Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1901/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро", м. Харків
до 3-тя особа, яка не1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро", с. Садовод Харківської області, 2. Фізичної особи ОСОБА_1 , Харківська область заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - TOB «КУА «ДІКВ-Л», м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Крайза О.І. (ордер Серія ХВ№0000512028 від 07.05.2020)
1-го відповідача - не з'явився;
2-го відповідача - Росоловського Р.М. (ордер Серія АХ №1020716 від 31.07.2020)
3-ї особи - не з'явилась
16 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" (надалі - 1-й Відповідач) та Фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - 2-й Відповідач) грошові кошти у розмірі 17771287,67грн.
Даний позов обґрунтовує тим, що 12.01.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" (Позичальник за Договором позики) уклали Договір позики № 6П-БПР2 (далі - Договір позики) з TOB «КУА «ДІКВ-Л» , яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС-2» (Позикодавець за Договором позики), з урахуванням Додаткової угоди від 06.06.2018 року, де Позикодавець надав 18500000,00 (вісімнадцять мільйонів п'ятсот тисяч) грн. 00 коп. Позичальнику.
В свою чергу, на умовах пункту 4.1. Договору строк повернення позики - до 31.12.2018 року (включно).
Відповідно до умов Договору поруки № 3/6П-БР2, який укладено 30.11.2018 між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС -2» (Кредитор за Договором поруки № 3/6П-БР2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" (Поручитель за Договором поруки № 3/6П-БР2), де останній зобов'язався відповідати перед Кредитор за Договором поруки № 3/6П-БР2 за виконання в повному обсязі всіх зобов'язань Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" (Боржник за Договором поруки № 3/6П- БР2) що виникли із Договору позики та всіх додаткових угод до нього, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому.
Також, ОСОБА_1 (Поручитель за Договором поруки № 1/6П-БР2) зобов'язалась відповідати перед Кредитор за Договором поруки № 1/6П-БР2 за виконання в повному обсязі всіх зобов'язань Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро", що виникли із Договору позики та всіх додаткових угод до нього, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому, де кредитором за Договором поруки № 1/6П-БР2 виступає ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС -2».
Загальна сума відсотків за Договором позики склала 4 110 060,81 грн. (чотири мільйона сто десять тисяч шістдесят гривень 81 коп.)
Позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Слобожанщина Агро" частково повернув за Договором позики суму коштів у розмірі 1 500 000,00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч гривень 00 коп.) основної заборгованості та 3 338 773,14 грн. (три мільйона триста тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 14 коп.) у якості відсотків, що у загальному розмірі становить 4 838 773,14 грн. (чотири мільйона вісімсот тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 14 коп.), що підтверджується банківськими виписками.
При цьому грошові кошти у загальному розмірі 17 771 287,67 грн. (сімнадцять мільйонів сімсот сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім гривень 67 коп.) із яких основна сума боргу - 17 000 000,00 (сімнадцять мільйонів гривень 00 коп.), проценти - 771 287,67 грн. (сімсот сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім гривень 67 коп.) було погашено саме Позивачем, як поручителем за Договором поруки № 3/6П-БР2, що підтверджується банківськими виписками.
Суд зазначає, що при зверненні до суду з зазначеним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" обрано у якості 2-го Відповідача - Фізичну особу ОСОБА_1 , а суд в свою чергу керуючись ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, направив запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
18 червня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" подано до суду заяву (вх. № 13891) про долучення доказів до позовної заяви.
Ухвалою суду від 02.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на "16" липня 2020 р. о 12:00.
Також, Позивачем вчинено процесуальну дію щодо надання до суду заяви (вх. №13892 від 18.06.2020) про забезпечення позову, у якій просить накласти арешт на квартиру загальною площею 53,1 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 69544563101, квартиру загальною площею 94,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 360011563101 та грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) в межах суми 18146485,90грн., які знаходяться на всіх рахунках в банківських установах.
Таку заяву (вх. № 13892 від 18.06.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" про забезпечення позову, ухвалою від 22.06.2020, було задоволено частково, накладено арешт на квартиру загальною площею 53,1 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 69544563101, що належать ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності, а також накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких фінансових установах, що належать Фізичній особі ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ) та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах суми 18 146 485,90грн.
В іншій частині заяви (вх. № 13892 від 18.06.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" про забезпечення позову судом відмовлено.
Ухвалою суду від 16.07.2020 суд повідомив про наступне підготовче засідання, яке відбудеться 06.08.2020 о 10:45. Ухвалою суду від 06.08.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження до 16.09.2020 р. та підготовче засідання відкладено на 08.09.2020 р. о 10:15. Також було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - TOB «КУА «ДІКВ-Л». Ухвалою суду від 08.09.2020 р. підготовче засідання відкладено на 15.09.2020 р. о 12:00.
Судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01 жовтня 2020 року о 11:45 ухвалою від 15.09.2020.
Ухвалою суду від 01.10.2020р. повідомлено учасників провадження про наступне судове засідання, яке призначене на 20.10.2020-11:30.
Суд вважає за доцільне зазначити, що призначене на 20.10.2020 року проведення засідання не відбулося з підстав знаходження судді Жигалкіна І.П. на лікарняному, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2020 року судом повідомлено учасників справи про наступне: судове засідання у справі відбудеться "10" листопада 2020 р. о(б) 11:40 год. у приміщенні господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, майдан Свободи, 5, 8-й під'їзд, 1-й поверх, зал № 105.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник 2-го Відповідача надано до суду заяву (вх. № 26243 від 10.11.2020) про виключення з числа відповідачів - ОСОБА_1 , скасування арешту щодо майна та рахунків накладених на останнього та стягнення на її користь грошові кошти в розмірі 75000,00 грн. за правничу допомогу.
Заяву обґрунтовує тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «КУА «ДІКВ-Л» укладено Додаткову угоду від 30.11.2018 про розірвання договору поруки № 1/6П-БР2 від 12.01.2018 за згодою сторін згідно п. 1 такої угоди.
Відповідно до ч. 8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Оскільки доказ - копія Додаткової угоди від 30.11.2018 про розірвання договору поруки № 1/6П-БР2 від 12.01.2018, не поданий 2-м Відповідачем у встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України строк, неможливість подання доказу у визначений строк з причин, що не залежали від нього, 2-й Відповідач не обґрунтував, на підставі ч.8 ст.80 ГПК України цей доказ не приймається судом до розгляду.
Частина 8 ст.80 ГПК України не передбачає повернення доказу, а тому він приєднується судом до матеріалів справи, але не приймається судом до розгляду як доказ.
Частиною 5 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Проте, суд зазначає, що 2-й Відповідач не скористався своїм правом та у відповідності до ч. 1 та 2 зазначеної статті не звернувся з обґрунтованою заявою про визнання судом поважними причини пропуску строку на подання доказів та поновлення такого строку для вчинення відповідної дії.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
2-й Відповідач не подав відповідних доказів надіслання копій документів, що просить приєднати до матеріалів справи, а ні позивачу, а ні іншим учасникам процесу.
На думку суду обсяг доказів не є надмірним. Наявність у Позивача цих доказів, 2-й Відповідач не довів.
Представник 1-го Відповідача та 3-ї особи у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
В той же час, Відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
При цьому, явка учасників справи в судові засідання судом обов'язковою не визнавалась.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач так як і відповідач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що судом було здійснено заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, та приймаючи до уваги те, що судом не було визнано явку 1-го Відповідача в судове засідання обов'язковою, суд дійшов висновку про те, що його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
З урахуванням наведеного, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
12.01.2018 року між TOB «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС-2» (Позикодавець за Договором позики) та ТОВ «ПТАХОКОМПЛЕКС «СЛОБОЖАНЩИНА АГРО» (Позичальник за Договором позики) уклали Договір позики № 6П-БПР2 (Договір позики) на умовах якого, з урахуванням Додаткової угоди від 06.06.2018 року Позикодавець надав 18 500 000,00 (вісімнадцять мільйонів п'ятсот тисяч) грн. 00 коп. Позичальнику.
Позичальник за Договором позики зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 36 % річних від суми позики (або її частини, з урахуванням пп. 2.3.5. Договору позики) до дня фактичного повернення Позики (п. 2.2. Договору).
У пункті 2.4. Договору визначена сплата процентів, що здійснюється не пізніше 15 числа кожного календарного місяця за попередній місяць, а строк повернення позики - до 31.12.2018 року (включно), що передбачено пунктом 4.1. Договору.
Згідно із пунктом 5.5. Договору позики погашення заборгованості здійснюється у наступній черговості: - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, прострочена заборгованість за Позикою, строкова заборгованість за нарахованими процентами, строкова заборгованість за Позикою.
30.11.2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС-2» (Кредитор за Договором поруки № 3/6П-БР2) та ТОВ «ПТАХОКОМПЛЕКС «МОРОЗІВКА АГРО» (Поручитель за Договором поруки № 3/6П-БР2) було укладено Договір поруки № 3/6П-БР2 (далі - Договір поруки № 3/6П-БР2).
Відповідно до пункту 1.1. Договору поруки № 3/6П-БР2 Позивач зобов'язався відповідати перед Кредитор за Договором поруки № 3/6П-БР2 за виконання в повному обсязі всіх зобов'язань ТОВ «ПТАХОКОМПЛЕКС «СЛОБОЖАНЩИНА АГРО» (Боржник за Договором поруки № 3/6П- БР2), що виникли із Договору позики та всіх додаткових угод до нього, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому.
12.01.2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС-2» (Кредитор за Договором поруки № 1/6П-БР2) та ОСОБА_1 (Поручитель за Договором поруки № 1/6П-БР2), було укладено Договір поруки №1/6П-БР2.
Відповідно до пункту 1.1. Договору поруки № 1/6П-БР2 Відповідач 1 зобов'язався відповідати перед Кредитор за Договором поруки № 1/6П-БР2 за виконання в повному обсязі всіх зобов'язань ТОВ «ПТАХОКОМПЛЕКС «СЛОБОЖАНЩИНА АГРО» (Боржник за Договором поруки № 1/6П-БР2), що виникли із Договору позики та всіх додаткових угод до нього, в тому числі і тих, що будуть укладені в майбутньому.
Позивач зазначає, що загальна сума відсотків за Договором позики склала 4110 060,81 грн. (чотири мільйона сто десять тисяч шістдесят гривень 81 коп.).
З позовної заяви вбачається, що 2-м Відповідачем було частково повернуто за Договором позики суму коштів у розмірі 1 500 000,00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч гривень 00 коп.) основної заборгованості та З 338 773,14 грн. (три мільйона триста тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 14 коп.) у якості відсотків, що у загальному розмірі становить 4 838 773,14 грн. (чотири мільйона вісімсот тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 14 коп.), що підтверджується банківськими виписками.
Натомість, боржником було порушено строк сплати процентів за Договором позики та повернення в строк суми позики, у зв'язку з чим грошові кошти у загальному розмірі 17 771 287,67 грн. (сімнадцять мільйонів сімсот сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім гривень 67 коп.) із яких основна сума боргу - 17 000 000,00 (сімнадцять мільйонів гривень 00 коп.), проценти - 771 287,67 грн. (сімсот сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім гривень 67 коп.) було погашено Позивачем як поручителем за Договором поруки № 3/6П-БР2, посилаючись на надані банківські виписки, які додані до позовної заяви.
У наданому відзиві (вх. № 17914 від 05.08.2020) 2-й Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що Позивачем не надано детального розрахунку заборгованості формування обставин щодо суми грошових коштів стосовно періоду з кого 1-й Відповідач перестав виконувати зобов'язання перед ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», а також не надано Позивачем підтвердження письмових вимог про сплату відсотків та повернення сум позики за Договором про надання позики №6П-БР2.
2-й Відповідач посилається на те, що виписка з особистого рахунку АТ ОТП Банк ТОВ «КУА «ДІКВ-Л» з 01.10.2018 по 31.12.2019, не є первинним документом, не містить обов'язкових реквізитів і не засвідчена належним чином.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права суд зазначає таке.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У відповідності до умов договору позики, з урахуванням укладеної додаткової угоди від 06.06.2018 № 1 позичальник зобов'язаний був повернути отриману позику у строк до 31.12.2018 (включно) у розмірі 18 500 000,00 грн. А тому, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України та умов договору позики строк повернення грошових коштів отриманих у вигляді позики є таким що настав.
Однак, як стверджує Позивач та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами 1-й Відповідач свій обов'язок щодо повернення грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги не виконав.
Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Відповідачі в перебігу розгляду справи доводів Позивача щодо наявності заборгованості не спростували, доказів повернення грошових коштів не надали, процесуальним правом на подання відзиву 1-й Відповідач не скористався.
З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає доведеним факт існування заборгованості 1-го Відповідача перед Позивачем в розмірі 17 000 000,00 гривень, а вимога Позивача про солідарне стягнення з Відповідачів існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та підлягає задоволенню.
Окрім іншого, суд зазначає, що виконання Позивачем за Договором поруки 3/6П-БР2 від 30.11.2018 (а.с. 22-23) підтверджується платіжним дорученнями (а.с. 63-123) та спростовується матеріалами справи твердження 2-го Відповідача, на які посилається у своєму відзиві (а.с. 186-187), щодо не надання Позивачем платіжних доручень, оскільки такі дані містять виписки з особистого рахунку наданого АТ ОТП Банк (а.с. 26-62).
Також, суд звертає увагу, 2-м Відповідачем не надано жодного доказу, які спростували доводи Позивача щодо погашення такої заборгованості, шляхом сплати на користь Кредитора несплачену Боржником суму основного боргу за Договором позики та відсотків за фактичний термін користування (п. 2.1. договору поруки №1/6П-БР2 від 12.01.2018, а.с. 24).
Згідно із ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Положеннями ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем.
При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Так, Позивачем доведено, що ним було повністю виконано зобов'язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань та строків їх виконання.
Щодо посилання 2-го Відповідача на відсутність доказів з боку третьої особи та Позивача щодо заміни кредитора у зобов'язанні у період з 01.10.2018 по 31.12.2019 ат переходу таких прав, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Встановлені статтями 512, 514, 556 ЦК України норми не вимагають окремого укладання договору для переходу прав до поручителя, оскільки останні виникають з прямої вказівки закону, а тому суд критично оцінює доводи 2-го Відповідача щодо відсутності підтвердження переходу прав кредитора до Позивача.
Суд критично ставиться щодо тези 2-го Відповідача стосовно відсутності детального розрахунку заборгованості з урахуванням відсотків, оскільки Додатковою угодою №2 від 27.06.2018 до Договору про надання позики №6П-БР2 від 12.01.2018 визначено _"п. 2.2. розділу 2.Договору викласти в наступній редакції: 2.2. За цим Договором Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 18% річних від суми Позики (або її частини, з урахуванням пп.2.3.5. Договору) до дня фактичного повернення Позики." (а.с. 21, 185-186).
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, права та обов'язки за яким у ОСОБА_1 не припинились, а тому спір у справі належить до господарської юрисдикції.
Підсумовуючи вищезазначене, дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застсував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)», у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № № 753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вжитих згідно ухвали суду від 22.06.2020 заходів забезпечення позову, господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 10 постанови № 16 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
У даному випадку, оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" судом задоволені, а обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, не змінились, враховуючи постанову про закриття виконавчого провадження від 24.06.2020, якою вимоги виконавчого документу виконано в частині накладення арешту на грошові кошти (а.с. 173), суд зазначає, що заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України, якщо не будуть скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнули солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТАХОКОМПЛЕКС «СЛОБОЖАНЩИНА АГРО» (62643, Харківська область, Великобурлуцький район, с. Садовод, вул. Центральна, 22, корпус А, Код ЄДРПОУ 40923831) та Фізичної особи ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Морозівка Агро" (Код ЄДРПОУ - 34328899; адреса: вул. Чернишевська, 66, м. Харків, 61002) грошові кошти у розмірі 17 771 287,67 грн. (сімнадцять мільйонів сімсот сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят сім гривень 67 коп.), а також суму судового збору у розмірі 266 569,33 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "17" листопада 2020 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін