18 листопада 2020 року справа № 360/340/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року (повний текст складено 07 серпня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області) у справі № 360/340/20 (суддя в 1 інстанції - Кисельова Є.О.) за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі - відповідач, УПО в Луганській області ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільнені, в якому позивач просив суд: визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; зобов'язати Управління поліції охорони в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 16 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 08.11.2002 проходив службу в Збройних Силах України.
Наказом т.в.о. начальника управління поліції охорони в Луганській області № 30 о/с від 24.06.2019 позивача звільнено зі служби в Національній поліції за п.7 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням. На час звільнення його вислуга років складала 16 років 01 місяць 19 днів.
Під час звільнення позивачу одноразова грошова допомога не нарахована.
13.09.2019 позивач звернувся до відповідача з приводу невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні.
Як стверджує позивач, листом № 1969/43/32/8/01-2019 від 19.09.2019 управління поліції охорони в Луганській області відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Відмова обґрунтована тим, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на виплату цієї допомоги лише ті особи, які мають право на призначенні пенсії, а оскільки позивач не набув право на пенсію, він не має права на отримання цієї допомоги.
Позивач вважає відмову відповідача у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні протиправною.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі № 360/340/20 позовні вимоги було задоволено, внаслідок чого: визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні; зобов'язано Управління поліції охорони в Луганській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги у сумі 1000 (одна тисяча) гривень.
Не погодившись з таким рішенням, Управлінням поліції охорони в Луганській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просили скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Сватівським РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.справи 9-11).
Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від 04.04.2016 (арк.справи 7).
ОСОБА_1 у період часу: з 08.11.2002 по 24.06.2019 проходив службу у Збройних силах України. Вказаний факт підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 (арк.справи 13).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.08.2020 № 1007003451 (арк.справи 211-213) встановлено такі відомості про відповідача: Управління поліції охорони в Луганській області, місцезнаходження юридичної особи: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 27, ідентифікаційний код юридичної особи: 40109152.
Згідно наказу Національної поліції охорони в Луганській області від 24.06.2019 № 30 о/с «По особовому складу» старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського-водія взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області звільнено зі служби за власним бажанням, з 24.06.2019 (арк.справи 14).
Відповідно до довідки про нараховане та сплачене грошове забезпечення від 13.02.2020 № 298/43/32/8/01-2020, ОСОБА_1 , поліцейському - водію взводу реагування № 2 Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, при звільненні за власним бажанням у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» сплачено грошове забезпечення в сумі 19662,83 грн. при розрахунку грошового забезпечення нараховано суму в розмірі 23555,47 грн., яка складалась з: посадовий оклад - 1360,00 грн., компенсація за невикористану відпустку - 4874,58 грн., оклад за спецзванням - 800,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції - 756,00 грн., доплата за роботу у нічний час - 218,85 грн., індексація - 723,83 грн., премія щомісячна - 11229,00 грн., компенсація втрати частини ПДФО - 3593,21 грн. З нарахованої суми грошового забезпечення утримано: податок з доходів фізичних осіб - 3593,21 грн., військовий збір - 299,43 грн. (арк.справи 43).
Згідно відомостей розрахункового листка за червень 2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення, до складу якого включено такі виплати: посадовий оклад, компенсацію за невикористану відпустку, оклад за спецзванням, надбавка за стаж служби в поліції, доплата за роботу в нічний час, індексація, премія щомісячна, одноразове підвищення щомісячної премії, компенсація втрати частини ПДФО (арк.справи 65).
Виплату вказаного грошового забезпечення позивачу проведено згідно платіжних доручень: від 01.07.2019 № 0500638002 у сумі 3593,21 грн, від 01.07.2019 № 13635 у сумі 16069,62 грн (арк.справи 66-67).
13.09.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (арк.справи 15).
19.09.2020 за вихідним номером 1969/43/32/8/01-2019 відповідачем на заяву позивача від 13.03.2019 надано відповідь, в якій зазначено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби за власним бажанням та на день звільнення не мав права на пенсію, а тому враховуючи положення частини першої статті 9 та статті 9-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (арк.справи 16-17).
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом є Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Згідно зі статтею 102 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Частиною другою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави дійти висновку, що частиною другою статті 9 цього Закону встановлено дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Аналогічне положення закріплено в абзаці 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393), згідно з яким військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Наведені положення пункту 10 Постанови № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.
Із зазначеної норми слідує, що право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, яка має разовий характер, зокрема, поліцейськими, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, пов'язане з наявністю у такої особи вислуги років не менше 10 років та звільненням з визначених підстав.
Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року у справі № 21-80а15 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16.
Як свідчать встановлені колегією суддів обставини, станом на час звільнення з УПО в Луганській області вислуга років позивача становила 16 років 01 місяців 19 днів, а підставою для звільнення було подання рапорту про звільнення за власним бажанням від 10.06.2019, що, виходячи з вищевказаних приписів чинного законодавства, надає позивачу право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої статтею 9 Закону № 2262-ХІІ, оскільки останній не отримав права на пенсію на час звільнення зі служби, оскільки не набуття позивачем права не пенсію не нівелює його права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі № 360/340/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі № 360/340/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць