17 листопада 2020 року справа №200/4183/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника відповідача Гетьманенко О.П., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/4183/20-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік, виходячи з розміру середнього денного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення; зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік у сумі 9103,92 грн., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення 650,28 грн; зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільнені зі служби в органах внутрішніх справ сум грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік, по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 650,28 грн; зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік; зобов'язав Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, вважає, що суд неповно та не всебічно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік у сумі 9103,92 грн., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення 650,28 грн. та зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилався на те, що судом не враховано, що питання визначення розміру належної позивачу суми є спірним, у зв'язку з чим, суд необґрунтовано не визначив суму грошової компенсації, що підлягає стягненню з відповідача, та не надав оцінку правильності наведеного позивачем розрахунку.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не проходив службу в Національній поліції, на момент виникнення спірних правовідносин, не був поліцейським та військовослужбовцем, а проходив службу в ОВС, а тому спірні правовідносини не врегульовані нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII), Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ № 260 від 06 квітня 2016 року (далі - Порядок № 260). Апелянт зазначає, що міліціонери не проходять військову службу. Також апелянт зазначає, що відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення № 114), додаткова відпустка окремим категоріям громадян (учасникам бойових дій) не віднесена до щорічних додаткових відпусток, визначених п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги відповідача підтримав, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.
Позивач у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , проходив військову службу в органах внутрішніх справ МВС України, що підтверджено записами в трудовій книжці НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 09.03.2015, позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці № 216 о/с від 28.09.2015 "По особовому складу" ОСОБА_1 відкликано з чергової відпустки за 2015 рік.
Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці від 05.11.2015 № 248 о/с "По особовому складу" ОСОБА_1 , звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік), за п. 64 "г" (через скорочення), 06.11.2015 установивши за листопад 2015 року премію в розмірі 212 відсотків (невикористана частина відпустки за 2015 рік складає - 36 діб).
Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці листом від 15.01.2020 № 1жд/ик, позивача повідомлено, що у управління щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, а також нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за вищевказану додаткову відпустку за 2015 рік, як учаснику бойових, не має законних підстав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані під час служби у 2015 році днів відпустки як учаснику бойових дій.
Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації позивачем права на соціальну відпустку, визначеного положеннями Закону України «Про відпустки» від 15 листопад 1996 року № 504/96-ВР, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Частиною 1 статті 18 Закону № 565-ХІІ визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Згідно з п. 49 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
За правилами п. 61 Положення № 114 додаткові відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.
За правилами абз. 2 п. 56 Положення № 114, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
За пунктом 19 частини 1 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України
Позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, про що свідчить посвідчення та довідка про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3--1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);
відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону);
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
За положенням статті 16-1 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-1 Закону № 504/96-ВР та п. 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Суд зазанчає, що в абз. 2 п. 56 Положення № 114 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова), а тому підстав для звуженого тлумачення цієї норми не має.
Суд не приймає посилання апелянта на те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону № 3551-ХІІ не є видом відпустки який надається щорічно, оскільки пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Таким чином, суд погоджується з висновками судом першої інстанції, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає, що при звільненні поліцейського учасника бойових дій позивача, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову відпустку.
Таким чином, з аналізуючи зазначене, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що в силу абз. 2 п. 56 Положення № 114 при звільненні з органів внутрішніх справ позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №805/5111/15-а.
Стосовно позовних вимог в частині суми компенсації та порядку її розрахунку,який повинен здійснювати виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення 650,28 грн., суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування грошової компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача, як роботодавця.
Як вбачається з розрахунку наведеним позивачем у позовній заяві сума середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення в розмірі 650,28 грн розрахована позивачем на підставі архівної відомості № 685 за якою грошове забезпечення позивача за вересень становило 15726,28 грн, за жовтень 24440,64 грн. Проте, з довідки № 15 від 11.06.2020 відповідача про види грошового забезпечення та інші виплати за період з 01.11.2014 по 31.10.2015, вбачається, що грошове забезпечення позивача за вересень становило 14704,33 грн, за жовтень 23390,64 грн.
Крім того, грошове забезпечення позивача за жовтень включає суми матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, які відповідно до пункту 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством. Також, винагорода за участь в АТО нарахована та виплачена позивачу за вересень, Суд зазначає, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Тобто, в даному випадку суд вірно дійшов до висновку щодо відмови в частині позовних вимог.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційних скарг ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/4183/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/4183/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 17 листопада 2020 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць