46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
16 листопада 2020 року м.Тернопіль Справа № 921/478/20
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув в порядку письмового провадження справу
за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», м.Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС», смт.Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області
відповідача-2: фізичної особи ОСОБА_1 , смт.В.Березовиця Тернопільського району Тернопільської області
про солідарне стягнення 131999,17грн заборгованості за кредитним договором,
без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», м.Київ, звернувся 15.07.2020 (згідно накладної на поштове відправлення №0313400116839640) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС», смт.Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області та ОСОБА_1 , с.Острів Тернопільського району Тернопільської області, про солідарне стягнення з відповідачів 115285,09грн неповернутого кредиту, 2420,99грн відсотків за користування кредитними коштами, 1729,29грн комісії за користування кредитом та 12563,80грн пені. Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням позичальником - ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» договірних зобов'язань за договором банківського обслуговування від 29.01.2015. Невиконання ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» зобов'язань за кредитним договором забезпечено договором поруки №Р1506428152436208652, укладеним 26.09.2017 між Банком та фізичною особою ОСОБА_1 . Наведені обставини послугували підставою звернення Банку з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, котрий оформлено шляхом підписання відповідачем-1 Заяви про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг».
Відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом на подання процесуальних заяв, клопотань, відзиву на позов.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2020 позовну заяву без номеру від 22.06.2020 (вх.№551 від 17.07.2020) Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» передано на розгляд судді Андрусик Н.О.
Згідно ухвали суду від 20.07.2020 в порядку, визначеному ст.176 Господарського процесуального кодексу України, судом отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача-2 у справі. За даними Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Тернопільській області адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 з АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 14.09.2020, з урахуванням заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» №20200807/27/90 від 10.08.2020 про усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи процесуальні строки для надання заяв по суті позову. Вирішуючи питання згідно якого провадження здійснювати розгляд даного господарського спору судом взято до уваги ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також заявлене позивачем клопотання без номеру від 22.06.2020 (вх.№4651 від 17.07.2020).
На електронне звернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №38048405 від 15.09.2020 (вх.№6344 від 16.09.2020) судом надано позивачу інформацію про рух справи.
Інших клопотань, в порядку господарського процесуального законодавства України, від учасників справи не надходило.
Вирішуючи питання про належність повідомлення відповідачів про розгляд справи, суд виходить з такого.
З рекомендованого повідомлення поштового зв'язку №4812000428727 від 21.09.2020 вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» вручено 18.09.2020 ухвалу суду від 14.09.2020 про відкриття провадження у даній справі (рекомендоване поштове відправлення №4602509386549 від 16.09.2020), тому дана юридична особа належним чином повідомлена про розгляд судом справи. Однак, відзиву на позов товариством подано не було як і будь яких інших пояснень чи доказів по суті спору.
Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається з довідки відділення поштового зв'язку смт.Березовиця Тернопільського району Тернопільської області від 23.09.2020 (форма №20) рекомендоване поштове відправлення №4602509386557 від 16.09.2020 з позначкою «судова повістка», яким на адресу реєстрації місця проживання фізичної особи ОСОБА_1 направлялася ухвала суду від 14.09.2020 про відкриття провадження у справі, повернуто без вручення адресату по причині «за закінченням терміну зберігання».
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала про вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно для підготовки до участі в розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії (ч.4 ст.120 ГПК України).
Згідно пунктів 17.3 та 17.14 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі та судові рішення вручаються в паперовій формі і надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Порядок надання послуг поштового зв'язку та порядок оформлень поштових відправлень, зокрема рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, встановлено Правилами надання послуг поштового зв'язку, які затверджено постановою Кабінетів Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку) та Порядком оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 №799.
Пунктом 99-1 Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і, не пізніше, ніж протягом наступного робочого дня, повертає його до суду (п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв'язку).
У даному випадку судова поштова кореспонденція, адресована відповідачу-2, котра надіслана за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , повернута без вручення по причині «за закінчення терміну зберігання». Це свідчить про направлення адресату відділенням поштового зв'язку повідомлення про надходження йому судової кореспонденції, яке адресатом проігноровано, тому відповідне поштове відправлення не отримано.
Якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17).
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, та яку повернуто до суду у зв'язку з його неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).
Неотримання відповідачем-2 судової кореспонденції по даній справі із позначкою «судова повістка» вказує на зволікання учасника справи в отриманні ним поштової кореспонденції суду та залежить виключно від суб'єктивної поведінки сторони.
Наведене дає підстави суду дійти висновку про належне повідомлення громадянина ОСОБА_1 про розгляд справи судом.
Згідно з ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
На адресу суду клопотань від учасників справи про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін не надходило, відповідно, господарським судом розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання, за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Неподання відповідачами відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
29.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» як Клієнтом та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником прав та обов'язків якого є Акціонерне товариство Комерційни банк «Приватбанк», як Банком було підписано Заяву про відкриття поточного рахунку, згідно якої товариство приєдналося до «Умов та правил надання банківських послуг" (далі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтерне і на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Також,у вказаній заяві від 29.01.2015 товариством надано згоду на ведення з Банком документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису.
Із заяви на відкриття рахунку слідує, що Банком відкрито Клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 , картковий рахунок № НОМЕР_2 та рахунку для соціальних виплат № НОМЕР_3 ; валюта рахунків - гривня; встановлено кредитний ліміт в розмірі 0,00грн станом на 30.01.2015, 30000грн станом на 27.09.2017 та 29.11.2017, 45000грн станом на 30.11.2017 та 27.01.2018, 20000грн станом на 19.07.2018 (довідка №80813ТЕТ1S0L0 від 18.06.2020).
Як вказує позивач, правовідносини між Банком та Клієнтом врегульовані Умовами та правилами надання банківських послуг, Витяг з яких долучено до справи, а також Тарифами банку.
Відповідно до 3.2.1.1.16 Умов при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Відповідно до п.3.2.1.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та Клієнта.
Згідно з п.3.2.1.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.
Пунктом 3.2.1.1.8 Умов визначено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди і системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода»).
Відповідно до п. 3.2.1.1.6 Умов, ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших).
Згідно з розділом Умов, яким затверджено Порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка) (п.3.2.1.4).
Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.
Пунктом 3.2.1.4.4 Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.
За сумами кредиту, отриманими Клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнулення кредитного ліміту, за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат до 25-го числа поточного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 1-го до 20-го (включно) числа поточного місяця або до 25-го числа наступного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 21-го до кінцевого числа поточного місяця (далі - «період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню»), розрахунок процентів проводиться за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
За сумами кредиту, отриманими з 01.02.2015, період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо не повинен перевищувати 30 днів.
За сумами кредиту, отриманими Клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнулення кредитного ліміту, у випадку необнулення дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, на протязі 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, Клієнт сплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню.
За сумами кредиту, отриманими з 01.02.2015 за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 30 (тридцять) % річних.
За сумами кредиту, отриманими з 01.05.2015 за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 33 (тридцять три) % річних.
Під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п.3.2.1.4.1.4 Умов).
Пунктом 3.2.1.4.5 Умов визначено умови сплати винагороди за користування кредитом згідно з п.3.2.1.4.4, яку позичальник сплачує банку до 1-го числа кожного місяця.
Відповідно до п.3.2.1.2.3.4 Умов Банк має право при порушенні Клієнтом будь якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.
Пунктом 3.2.1.5.1 Умов визначено, що при порушенні Клієнтом будь якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п.3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п.3.2.1.2.2, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 Клієнт виплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (у % річних), від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у п.3.2.1.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.
Відповідно до 3.2.1.5.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.п.3.2.1.5.1, 3.2.1.5.2, 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Пунктом 3.2.1.6.1 Умов визначено, що договір, а саме - обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта, набирає чинності з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання Ліміту у межах, зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за договором.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» користувалося кредитними коштами, проте ним допущено прострочення виконання свого зобов'язання з повернення кредиту, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_4 за період з 13.08.2018 по 09.06.2020, згідно якої Банком 19.07.2019 винесено на прострочення суму неповернутого товариством кредиту в розмірі 153300грн; 26.07.2019 ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» повернуто частину кредиту в розмірі 38014,91грн, відтак, станом на 09.06.2020 сума неповернутого кредиту склала 115285,09грн.
Також неоплаченими залишилися нараховані 2420,99грн відсотки за користування кредитом (нарахування та облік ведеться на рахунку № НОМЕР_5 ); 1729,29грн комісії за користування кредитом, нарахованої за період з 01.11.2019 по 17.12.2019 (облік та нарахування здійснюється на рахунку № НОМЕР_6 ); у зв'язку з порушенням строків внесення платежів за користування кредитними коштами позивачем нараховано пеню в розмірі 12563,80грн за період з 27.07.2019 по 09.06.2020.
26.09.2017 між AT КБ «ПРИВАТБАНК" як Кредитором та ОСОБА_1 як Поручителем укладено договір поруки №Р1506428152436208652 (далі - договір поруки), відповідно до умов якого Поручитель поручився перед Кредитором за виконання Боржником - ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» зобов'язань за угодами приєднання до:
I. розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода-1) по сплаті:
а) процентної ставки за користування кредитом за період згідно п.3.2.1.4.1.2 Угоди-1 - 21% річних для договорів забезпечених порукою; за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.3 Угоди-1 - 42% річних для договорів забезпечених порукою, 68% річних - для договорів незабезпечених порукою;
б) комісійної винагороди згідно п.3.2.1.1.17 Угоди-1 - 3% від суми перерахувань;
в) винагороди за користування ліміту відповідно до п.3.2.1.4.4 Угоди-1 - 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
г) кредиту в розмірі 300000,00грн.
Якщо під час виконання Угоди-1 зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за Угодою-1 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні;
II. розділу 3.2.2 Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг «Угода 2» по сплаті:
а) процентної ставки за користування кредитом за період користування кредитом згідно п.3.2.2.2 Угоди-2 - 64% річних;
б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки;
в) кредиту в розмірі 1000,00грн.
Якщо під час виконання «Угоди 2» зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за «Угодою 2» в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
За умовами п.1.2 договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за Угодою-1 та Угодою-2 в тому ж розмірі, що і Боржник (ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС»), включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
У випадку невиконання Боржником будь якого зобов'язання, передбаченого п.1.1 договору поруки, Кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання. Не направлення Кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права Кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе Поручителем зобов'язання або вимагати від Поручителя виконання взятих на себе зобов'язань такими способами. Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний Боржник у випадку невиконання Боржником зобов'язань за Угодою-1 та Угодою-2, незалежно від факту направлення чи не направлення Кредитором Поручителю вимоги (п.2.1.2 договору поруки).
Відповідно до п.4.1 договору поруки сторони взаємно домовились, що порука припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання Боржником та/або Поручителем всіх зобов'язань за Угодою-1 і/або Угодою-2 договір поруки припиняє свою дію.
Оскільки зобов'язання з повернення суми використаного кредиту, сплати відсотків, комісії та нараховано пені Боржником (відповідачем-1 у справі) не виконані, Банк звернувся з даним позовом до суду про солідарне стягнення з відповідачів (Позичальника та Поручителя) заборгованості.
Таким чином, предметом даного господарського спору є виконання відповідачами зобов'язань за відповідними договорами та застосування до них відповідальності за допущені порушення.
Матеріали справи не містять документів які спростовують існування суми заборгованості у вказаному Банком розмірі.
Оцінюючи доводи позивача на предмет їх обґрунтованості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних мотивів.
За доводами позивача, спір у справі виник внаслідок того, що позичальник не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому відповідачі мають солідарно сплатити наявну заборгованість в розмірі 131999,17грн.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Приписами ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування, тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно із ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).
При цьому суд зазначає, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщеними на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємну частину укладеного договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Поряд з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач-1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Крім того, витяг з Умов та Правил станом на момент розгляду даної справи в суді належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила.
Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.01.2015) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22.06.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Крім того, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача-1, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.01.2015 шляхом підписання заяви.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про строки та умови надання кредитних коштів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена саме до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
При цьому суд зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, суд позбавлений можливості з'ясувати питання щодо обумовлених сторонами умов надання кредитних коштів, в тому числі щодо строку їх повернення.
Як зазначалося вище, позивачем було надано відповідачу-1 кредитний ліміт, що підтверджується довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів № НОМЕР_7 від 18.06.2020 та виписками про рух коштів з рахунку відповідача-1, із змісту якої слідує, що відповідачем-1 не повернуто позивачу кредитні кошти в розмірі 115285,09грн.
Зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» по поточному рахунку № НОМЕР_1 було встановлено кредитний ліміт: з 27.09.2017 в розмірі 30000грн, з 29.11.2017 - 30000грн, з 30.11.2017 - 45000грн, з 27.01.2018 - 45000грн, з 19.07.2018 - 20000грн.
Як стверджує позивач, Банк належним чином виконав свої зобов'язання за договором банківського обслуговування від 29.01.2015, надавши відповідачу-1 кредитні кошти в сумі 153300,00грн, що підтверджується наданою до матеріалів справи банківською випискою за період з 13.08.2018 по 09.06.2020 по рахунку № НОМЕР_4 , де 19.07.2019 кредит винесено на прострочку в сумі 153300,00грн.
Відповідач-1 користувався кредитними коштами, а також здійснив 26.07.2019 його часткове погашення в сумі 38014,91грн з метою зарахування коштів для обнулення кредитного рахунку, тобто вчиняв дії, направлені на погашення кредиту, що свідчить про визнання останнім факту отримання кредитних коштів від позивача та їх використання.
Отже, залишок неповернутих коштів, отриманих за договором від 29.01.2015 складає 115285,09грн (153300-38014,91).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідачем-1 не виконано своїх зобов'язань в частині повернення отриманих згідно договору від 29.01.2015 кредитних коштів в повній мірі.
Доказів на спростування вказаного матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 115285,09 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом, пені та комісії, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України ).
За ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1-2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Аналіз вказаних норм свідчить, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено, а позивачем не спростовано, що в заяві відповідача-1 про відкриття рахунку, процентна ставка за користування кредитними коштами зазначена не була.
Крім того, у вищезгаданій заяві відсутні умови встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та їх визначеного розміру.
Обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитом та пені у тому числі їх розміру і порядок нарахування, позивач посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, які надав до суду, і які за його доводами були розміщеними на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємну частину спірного договору.
З даного приводу суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст.8 Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 №543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11.07.2013 у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Таким чином, за відсутності підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів-1, 2 заборгованості по процентам за користування кредитом, комісії та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Крім того, коли мова іде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення її з документом, а й згоду на викладені в документі умови, обов'язки, наслідки невиконання зобов'язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту тощо.
Із наявних в матеріалах справи доказів, не вбачається, що відповідачем-1 отримано та ознайомлено його під підпис з Умовами та правилами надання банківських послуг. Навпаки примітка в Заяві про розміщення вказаних документів на сайті Банку, додатково свідчить про те, що відповідачу-1 їх на ознайомлення при підписанні Заяви та інших документів позивачем не надано.
Позивачем не надано доказів того, що на час підписання відповідачем-1 заяви про приєднання діяли саме ці Умови, а не інші.
Зокрема, у заяві приєднання від 29.01.2015 процентна ставка не зазначена. Також у Заяві відсутні умови про застосування відповідальності у вигляді сплати неустойки (пені) за порушення зобов'язання та, відповідно, не визначено її розміру, а також розмір комісії.
На думку суду, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13 ГПК України).
Згідно з ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, суд вважає, що матеріали справи не містять належного підтвердження, що саме до поданої позивачем редакції "Умов та Правил надання банківських послуг" приєднався відповідач-1 та погодився на умови, які вони містять. При цьому, роздруківка із сайту позивача не приймається судом у якості належного доказу, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити, і вносила відповідні зміни в Умови.
Отже, за наведених обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати неустойки (пені) та сплати комісії.
Розглядаючи вимоги Банку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості, суд виходить з таких міркувань.
Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 як Поручителем та ПАТ КБ «Приватбанк» як Кредитором, 26.09.2017 було укладено договір поруки №Р1506428152436208652.
Дослідивши умови вказаного договору поруки, суд встановив, що його предмет визначено, як надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником - ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» зобов'язань за угодами-приєднання до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» (угода-1) та розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» (угода-2) Умов та правил надання банківських послуг.
Пунктом 1.2 договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за Угодою- 1 в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Пунктом 1.5 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання Боржником зобов'язань за Угодою-1 Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до підпункту 2.1.2. договору поруки у випадку невиконання Боржником якого-небудь зобов'язання, передбаченого пунктом 1.1 цього договору, Кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов'язання(нь). Ненаправлення Кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права Кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе Поручителем зобов'язання або вимагати від Поручителя виконання взятих на себе зобов'язань іншим способом. Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний Боржник у випадку невиконання Боржником зобов'язань за Угодою-1, незалежно від факту направлення чи не направлення Кредитором Поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.
Поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання Боржника, зазначені в направленій Кредитором вимозі згідно п.п.2.1.2 п.2.1 цього договору (пункт 2.4 договору поруки).
За пунктом 4.1 договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору.
Договір підписаний повноважними представниками сторін.
Згідно із статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки
Відповідно до ст.541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
Суд також враховує, що оскільки сторонами основного зобов'язання є юридичні особи, а фізична особа (відповідач ІІ) є поручителем у даному зобов'язанні, тому з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 господарські суди наділені юрисдикцією, зокрема щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
За таких обставин, даний спір підлягає розгляду господарським судом. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18).
Таким чином, позивач набув право вимоги до поручителя як солідарного боржника щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 29.01.2015.
Водночас суд констатує, що договір поруки №Р1506428152436208652 від 26.09.2017 підписано ОСОБА_1 як Поручителем, який на як дату підписання Заяв від 29.01.2015, укладення договору поруки, так і на дату звернення з даним позовом, є учасником ТОВ «КОМПАНІЯ ПМ ТРАНС», його кінцевим бенефіціарним власником, а також керівником та підписантом, починаючи з 2012 року і по даний час, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006915344 від 17.07.2020. Вказане свідчить про погодження та обізнаність Поручителя щодо зобов'язання, яке забезпечується порукою, а також підтверджує отримання Поручителем повідомлення про розмір встановленого ТОВ «КОМПАНІЯ ПМ ТРАНС» кредитного ліміту.
Частиною першою статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Таким чином, оскільки зобов'язання позичальника - ТОВ «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» перед позивачем не виконані, відтак поручитель ОСОБА_1 як солідарний боржник відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник. В даному випадку щодо повернення суми по тілу кредиту за кредитним договором від 29.01.2015 в розмірі 115285,09грн, яка, з урахуванням договору поруки №Р1506428152436208652 від 26.09.2017, підлягає стягненню з відповідачів солідарно.
Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази надання позивачем кредитних коштів, їх використання відповідачем-1 та часткове погашення останнім, а також той факт, що відповідач-2 поручився за виконання боржником зобов'язання з повернення кредиту в тому ж розмірі, що і Боржник, відповідачами не надано доказів повернення суми використаного кредиту, суд вважає, що позивачем належним чином доведено порушення його прав зі сторони відповідачів.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачами не спростовані, а тому позовні вимоги позивача в частині солідарного стягнення з відповідачів суми тіла кредиту є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають до задоволення.
Поряд з цим, враховуючи не надання позивачем доказів ознайомлення відповідачів з умовами договору кредиту та погодження останніми розміру процентної ставки, узгодження умов про відповідальність у вигляді сплати пені та комісії у розмірах, що зазначені позивачем у позовній заяві, вимоги про стягнення з відповідачів 2420,99грн відсотків, 12563,80грн пені та 1729,29грн комісії до задоволення не підлягають.
З урахуванням наведеного, суд частково задовольняє позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів -1,2 заборгованості за кредитом у розмірі 115285,09грн.
При цьому, вирішуючи даний господарський спір судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2020 у справі №922/3582/19.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, наведеного учасниками справи.
Ухвалюючи дане рішення судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», де Суд зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У даній справі судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному розумінні.
Розподіл судових витрат.
Зважаючи на подані докази на підтвердження понесених судових витрат та враховуючи, що жоден із учасників справи не зробив заяви про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.4, 11, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 197, 219, 220, 222, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» (вул.Сенчихіна, 417, смт.Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області. ідентифікаційний код 38048405) та фізичної особи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_8 , виданий 07.07.2001 Тернопільським ГУ УМВС України, ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, ідентифікаціійний код 14360570) - 115285 (сто п'ятнадцять тисяч двісті вісімдесят п'ять)грн 09коп. заборгованості за кредитом.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ПН ТРАНС» (вул.Сенчихіна, 417, смт.Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області. ідентифікаційний код 38048405) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, ідентифікаціійний код 14360570) - 917(дев'ятсот сімнадцять)грн. 92коп. в повернення сплаченого судового збору.
4. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_8 , виданий 07.07.2001 Тернопільським ГУ УМВС України, ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, ідентифікаціійний код 14360570) - 917(дев'ятсот сімнадцять)грн. 92коп. в повернення сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
5. В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено та підписано 18.11.2020.
Суддя Н.О. Андрусик