Рішення від 04.11.2020 по справі 914/2111/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2020 справа № 914/2111/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича, Львівська область, м.Сокаль;

до Відповідача-1: Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, м.Львів;

до Відповідача-2: Головного управління Національної поліції у Львівській області, м.Львів;

до Відповідача-3: Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, м.Львів;

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Державна казначейська служба України, м.Київ;

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Головне управління ДПС у Львівській області, Львівська область, м.Львів;

про: відшкодування майнової та моральної шкоди;

ціна позову: 284801,44грн.

Представники:

Позивача: Антонюк З.І., Романів С.І. - представник (посвідчення від 11.08.2010р. №1735);

Відповідача-1: не з'явився;

Відповідача-2:Павлій І.Б. - представник (довіреність від 03.01.2020р. №19);

Відповідача-3: не з'явився;

Третьої особи-1: не з'явився;

Третьої особи-2: Козоріз О.О. - представник (довіреність від 20.09.2019р. №100030/9/08.06).

ВСТАНОВИВ:

16.10.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 11.10.2019р. б/н (вх. №2198) Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування майнової та моральної шкоди; ціна позову 284801,44грн.

Підставами позовних вимог Позивач визначає дії та рішення Відповідачів, внаслідок яких Позивача позбавлено ліцензії на право торгівлі тютюновими виробами у зв'язку з чим Позивачу завдано 34801,44грн. майнової та 250000грн. моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.10.2019р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича від 11.10.2019р. б/н (вх. №2198 від 16.10.2019р.) залишити без руху; надати Фізичній особі-підприємцю Антонюку Зіновію Івановичу десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме надати копію договору оренди від 27.03.2016р.

Від ФОП Антонюка З.І. на адресу суду надійшла заява від 25.10.2019р. б/н, у якій зазначає про відсутність договору оренди від 27.03.2016р. та помилковість посилання Позивача на нього в додатках до поданої до господарського суду позовної заяви. З метою усунення недоліку поданої позовної заяви позивачем долучено примірник такої з виправленим переліком додатків, з якого виключено вказаний договір.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 26.11.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2019р. у даній справі суд постановив підготовче засідання відкласти на 17.12.2019р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2019р. у даній справі судом постановлено заяву Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича, Львівська область, м.Сокаль, від 09.12.2019р. б/н (вх. №52217/19 від 11.12.2019р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.12.2019р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 14.01.2020р.

З підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді Фартушка Т.Б. судове засідання 14.01.2020р. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2020р. у даній справі суд постановив підготовче судове засідання призначити на 11.02.2020р.

В судовому засіданні 11.02.2020р. судом оголошувалась перерва в межах дня слухання до 16:00год. 11.02.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2020р. у даній справі судом постановлено в задоволенні клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 22.11.2019р вх. №48879/19 про припинення провадження відмовити.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2020р. у даній справі суд постановив залучити до участі у справі в якості Третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Державну казначейську службу України (01601, м.Київ, Печерський район, вул.Бастіонна, буд.6; ідентифікаційний код:37567646); залучити до участі у справі в якості Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Головне управління ДПС у Львівській області (79003, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.35; ідентифікаційний код: 43143039); Учасникам справи надати докази скерування (вручення) Третій особі-1 та 2 всіх поданих до суду заяв та доданих до них документів; Треті особи-1 та 2 вправі: в п'ятиденний строк з моменту отримання копії позовної заяви та доданих до неї документів праві надати суду письмове пояснення по суті спору та докази надіслання (надання) іншим Учасникам справи копії пояснення та доданих до нього доказів; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 26.02.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 26.02.2020р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 11.03.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 26.03.2020р.

Судове засідання 26.03.2020р. не відбулось з причин перебування головуючого судді Фартушка Т.Б. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2020р. у даній справі судом постановлено Призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 28.04.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою; задоволити клопотання Головного управління Національної поліції у Львівській області від 17.03.2020р. вх. №12957/20 про поновлення строку подання Відзиву на позовну заяву від 10.03.2020р. вх. №11716/20; поновити Головному управлінню Національної поліції у Львівській області строк на подання Відзиву на позовну заяву від 10.03.2020р. вх. №11716/20 по 10.03.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.04.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 26.05.2020р.;явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.05.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича від 14.03.2020р. б/н (вх. №768/20 від 16.03.2020р.) в частині повернення до розгляду справи в підготовчому провадженні та проводження строку підготовчого провадження відхилити; клопотання Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича від 14.03.2020р. б/н (вх. №768/20 від 16.03.2020р.) в частині продовження строку підготовчого провадження та залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справи України у Львівській області (79007, Львівська область, м.Львів, пл.Ген.Григоренка, буд.3; ідентифікаційний код: 08592247) залишити без розгляду; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 24.06.2020 р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.06.2020р. у даній справ суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 15.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

З підстав проведення 15.07.2020р. санітарної дезінфекції приміщення суду судове засідання у даній справі, призначене на 15.07.2020р. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.07.2020р. у даній справі суд постановив призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 27.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 08.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.09.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 01.10.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.10.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Головного управління Національної поліції у Львівській області від 11.09.2020р. вх. №26471/20 про витребування доказів задоволити; зобов'язати Позивача у строк до 15.10.2020р. надати належним чином посвідчену копію Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Бойчук Н.І. 08.05.2009р. та оригінал такої Довіреності для огляду судом; клопотання Головного управління Національної поліції у Львівській області від 01.10.2020р. вх. №28457/20 про відкладення розгляду справи задоволити; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 04.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Позивач та представник Позивача в судове засідання з'явились, в судовому засіданні надали усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надали оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначили про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

07.10.2020р. за вх. №29128/20 Позивачем засобами поштового зв'язку надіслано до суду клопотання від 05.10.2020р. б/н, у якому на виконання вимог ухвали суду від 01.10.2020р. у даній справі долучає до матеріалів справи копію Довіреності від 08.05.2009р., посвідченої приватним нотаріусом Сокальського РНО Бойчук Н.І. (зареєстровано в реєстрі за №1737). Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача-1 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.

Представник Відповідача-2 в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в задоволенні позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача-2 доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача-3 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи не визналась судом обов'язковою.

Представник Третьої особи-1 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи не визналась судом обов'язковою.

Представник Третьої особи-2 в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, зазначивши про відсутність підстав до задоволення позову.

Позиція Позивача:

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що займається підприємницькою діяльністю та є фізичною особою-підприємцем з 2004 року. Одним із видів діяльності Позивача є «Роздрібна торгівля тютюновими виробами», продаж яких здійснювався мною через магазин по АДРЕСА_1.

В серпні 2011р. Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у Львівській області проведено фактичну перевірку Позивача з питань дотримання вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» та інших законодавчих актів, що регулюють виробництво і обіг алкогольних напоїв та тютюнових виробів, за наслідками якої складено акт від 01.08.2011р. №158/320/ НОМЕР_1 , в якому було вказано про встановлення факту реалізації однієї пачки сигарет «Chesterfield» за ціною 10 грн. особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку.

Рішенням Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області про застосування фінансових санкцій від 09.08.2011р. №130430 на підставі вказаного акту перевірки до Позивача застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 6800грн. за реалізацію тютюнових виробів особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку.

Розпорядженням Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області від09.08.2011р. №234 анульовано ліцензію Позивача на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами серії АГ №342847 за згадане порушення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. у справі №2а-12557/11/1370, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018р. вказані Рішення про застосування фінансових санкцій від 09.08.2011р. №130430 та Розпорядження від 09.08.2011р. №234 про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами визнані протиправними та скасовані.

ГУ ДФС України у Львівській області було залучене до участі у справі №2а-12557/11/1370 в якості Відповідача в порядку заміни Відповідача як правонаступник Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. у справі №2а-12557/11/1370 обґрунтоване тим, що факт продажу неповнолітньому тютюнових виробів, про який вказувалось у акті перевірки від 01.08.2011р. №158/320/ НОМЕР_1 , не знайшов свого підтвердження.

Окрім того, судом у справі №2а-12557/11/1370 постановлено окрему ухвалі від 06.03.2018р. в зв'язку з вчиненням оперуповноваженим ВКМДСД Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області Шуховським А.Б., який брав участь у перевірці, психологічного тиску на неповнолітнього та продавця магазину, спрямованого на перекручування та висвітлення в акті перевірки фактів продажу неповнолітньому тютюнових виробів.

Позивач зазначає, що незаконним розпорядженням Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області від 09.08.2011р. №234 йому завдано збитки у вигляді упущеної вигоди - доходів, які він міг отримати від реалізації тютюнових виробів, якщо б ліцензія на право торгівлі ними не була скасована.

При цьому, згідно доводів Позивача, внаслідок анулювання розпорядженням від 09.08.2011р. №234 Ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами серії АГ №342847, він був позбавлений можливості їх реалізації (продажу), змушений був припинити фактичне здійснення підприємницької діяльності та передати приміщення по АДРЕСА_1, у якому він здійснював торгівлю через магазин в оренду фізичній особі-підприємцю Дідик Оксані Михайлівні, якою у цьому приміщенні також здійснюється торгівля через магазин, в тому числі тютюновими виробами.

Позивач зазначає, що протягом 2013-2018 років ФОП Дідик О.М. реалізовано через магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» у вказаному приміщенні тютюнових виробів на загальну суму 818977,80грн., чистий дохід від реалізації яких за вирахуванням акцизного податку та плати за продовження ліцензії склав34801,44грн.

З врахуванням наведеного Позивач стверджує, що у разі продовження торгівлі тютюновими виробами через магазин у вищевказаному приміщенні, якщо б право Позивача не було порушене, він би отримав чистого доходу від їх реалізації на суму 34801,44грн.

Окрім того, Позивач зазначає, що внаслідок вказаних дій та рішень Позивачу завдано і моральної шкоди, оскільки, з огляду на встановлення судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду протиправності анулювання ліцензії Позивача на право торгівлі тютюновими виробами та застосування до нього штрафних санкцій, якими на Позивача було покладено тягар сплати фінансової санкції з одночасним позбавленням можливості отримання доходів від торгівлі тютюновими виробами. Такий стан речей зумовив фактичне припинення підприємницької діяльності Позивача, чим порушене його конституційне право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України).

Також, в обґрунтування завдання моральної шкоди Позивач зазначає, що змушений був протягом семи років захищати свої права в судовому порядку, що зумовило необхідність підготовки відповідних процесуальних документів, поїздок у інші населенні пункти для участі в судових засіданнях, а відповідно й витрати в зв'язку з цим, протягом такого тривалого часу. Крім того Позивач покликається на те, що судом встановлено, що рішення про анулювання ліцензій на право торгівлі тютюновими виробами та про застосування до штрафних санкцій прийняте на підставі відомостей про правопорушення, сфальсифікованих працівниками поліції (на той час міліції)внаслідок тиску на «покупця», який знаходився під їх контролем.

Вказане, на думку Позивача, свідчить про ініціативні, умисні та цілеспрямовані дії працівників правоохоронних органів, спрямовані безпосередньо на порушення його прав. При цьому після визнання таких рішень протиправними та встановлення фальсифікацій зі сторони працівників міліції, жоден орган чи посадова особа Державної фіскальної служби та Національної поліції навіть не вибачились, до відповідальності за порушення прав Позивача нікого не притягнуто.

З підстав наведеного Позивач зазначає, що порушення його прав носять цинічний і зухвалий характер, оскільки Позивач відчув та продовжує відчувати себе приниженим та подавленим, безправним, втратив віру у справедливість та законність в державі. Діяльність органів і посадових осіб державної податкової служб та правоохоронних органів мала здійснюватись із врахуванням вимог ст. З Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Однак у випадку анулювання ліцензії на торгівлю тютюновими виробами та застосування до фінансової санкції такі органи та їх особи діяли навпаки - з метою порушення моїх прав. Більше того станом на 2011р. відповідно до ст.1 Закону України «Про міліцію» завданням міліції був, зокрема, захист прав і свобод громадян від протиправних посягань. Однак умисно порушивши цю норму працівники міліції ініціативно, умисно і цілеспрямовано самі ж здійснили посягання на мої права. Звертає увагу на те, що вказане завдало та продовжує завдавати Позивачу сильних душевних страждань та хвилювань, що заподіяло Позивачу моральну шкоду в розмірі 250000грн.

З врахуванням того, що шкода завдана Позивачу спільно діями та рішенням органів (посадових осіб), правонаступниками яких являються відповідачі ГУ ДФС у Львівській області та ГУ НП у Львівській області Позивач просить суд визначити, що частки вини Відповідачів у спірних правовідносинах становлять 50 відсотків, а відтак просить визначити частки відшкодування ними шкоди в розмірі 50 відсотків, по17400,72грн. відшкодування майнової шкоди та 125000грн. відшкодування моральної шкоди кожним із них.

У поданій 03.03.2020р. за вх. №10857/20 Заяві від 28.02.2020р. б/н Позивач просить суд при розгляді справи врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від11.10.2019р.(справа №757/53996/17) відповідно до яких відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання таких органів. Аналогічне слідує з рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001р. по справі № 1-36/2001.

Водночас, Позивач вказує на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2019р.(справа № 242/4741/16-ц), згідно яких відповідачем у справах про відшкодування такої шкоди є держава, як учасник цивільних відносин, як правило в особі органу, якого особа зазначає порушником своїх прав. Разом з тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі. Повертаючись до цієї справи, позов пред'явлено мною до органів, що являються правонаступниками органів, які я вважаю порушниками своїх прав, а відтак участь у справі ДКСУ чи її територіального органу не впливає на належність відповідачів у справі.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди просить врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2019р. (справа №750/6330/17), за змістом яких психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Оцінка рівня негативних емоцій в аспекті досягнення рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду, залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.

Позиція Відповідача-1:

Відповідач-1 не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Впродовж розгляду справи проти позову усно заперечував.

Позиція Відповідача-2:

Відповідач-2 у поданому 10.03.2020р. за вх. №11716/20 відзиві на позовну заяву від 06.03.2020р. вих. №176/32/01-2020 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав того, що Постановою КМУ від 16.09.2015р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» прийняте рішення щодо створення Головного управління Національної поліції у Львівській області. Цією ж постановою прийняте рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, у тому числі і Головного управління МВС України у Львівській області.

Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ Головне управління МВС України у Львівській області перебуває у стані припинення. При цьому, Головне управління Національної поліції у Львівській області не є правонаступником Головного управління МВС України у Львівській області та не може відповідати за його дії.

При цьому, Відповідач-2 звертає увагу на те, що, згідно доводів Позивача, оперуповноваженим ВКМДСД Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області Шуховським А.Б., який брав участь у перевірці, вчинено психологічний тиск на неповнолітнього та продавця магазину, спрямований на перекручування та висвітлення в акті перевірки фактів продажу неповнолітньому тютюнових виробів. Події, про які зазначає позивач у позовній заяві мали місце у серпні 2011 року. Слід зазначити, що ГУНП у Львівській області, у відповідності до Постанови КМУ від16.09.2015р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» не являється правонаступником Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області.

З огляду на заявлені позовні вимоги, Відповідач-2 підсумовує, що Головне управління Національної поліції у Львівській області, яке не є правонаступником ні Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області, ні Головного управління МВС України у Львівській області, не порушило жодних прав, свобод чи інтересів Антонюка З.І. , оскільки, як вказує позивач у позовній заяві саме оперуповноваженим ВКМДСД Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області вчинялись щодо нього відповідні дії, а тому вважає, що є неналежним учасником у справі.

При цьому, щодо стягнення шкоди Відповідач-2 зазначає, що норми статті 1173 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами законодавства передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України). Такий висновок викладений у постанові Пленуму Верховного Суду України у пункті 2постанови від 27.03.1992р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», у якій Суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З врахуванням наведеного Відповідач-2 підсумовує, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому,що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб,має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність(фактичне завдання шкоди).

З врахуванням того, що за твердженнями Позивача матеріальна шкода фактично спричинена діями працівників Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту,алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області та оперуповноваженого Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області, а не працівниками ГУ Національної поліції у Львівській області, відтак, у даному випадку правовідносини виникли внаслідок завдання шкоди вказаними діями і такий позов мав заявлятися до ГУ МВС України у Львівській області. Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю ГУНП у Львівській області, а також матеріальною та моральною шкодою, яку вказує позивач.

За таких підстав, на думку Відповідача-2, Позивачем не обґрунтовано та не підтверджено доказами, якими незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю саме ГУНП у Львівській області заподіяно йому майнову шкоду, її розмір, а також наявність причинного зв'язку між протиправними діями та шкодою, яка настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Позиція Відповідача-3:

Відповідач-3 у поданому 21.11.2019р. за вх. №48623/20 Відзиві на позовну заяву від 19.11.2019р. вих. №235/13-11-1 вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Відповідач-3 є юридичною особою, має самостійний кошторис видатків і здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 21.11.2011р. №114,і не несе відповідальності за протиправні дії чи бездіяльність фізичних осіб, а відшкодування шкоди, завданої останніми, здійснюється з врахуванням норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних рахунків на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у національному банку України. Казначейське обслуговування передбачає розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за дими зобов'язаннями; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України; здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

При цьому, Відповідач-3 зазначає, що в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку. Головне управління ДФС у Львівській області та Головне управління Національної поліції у Львівській області є бюджетними установами та відповідно до укладених договорів перебувають на розрахунково-касовому обслуговуванні в Головному управлінні Казначейства. Управління Казначейства здійснює платежі Відповідача 1, Клієнт в свою чергу розпоряджається грошовими коштами, що обліковуються на його рахунках, відповідно до законодавства. Орган Казначейства здійснює розрахунково-касові операції за дорученням Клієнта.

Також Відповідач-3 звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України 03.08.2011р. №845 (із змінами та доповненнями) затверджено Порядок виконання рішення, про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок) . Пунктом З Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Боржники - це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядника (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України, рішення суду про стягнення коштів Державного бюджету виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України,за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Пунктом 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні Положення БК України встановлено,що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади(органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким порядком є Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 (із змінами та доповненнями). Зокрема, пунктом 35 даного Порядку визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними свої повноважень.

В обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог Відповідач-3 також покликається на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами для відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; наявність вини останнього в її заподіянні.

Відсутність принаймні одного з указаних елементів виключає можливість покладення відповідальності на конкретного суб'єкта (відповідача). Таким чином, на думку Відповідача-3, стягнення коштів з органів Казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Згідно із загальними нормами цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають; наявність такої шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода , що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або)применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає , що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань виконує рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ. Державна казначейська служба України не перебувала в правовідносинах з позивачем та не завдавала йому будь-якої шкоди, а тому підстав для стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у суду не було. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З підстав наведеного Відповідач-3 підсумовує, що Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Головне управління Національної поліції у Львівській області (дії посадових осіб яких призвели до спричинення шкоди позивачу) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16). Відтак, на підставі вище викладеного. Відповідач-3 вважає, що є неналежним відповідачем по даній справі, оскільки на рівні Головного управління Казначейства не має відкритих рахунків з яких можливо було б відшкодувати шкоду з Державного бюджету, натомість таке відшкодування здійснюється безпосередньо Державною казначейською службою України (центральним апаратом). Одночасно зазначає, що Головне управління Казначейства в жодних правовідносинах із Позивачем не перебувало, прав та законних інтересів останнього не порушувало.

Позиція Третьої особи-1:

Третя особа-2 не скористалась своїм правом подання пояснень та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція Третьої особи-2:

Третя особа-2 у поданих 26.02.2020р. за вх. №9897/20 Поясненнях б/д б/н проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що, згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.07.2019 року за номером № 14151020000047952 утворено Головне управління ДПС у Львівській області.

Відповідно до Додатку №2 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019р. №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДФС у Львівській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання державної податкової служби» від 21.08.2019р. №682-р забезпечено здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019р. №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу.

Суд, на думку Третьої особи-2, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім цього, Третя особа-2 зазначає, що для визначення суми морального відшкодування потрібні спеціальні знання, оскільки кожен випадок має свої відмінні риси, крім цього у потерпілих виникає упереджена оцінка своїх понесених страждань. У постанові від 12.09.2018р. у справі №335/11779/16-ц Верховний суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Третя особа-2 також звертає увагу суду на окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р №2а-12557/11/1370, якою встановлено що в діях оперуповноваженого ВКМСД Сокальського РВ ГУМУС України у Львівській області під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на дотримання вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», порушено вимог чинного законодавства. Судом ухвалено вжити заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли порушенню вимог закону.

Отже, на думку Третьої особи-2, наявність причинного зв'язку між шкодою завданою Позивачеві і протиправними діями працівників ГУ ДФС у Львівській області немає. Оскільки рішення про застосування штрафних санкцій та анулювання ліцензії на право торгівлі тютюновими виробами прийняте ГУ ДФС у Львівській області на підставі відомостей про правопорушення виявлене працівниками поліції.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем-2 відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу-2 можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Відповідача-1 та Відповідача-3 за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Антонюк Зіновій Іванович є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця від 13.09.2004р. серії НОМЕР_2 та здійснює свою діяльність за КВЕД 52.11.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (основний); КВЕД 52.25.0 роздрібна торгівля алкогольними та іншими напоями; КВЕД 52.26.0 Роздрібна торгівля тютюновими виробами; КВЕД 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна.

Направленням ДПА у Львівській області від 20.90.2010р. №3046 наказано провести планову перевірку Антонюка Зіновія Івановича з питань дотримання вимог Законів України від 6 липня 1995 року №265/95-ВР „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями), від 23 березня 1996 року №98/96-ВР „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (із змінами та доповненнями), від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"(із змінами та доповненнями), Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".

За результатами перевірки магазину, що розташований за адресою АДРЕСА_1, та належить суб'єкту господарювання фізичній особі підприємцю Антонюку Зіновію ІвановичуРегіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів у Львівській області 01.08.2011р.складеноАкт №158/320/18372/5637 встановлено факт реалізації однієї пачки сигарет «Chesterfield» за ціною 10 грн. особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. Даний факт підтверджений поясненням неповнолітнього ОСОБА_2 .

Розпорядженням Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА у Львівській області від 09.08.2011р.за №234 Позивачу було анульовано ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

06.09.2011р. Податковою вимогою №1136 ДПІ у Сокальському районі на Позивача накладено штраф в розмірі 6800грн.

Рішенням про застосування фінансових санкцій від 09.09.2011р. №130430 Позивача зобов'язано сплатити у встановленому законодавством порядку штраф у розмірі 6800грн.В акті перевірки зазначено, що перевіряючими встановлено факт реалізації однієї пачки сигарет «Chesterfield» за ціною 10 грн. особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. Даний факт підтверджений поясненням неповнолітнього ОСОБА_2 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. у справі №2а-12557/11/1370 за позовом Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПА у Львівській області про визнання протиправними рішень суд вирішив позов задовольнити повністю; визнати протиправним та скасувати прийняте Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА у Львівській області, рішення про застосування фінансових санкцій від 09.08.2011 року за №130430; визнати протиправним та скасувати прийняте Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА у Львівській області, розпорядження від 09.08.2011 року за №234 про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

Судом, у відповідності до вимог ст.52 КАС України, допущено заміну відповідача на його процесуального правонаступника - Головне управління ДФС у Львівській області, про що зазначено у рішенні.

Вказаним рішенням встановлено, що під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт продажу неповнолітньому тютюнових виробів, а відтак, суд вважає, що рішення відповідача про застосування фінансових санкцій від 09.08.2011 року за №130430 та розпорядження від 09.08.2011 року за №234 про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами є необґрунтовані, так як наслідок є протиправними.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018р. Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі №2а-12557/11/1370 - без змін.

Окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р.у справі №2а-12557/11/1370 суд ухвалив вжити заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли порушенню вимог закону оперуповноваженим ВКМСД Сокальського РВ ГУМВС України у Львівській області лейтенантом міліції Шуховським А.Б.

Вказана ухвала мотивована тим, що діями оперуповноваженого ВКМСД Сокальського РВ ГУМВС України у Львівській області лейтенанта міліції Шуховського А.Б., під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на дотримання вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", порушено вимоги чинного законодавства, зокрема, вчинення психологічного тиску на неповнолітнього та продавця магазину, спрямованого на перекручування та висвітлення в акті перевірки фактів продажу неповнолітньому тютюнових виробів.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

На підставі Договору оренди від 01.09.2011р Антонюк Зіновій Іванович зобов'язувався передати Фізичній особі-підприємцю Дідик Оксані Михайлівні у строкове платне користування приміщення першого поверху площею 28м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі Договору поставки від 12.03.2011р. №526-ЛВ-13 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» зобов'язувалось постачати ФОП Дідик О.М. тютюнові та інші вироби.

На підставі Договору поставки від 10.10.2017р. №26451-ЛВ/17 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «ТЕДІС Україна» зобов'язувалось постачати ФОП Дідик О.М. тютюнові вироби або інші групи товарів.

Довідкою ГУ ДФС у Львівській області від 08.08.2019р. №38921/53-44.1-08 про подану податкову декларацію про майновий стан і доходи Позивача підтверджується подання Позивачем до ГУ ДФС у Львівській області податкових декларацій про майновий стан і доходи, згідно яких протягом 2011-2018р.р. був відсутній отриманий дохід.

