Отже, перевізником за автобусним маршрутом Харків-Мартове є ТОВ «Север-Авто», а позивач є водієм транспортного засобу.
Суд зазначає, що будь-яких належних доказів здійснення саме позивачем, як громадянином, а не працівником суб'єкта господарювання, діяльності з пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування, матеріали справи не містять
Апеляційний суд наголошує, що погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування покладається на посадових осіб підприємства, в даному випадку на ТОВ «Север-Авто», а не на позивача, як водія маршрутного транспортного засобу.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно визнав винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення встановленого ч. 2 ст. 140 КУпАП, оскільки позивач не є суб'єктом правопорушення, яке ставиться йому у провину, а тому відповідно відсутні подія й склад вказаного адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
На підставі встановлених обставин та аналізу вищенаведених норм КУпАП та ПДР в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, скасування постанови відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.
Позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2200 грн. за подання позову та 2200 грн. за подання апеляційної скарги.
В якості доказів надання та оплати адвокатських послуг позивачем наданий:
- договір про надання правової допомоги від 15.06.2020 року б/н;
- додаткова угода № 1 від 22.06.2020 року до договору;
- звіт витраченого часу: зустріч з клієнтом з метою з'ясування фактичних даних 0.5 год. вартістю 1100 грн/год - 550грн., складання позову 1,5 год. вартістю 1100 грн/год. - 1650 грн.;
- свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю;
- рахунок на оплату та квитанція про оплату правової допомоги № 10 від 03.08.2020 року на суму 2200 грн.;
- додаткова угода № 1 від 09.10.2020 року до договору (складання апеляційної скарги);
- звіт витраченого часу: складання апеляційної скарги, вартість год-1100 грн, всього 2200 грн;
- рахунок на оплату та квитанція про оплату правової допомоги № 52 від 10.10.2020 року на суму 2200 грн (а.с. 16-21, 76-77).
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.
Відповідачем подано відзив на позов (а.с. 21), в якому відсутні доводи щодо зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, чи зменшення їх розміру.
Згідно ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи той факт, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15
Враховуючи заперечення з боку відповідача щодо неспіврозмірності розміру витрат на правову допомогу та встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу представника позивача шляхом стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 340 грн., виходячи з обґрунтованості та розумності їхнього розміру.
За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Крім того, враховуючи задоволення апеляційної скарги, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача підлягають сплаті витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 630,60 грн. (а.с. 62).
Керуючись ст. ст. 73, 77, 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Стряпчої Ірини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року у справі № 243/5423/20 за позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Харківській області департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Підкопая Миколи Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Харківській області департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Підкопая Миколи Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції серії ДП18 № 525746 від 13.06.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП та закрити провадження у справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 340 грн. (триста сорок гривень 00 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень 60 копійок).
Повний текст постанови складений та проголошений 18 листопада 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: Е.Г. Казначеєв
Г.М. Міронова