ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2020 року м. Київ № 826/11135/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
06.09.2017 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №2192722-1305.
Правова позиція позивача з урахування позовної заяви та письмових пояснень зводиться до того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки він є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , за яку нараховано земельний податок на підставі податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №2192722-1305 виключно для здійснення господарської діяльності, відтак, нарахування відповідачем земельного податку у даному випадку є незаконним.
Також позивач зауважив, що податкове повідомлення-рішення яким нараховано земельний податок на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , за 2016 рік скасоване у судовому порядку, а за 2018 рік - за наслідком адміністративного оскарження, з підстав використання такої земельної ділянки у господарській діяльності позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2017 відкрито провадження у справі.
15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2019 дану справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М., призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позивач у 2017 році був власником нежитлового приміщення, отже й користувачем земельної ділянки, на якій розташоване таке приміщення, а тому позивач зобов'язаний сплачувати земельний податок за належну йому земельну ділянку. При цьому, з посиланням на постанови Верховного Суду від 07.07.2015 у справі №21-775а15, від 24.11.2015 у справі №826/14703/13, від 27.02.2018 у справі №826/8675/17, зазначає, що здійснення господарської діяльності на спрощеній системі оподаткування не звільняє позивача від обов'язку сплати земельного податку.
Отже, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 150,7 кв.м.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 з 06.03.2012 зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
ФОП ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серії А №038911, з 01.04.2012 є платником єдиного податку; місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 ; видами господарської діяльності за КВЕД-2010, зокрема, є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, здавання в оренду й експлуатацію власного й орендованого нерухомого майна.
Головним управління ДФС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №2192722-1305, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 162 102,46 грн, як користувачу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1234,8 кв.м.
Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомлення-рішенням, звернувся до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що статтею 206 Земельного кодексу України закріплено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За змістом статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.
Отже, у розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб'єкта господарювання.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 269.2 статті 269 ПК України визначено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. При цьому можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Встановлено, що ФОП ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серії А №038911, з 01.04.2012 є платником єдиного податку; місцем провадження господарської діяльності, зокрема, АДРЕСА_1 ; видом господарської діяльності за КВЕД-2010, серед інших, є 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
Згідно наявних у матеріалах даної справи фотознімків за адресою АДРЕСА_1 , розташоване приміщення автомийки.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , позивач використовує у власній господарській діяльності як суб'єкт господарювання, який застосовує спрощену систему оподаткування.
Факт використання земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 підтверджується також постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №826/19145/16, яка набрала законної сили 15.03.2018, та якою скасовано податкове повідомлення-рішення, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік, а також рішенням ДФС України від 23.07.2018 №10599/І/99.11.02-01.14, яким скасовано податкове повідомлення-рішення, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік.
При цьому, суд зазначає, що підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2016 та 2018 роки згідно постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №826/19145/16 та рішенням ДФС України від 23.07.2018 №10599/І/99.11.02-01.14 є використання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у власній господарській діяльності.
Разом з цим, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що ФОП ОСОБА_1 у 2017 році використовував земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , в інший спосіб ніж для провадження власної господарської діяльності для розміщення на ній автомийки, що охоплюється видом господарської діяльності за КВЕД-2010 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 07.07.2015 у справі №21-775а15, від 24.11.2015 у справі №826/14703/13, від 27.02.2018 у справі №826/8675/17 суд вважає помилковими у даному випадку.
Так, за змістом вказаних рішень Верховного Суду правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Водночас, суд не застосовує вказані висновки Верховного Суду у даній справі з огляду на відмінність обставин у даній справі та зазначених справах, оскільки вказані постанови Верховного Суду прийнято у справі щодо податкового зобов'язання, визначеного власнику нежилого приміщення у багатоквартирному будинку, який використовував таке приміщення для здачі в оренду. Проте, у межах спірних правовідносин позивач є власником нежилого приміщення, розташованого на земельній ділянці, яке використовується ним безпосередньо для провадження господарської діяльності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №2192722-1305.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 06.09.2017 №1 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1621,02 грн, то вказані кошти підлягають поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 28.04.2017 №2192722-1305.
Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1621,02 грн (одна тисяча шістсот двадцять одна гривня дві копійки).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267).
Суддя О.М. Чудак