Довідкою від 16.09.2019р. №1 ФОП Дідик О.М. підтвердила, що протягом 2013-2018 років нею реалізовано через магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташований по АДРЕСА_1 тютюнових виробів на загальну суму 818977,80грн. Чистий дохід від реалізації тютюнових виробів за вказаний період за вирахуванням акцизного податку та плати за продовження ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами склав 34801,44грн. Приміщення, в якому розташований вказаний магазин , орендується ФОП Дідик Оксаною Михайлівною в Антонюка Зіновія Івановича . Тютюнові вироби протягом зазначеного періоду закуплялись у ТзОВ Торгова Компанія «Мегаполіс-Україна» згідно договору від 12.09.2013 р.№526-ЛВ/13, яке в подальшому перейменовано на ТзОВ «Тедіс Україна».

Довідкою Управління обслуговування громадян Сокальського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області від 12.08.2019р. №2826/02.27-26 підтверджується, що Антонюк Зіновій Іванович знаходиться на обліку і отримує пенсію за віком. Сума виплаченої за період з січня 2019р. по серпень 2019р. пенсії складає 15312,14грн.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Аналогічні норми містяться також в ст. 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Відтак, визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду. З огляду на вказане, беручи до уваги зміст спірних правовідносин, Позивачем обрано спосіб захисту права, що відповідає змісту його порушеного права, а також відповідає способам захисту, передбачених законодавством.

Згідно із ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 ГК України).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових або службових осіб органу державної влади, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб або інші докази.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Нормою ч.1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018р. у справі №914/706/16 та від 01.07.2019р.ю у справі №914/1633/17, а також в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.11.2018р. у справі №727/3926/16-ц, від 29.08.2019р. у справі №686/16161/16-ц, від 10.10.2019р. у справі №569/1799/16-ц.

Згідно з ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Приписами ст.1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 1173 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Неправомірність рішення і дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного суду від 12.03.2019р. у справі №920/715/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2019р. у справі №686/20079/19, від 20.06.2019р. у справі №910/17999/17, від 07.08.2019р. у справі №910/7960/18, від 12.11.2019р. у справі №910/9278/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органів державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 Цивільного кодексу України).

Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №920/715/17, а також постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.05.2018р. у справі №916/1601/17, від 26.09.2018р. у справі №910/15213/17, від 04.12.2018р. у справі №914/706/16, від 12.11.2019р. у справі №910/9278/19, від 22.06.2020р. у справі №925/1300/18.

Відповідно до ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, Рішенням Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області про застосування фінансових санкцій від 09.08.2011р. №130430 на підставі акту перевірки до Позивача застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 6800грн. за реалізацію тютюнових виробів особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку.

Розпорядженням Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області від 09.08.2011р. №234 анульовано ліцензію Позивача на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами серії АГ №342847 за згадане порушення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. у справі №2а-12557/11/1370 встановлено, що правонаступником Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області є Відповідач-1.

Відтак, за встановленими у справі обставинами Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області, правонаступником якого є Відповідач-1, вчинило дії з анулювання Позивачу ліцензії та відповідне розпорядження, які були визнані в подальшому протиправними і скасовані Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. у справі №2а-12557/11/1370, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018р. В результаті неправомірних дій Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області, правонаступником якого є Відповідач-1, Позивач був позбавлений можливості реалізовувати тютюнові вироби, що призвело до недоотримання ним доходу.

Суд також відхиляє доводи Відповідача-1 про те, що ініціатором скасування ліцензії Позивача були саме представники МВС. Суд звертає увагу, що за встановленими обставинами саме у зв'язку з діями Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області, правонаступником якого є Відповідач-1, Позивач був позбавлений ліцензії і саме дії Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Львівській області, правонаступником якого є Відповідач-1, визнано протиправними та скасовано розпорядження Відповідача-1 про анулювання ліцензії.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019р. у справі №405/4179/18, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2018р. у справі №910/6889/13.

Щодо доводів представника Третьої особи про те, що Третя особа 2 є правонаступником Відповідача 1 суд зазначає, що такі доводи не підтверджені належними засобами доказування.

Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві Відповідачем-2 визначено Головне управління національної поліції у Львівській області як правонаступника Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, оскільки, згідно доводів Позивача, оперуповноваженим ВКМДСД Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області Шуховським А.Б. при здійсненні перевірки Позивача 01.08.2011р. здійснювався психологічний тиск на неповнолітнього та продавця магазину, спрямований на перекручування та висвітлення в акті перевірки факту продажу неповнолітньому тютюнових виробів, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2011р. у справі №2а-12557/11/1370.

02.07.2020р. прийнято Закон України «Про Національну поліцію», згідно з яким Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Систему поліції складають: центральний орган управління поліцією; територіальні органи поліції (ст.13 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до п.7 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» доручено Кабінету Міністрів України забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

На виконання цієї норми в межах повноважень, визначених ч.1 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. №641 утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено юридичну особу публічного права Головне управління Національної поліції у Львівській області, і ліквідовано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Як встановлено судом із безкоштовного запиту з ЄДРЮОФОП та ГФ, розміщеного на веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search) Головне управління Національної поліції у Львівській області має місцезнаходження: 79007, Львівська область, м.Львів, пл.ген.Григоренка, буд.3; ідентифікаційний код: 40108833, статус юридичної особи: зареєстровано.

В той же час, судом із безкоштовного запиту з ЄДРЮОФОП та ГФ, розміщеного на веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search) встановлено, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області має місцезнаходження: 79007, Львівська область, м.Львів, пл.ген.Григоренка, буд.3; ідентифікаційний код: 08592247, статус юридичної особи: в стані припинення.

Відповідно до ч.2 ст.104ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З огляду на наведене, суд зазначає, що Позивачем не доведено того, що Головне управління Національної поліції у Львівській області є правонаступником Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області чиГоловного управління МВС України у Львівській області, а відтак, правомірності звернення Позивача до Відповідача-2, як правонаступника Головного управління МВС України у Львівській області, із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав та законних інтересів Позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.10.2018р. у справі № 607/11339/16-а, від 11.12.2018р. у справі №283/686/17, від 12.02.2019р. у праві №809/1239/16.

Відповідно до ч.2 ст.2, ч.1 ст.170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому, суд зазначає, що, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, №29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, №28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, § 123, ЄСПЛ,від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, №20166/92, § 36, ЄСПЛ,від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, №20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, №42750/09, § 93, ЄСПЛ,від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. AndOthers v. BULGARIA»), заява №1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява №21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява №17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява№20372/11).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016р. у справі №6-440цс16, постанові Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.03.2019р. у справі №397/1745/14-ц, від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

З врахування наведеного суд вважає позов в частині позовних вимог Позивача до Відповідача-3 безпідставним та необґрунтованим.

Щодо поданої Позивачем в обґрунтування розміру понесеної Позивачем майнової шкоди довідки ФОП Дідик О.М. від 16.09.2019р. №1 суд зазначає, що така не є належним засобом доказування розміру отриманого суб'єктом підприємницької діяльності доходу та чистого прибутку від продажу тютюнових виробів, оскільки такі обставини підтверджуються, зокрема відомостями бухгалтерського обліку та податкової звітності, які суб'єкт господарювання створює та подає до відповідних органів за наслідками своєї діяльності.

Щодо поданих Позивачем в обґрунтування розміру матеріальної шкоди копій укладених Договорів поставки від 12.03.2011р. №526-ЛВ-13 та від 10.10.2017р. №26451-ЛВ/17 суд зазначає, що такі лише підтверджують факт існування між ФОП Дідик О.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» і ФОП Дідик О.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «ТЕДІС Україна» правовідносин щодо поставки товарів, але жодним чином не доводять ні обсягу придбаних ФОП Дідик О.М. товарів, ні їх загальної вартості ні одержаного від продажу таких товарів доходу і чистого прибутку, а відтак, не можуть слугувати належним обґрунтуванням розміру заподіяної Позивачу матеріальної шкоди.

Відповідно до ст.142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

В судовому засіданні 04.11.2020р. Позивач пояснив, що обізнаний із видами документів, які підтверджують розмір отриманого суб'єктом підприємницької діяльності доходу та чистого прибутку від продажу тютюнових виробів, в тому числі документами бухгалтерського обліку та фінансової звітності, оскільки сам здійснював підприємницьку діяльність з їх продажу до моменту проведення перевірки (01.08.2011р.).

При цьому, суд зазначає, що клопотань про витребування від ФОП Дідик О.М. чи інших осіб відповідної звітності, або про залучення ФОП Дідик О.М. до участі у справі для надання нею пояснень з приводу спору по суті Учасниками справи суду не подавалось та не заявлялось, в матеріалах справи такі клопотання відсутні.

При цьому суд також зазначає, що Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпункт 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд зазначає, що надана Позивачем Довідка має інформаційний характер. Сама по собі Довідка не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій чи відображення таких у звітності, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто Довідка не є належним доказом здійснення суб'єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що Позивачем не доведено належними засобами доказування безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача-1 та Відповідача-2 і зазначеним Позивачем розміром заподіяної йому матеріальної шкоди, оскільки згадана довідка складена ФОП Дідик О.М. в односторонньому порядку, не відображає розрахунків сум доходу та чистого прибутку від продажу тютюнових виробів, їх документального підтвердження, а відтак,за своєю правовою природою, носить лише інформативний характер. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2018р. у справі №910/4014/16.

З врахуванням наведеного суд зазначає про необґрунтованість позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача-1 та Відповідача-2 34801,44грн. матеріальної шкоди.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає, що на підставі встановлених обставин, які відповідають наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення конституційних прав Позивача, що відбулося внаслідок безпідставного складання Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів у Львівській області 01.08.2011р. відносно нього Акту №158/320/18372/5637, яким встановлено порушення, котре фактично Позивачем вчинено не було, внаслідок чого Позивач був змушений звернутися до суду за захистом порушених прав, що завдавало йому душевні страждання. Вказане підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. у справі №2а-12557/11/1370. Таке завдало Позивачу моральних страждань, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України є ознаками моральної шкоди

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Позивач в обґрунтування заявленого розміру немайнової шкоди покликається на те, що Позивачу завдано моральної шкоди, оскільки, з огляду на встановлення судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду протиправності анулювання ліцензії Позивача на право торгівлі тютюновими виробами та застосування до нього штрафних санкцій, якими на Позивача було покладено тягар сплати фінансової санкції з одночасним позбавленням можливості отримання доходів від торгівлі тютюновими виробами. Такий стан речей зумовив фактичне припинення підприємницької діяльності Позивача, чим порушене його конституційне право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України).

Також, в обґрунтування завдання моральної шкоди Позивач зазначає, що змушений був протягом семи років захищати свої права в судовому порядку, що зумовило необхідність підготовки відповідних процесуальних документів, поїздок у інші населенні пункти для участі в судових засіданнях, а відповідно й витрати в зв'язку з цим, протягом такого тривалого часу. Крім того Позивач покликається на те, що судом встановлено, що рішення про анулювання ліцензій на право торгівлі тютюновими виробами та про застосування до штрафних санкцій прийняте на підставі відомостей про правопорушення, сфальсифікованих працівниками поліції (на той час міліції) внаслідок тиску на «покупця», який знаходився під їх контролем.

Вказане, на думку Позивача, свідчить про ініціативні, умисні та цілеспрямовані дії працівників правоохоронних органів, спрямовані безпосередньо на порушення його прав. При цьому після визнання таких рішень протиправними та встановлення фальсифікацій зі сторони працівників міліції, жоден орган чи посадова особа Державної фіскальної служби та Національної поліції навіть не вибачились, до відповідальності за порушення прав Позивача нікого не притягнуто.

З підстав наведеного Позивач зазначає, що порушення його прав носять триваючий, цинічний зухвалий характер, оскільки Позивач відчув та продовжує відчувати себе приниженим та подавленим, безправним, втратив віру у справедливість та законність в державі. Діяльність органів і посадових осіб державної податкової служб та правоохоронних органів мала здійснюватись із врахуванням вимог ст.3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Однак у випадку анулювання ліцензії на торгівлю тютюновими виробами та застосування до фінансової санкції такі органи та їх особи діяли навпаки - з метою порушення моїх прав. Більше того станом на 2011р. відповідно до ст.1 Закону України «Про міліцію» завданням міліції був, зокрема, захист прав і свобод громадян від протиправних посягань. Однак умисно порушивши цю норму працівники міліції ініціативно, умисно і цілеспрямовано самі ж здійснили посягання на мої права. Звертає увагу на те, що вказане завдало та продовжує завдавати Позивачу сильних душевних страждань та хвилювань, що заподіяло Позивачу моральну шкоду в розмірі 250000грн.

З врахуванням встановлених судом обставин суд зазначає, що Позивачеві спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін у житті тощо) Позивачем не надано, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної Позивачу моральної шкоди, характеру та обсягу душевних, психічних страждань, яких зазнав Позивач унаслідок дій органів податкової служби та правоохоронних органів, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань Позивача у зв'язку з необхідністю докладення додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо розгляду його звернень, дійшов висновку, що сума у розмірі 25000грн є достатньою для відшкодування спричиненої Позивачу моральної шкоди.

Аналогічну правову позицію щодо визначення судом моральної шкоди викладено, зокрема постанові Верховного Суду від 31.10.2018р. у справі №383/596/15, в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.07.2019р. у справі №910/7622/18, а також постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11.07.2018р. у справі №638/12259/16, від 10.01.2019р. у справі №532/1243/16-ц, від 03.04.2019р. у справі №461/303/15-ц, від 25.04.2019р. у справі №638/17403/15-ц, від 03.07.2019р. у справі №750/1591/18-ц, від 10.07.2019р. у справі №489/6624/15-ц.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем-1 не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт протиправної поведінки Відповідача-1, наявності моральної шкоди Позивача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями Відповідача-1та моральною шкодою Позивача, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково,стягнути з Державного бюджету України на користь Позивача 25000грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Як встановлено судом та вбачається із поданої до господарського суду позовної заяви, Позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідачів-1 та 2 на користь Позивача 34801,44грн матеріальної шкоди та 250000грн моральної шкоди.

Відтак, ціна позову у даній справі становить 284801,44грн., а сума судового збору, належного до сплати за подання відповідної позовної заяви до господарського суду становить 4272,02грн.

Згідно п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач, з врахуванням звільнення від сплати судового збору та відсутності інших судових витрат зазначає про відсутність судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Окрім того, суд зазначає що Відповідачі наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З підстав наведеного, а також звільнення Позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, недоведення Відповідачами розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме судовий збір в розмірі 4272,02грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з врахуванням звільнення Позивача від сплати такого стягнути з Відповідача-1 в дохід Державного бюджету України 375грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 22, 610-612, 625, 1166, 1174 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Антонюка Зіновія Івановича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 25000грн. моральної шкоди, заподіяної Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у Львівській області.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (79003, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.35; ідентифікаційний код: 39462700) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 375грн. судового збору.

4. В решті в позові відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено16.11.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок