ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.11.2020Справа № 910/11703/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "БРОВАФАРМА"
до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВА ПОШТА"
про стягнення 10 090,00 грн.
без виклику представників учасників справи,
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "БРОВАФАРМА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВА ПОШТА" про відшкодування збитків в розмірі фактичної вартості втраченого вантажу у розмірі 10 090,00 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору по надання послуг з організації перевезення відправлень (по експрес-накладній №59000502717766 від 10.04.2020 року щодо перевезення вантажу. Зокрема позивач зазначає, що відповідач втратив вантаж, загальна вартість якого складає 10 095,00 грн., тоді як фактично відшкодовано відповідачем було лише 5 грн.
За приписами частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).
Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повного або часткового погашення боргу).
14.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому сторона повністю заперечує проти позовних вимог, посилаючись на факт того, що сума, заявлена до стягнення позивачем не відповідає оголошеній вартості вантажу, яка, відповідно до експрес-накладної №59000502717766 від 10.04.2020, складає 5 грн.
28.09.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій сторона зазначила про безпідставність та необґрунтованість заперечень відповідача.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 18.11.2020.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
25.01.2019 позивач (шляхом підписання заяви про приєднання) уклав з відповідачем Договір про надання послуг з організації перевезень відправлень (далі - Договір).
Відповідно до п.2.2. Договору експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення (надалі за текстом - послуги), а Замовник зобов'язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.
Пунктом 2.6. зазначеного Договору передбачено, що прийняття експедитором відправлення для надання послуг, визначених цим договором, оформляється експрес-накладною, у якій зазначаються такі відомості: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуг, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про додаткові послуги/сервіси, вартість послуг Експедитора.
Згідно з п. 3.1.2. Договору експедитор зобов'язаний забезпечити збереження відправлення з моменту його приймання для надання послуг до моменту його видачі Одержувачу за умови дотримання Замовником положень цього договору та Умов.
Згідно з п. 3.3.3 Договору, замовник зобов'язаний повідомити експедитору інформацію про вміст відправлення, наданого для організації перевезення відправлення, на підставі відповідної експрес-накладної.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі умов Договору, 10.04.2020 згідно експрес-накладної № 59000502717766, позивач з відділення № 5 у м. Бровари, здав підготовлений вантаж - 5 місць, фактичною вагою 27,5 кг., оголошеною вартістю 5 грн. для перевезення до відділення № 1 у м. Дубляни одержувачу ТОВ «Торгівельний будинок «Українські ветеринарні технології». Опис відправлення визначено відправником: Ветеринарні препарати.
Як вказує позивач у позовній заяві, вантаж згідно вказаної експрес-накладної №59000502717766 відповідачем було втрачено. Відомості про його місцезнаходження відсутні.
Замовником 22.04.2020 було направлено претензію до експедитора про відшкодування вартості відправлення в розмірі 10 095 грн.
У якості доказу розміру фактичних збитків позивач посилається на видаткову накладну №2461 від 10.04.2020 (що містить перелік товару на загальну суму 10 095 грн.) підписану виключно з боку самого позивача.
ТОВ «Нова пошта» у відповіді на претензію від 04.06.2020 №09930, визнав обґрунтованими вимоги про стягнення лише 5,00 грн. оголошеної вартості товару. Позивачем підтверджено факт відшкодування відповідачем на його рахунок лише суми у розмірі 5 грн.
Спір виник внаслідок того, що відповідач відмовляється відшкодовувати залишок визначеної позивачем суми збитків у розмірі 10 090 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
За приписами п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У відповідності до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Частинами 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Суд зауважує, що позивачем не доведено розміру заявлених до стягнення збитків, з огляду на наступне.
Укладений між сторонами Договір про надання послуг з організації перевезення відправлень за своєю правовою природою є договором перевезення.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Відповідно до ст. 308 зазначеного Кодексу, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Пунктом 136 Статуту автомобільного транспорту УРСР (чинного на даний час) передбачено, що автотранспортне підприємство, або організація відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів у таких розмірах: в) за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча його справжньої вартості.
Таким чином, основними умовами для визначення розміру майнової відповідальності перевізника є:
- встановлення факту передачі для перевезення індивідуально визначеного вантажу;
- визначення за наданими доказами розміру фактичної вартості вантажу.
Пунктом 11.6. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, визначено, що у випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж.
З матеріалів справи встановлено та сторонами не заперечується, що у експрес-накладній №59000502717766 від 10.04.2020 року позивач у відповідних графах зазначив наступну інформацію про відправлення: «кількість місць - 5», «фактична вага - 27,5 кг», «оголошена вартість - 5,00 грн.», а в графі «опис відправлення» вказав «ветеринарні препарати». Жодного більш конкретного зазначення вмісту відправлення з експрес-накладної не вбачається.
Отже вказана експрес-накладна за якою прийнятий вантаж до перевезення, не містить усіх необхідних реквізитів товарно-транспортної накладної, яка є обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.
В свою чергу, жодних документів на підтвердження здійснення відправки за вищевказаною експрес-накладною №59000502717766 саме товару, перелік якого наведений у видатковій накладній № 2461 від 10.04.2020 на суму 10 095 грн., позивачем до матеріалів справи не надано.
Пунктом 2.6. зазначеного Договору передбачено, що прийняття Експедитором відправлення для надання послуг, визначених цим договором, оформляється експрес-накладною, у якій зазначаються такі відомості: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуг, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про додаткові послуги/сервіси, вартість послуг Експедитора.
Згідно з п.3.1.2. Договору експедитор зобов'язаний забезпечити збереження відправлення з моменту його приймання для надання послуг до моменту його видачі Одержувачу за умови дотримання Замовником положень цього договору та Умов.
Згідно з п. 3.3.3 Договору, замовник зобов'язаний повідомити експедитору інформацію про вміст відправлення, наданого для організації перевезення відправлення, на підставі відповідної експрес-накладної.
Вказані пункти договору вказують на те, що саме відправник зобов'язаний внести до експрес-накладної достовірну інформацію про відправлення у т.ч. його повний опис та оголошену вартість, яка відповідає дійсності.
Разом з тим, вказана позивачем в експрес-накладній №59000502717766 інформація про вантаж жодним чином не дозволяє ідентифікувати індивідуальні характеристики вантажу, прийнятого відповідачем до перевезення. Жодних документів, які б ідентифікували вантаж на момент відправлення позивачем до експрес-накладної №59000502717766 не додано. Видаткова накладна № 2461 від 10.04.2020 не встановлює прямого зв'язку між господарськими відносинами, що виникли на підставі цієї накладної і відправленням вантажу за експрес-накладною №59000502717766.
Зважаючи на викладене, позивач не виконав власний договірний обов'язок відправника надати перевізнику конкретизований опис вантажу, а також оголосити дійсну вартість вантажу (у випадку, якщо дійсна вартість вантажу була саме 10 095 грн., а не 5,00 грн. на чому в подальшому наполягав позивач).
Відповідно до п. 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР, вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах.
У відповідності до вимог підпунктів 3.3.2, 3.3.3 Договору, саме на позивача покладено обов'язок чітко та правильно заповнити експрес-накладну на кожне окреме відправлення (заповнити всі обов'язкові поля, зазначити достовірну інформацію, засвідчити її підписом) та надати заповнену та підписану експрес-накладну експедитору.
Тобто, вказаними пунктами Договору сторони встановили, що відправник зобов'язаний внести до експрес-накладної достовірну інформацію про відправлення у т.ч. його повний опис та оголошену вартість.
За вказаних обставин, зазначена позивачем у експрес-накладній № 59000502717766 інформація: опис вантажу - Ветеринарні препарати та оголошена вартість відправлення - 5,00 грн. є достовірною для сторін Договору, а відтак у суду відсутні жодні правові підстави вважати дану інформацію недостовірною.
Зважаючи на викладене, вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу в сумі 10 090 грн. є необґрунтованою та недоведеною належними, допустимими та достовірними доказами.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Враховуючи наведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, зокрема, не доведено розміру завданих відповідачем збитків на суму 10 090 грн.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №917/1247/18.
У відповідності до положень п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2020.
Суддя І.В. Приходько