номер провадження справи 27/157/20
12.11.2020 Справа № 908/2210/20
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., секретаря судового засідання Шолохова С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Приватної фірми “Орія” (61052 Харківська область, м. Харків, провулок Пискунівський, буд. 4, ідентифікаційний код юридичної особи 24472933)
до відповідача: Казенного підприємства “Науково-виробничий комплекс “Іскра” (69071 м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84, ідентифікаційний код юридичної особи 14313866)
про стягнення 187 480 грн. 98 коп.
за участю
представник позивача: Казарінова А.Л., ордер № 219512 від 11.11.2020
представник відповідача: Косар О.О., дов. № 214/610-юр від 19.12.2019
Приватна фірма “Орія” звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Казенного підприємства “Науково-виробничий комплекс “Іскра” 183 008 грн. 56 коп. основної заборгованості, 3 660 грн. 17 коп. пені, 812 грн. 25 коп. 3 % річних.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 28.08.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2210/20 та визначено до розгляду судді Дроздової С.С.
Ухвалою суду від 02.09.2020 позовну заяву залишено без руху, надано Приватній фірмі “Орія” строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання в оригіналі докази сплати (доплати) судового збору в розмірі 710 грн. 21 коп.
10.09.2020 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про вилучення з матеріалів справи оригіналу платіжного доручення № 1825 від 06.08.2020 на суму 2102 грн. та долучення до матеріалів справи № 908/2210/20 оригінал платіжного доручення № 1826 від 06.08.2020 на суму 2812 грн. 20 коп.
Судом задоволено вказане клопотання, враховуючи що позивачем помилково додано до позову у справі № 908/2210/20 платіжне доручення № 1825 від 06.08.2020 на суму 2102 грн., а до справи № 908/2220/20 помилково додано платіжного доручення № 1826 від 06.08.2020 на суму 2812 грн. 20 коп.
Ухвалою суду від 14.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2210/20, присвоєно справі номер провадження 27/157/20 розгляд справи по суті призначено на 06.10.2020.
Справа № 908/2210/20 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
01.10.2020 Приватна фірма “Орія” звернулася до Господарського суду Запорізької області із клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 02.10.2020 у задоволенні клопотання Приватної фірми “Орія” про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі № 908/2210/20 відмовлено.
Ухвалою суду від 06.10.2020, на підставі ст. 216 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 12.11.2020.
У судовому засіданні 12.11.2020 справу розглянуто, винесено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Фіксування судового процесу у справі здійснюється за допомогою технічних звукозаписувальних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
12.11.2020 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі на підставах викладених у позовній заяві та підтримав заяву про стягнення з відповідача 10 250 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу (вх.. № 20104/08-08/20 від 12.10.2020).
Відповідач у судове засідання не з'явився, 02.10.2020 на адресу суду надійшов письмовий відзив № 21/183-юр від 02.10.2020 (вх № 19368/08-08/20 від 02.10.2020) з якого вбачається, що відповідач визнає позов в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 183 008 грн. 56 коп., пені в розмірі 3 660 грн. 17 коп. та 3% річних в розмірі 812 грн. 25 коп. повідомив суд, що не погоджується з розміром судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав викладених у клопотанні № 21/184 від 02.10.2020 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (надійшло до суду 02.10.2020 р. за вх. № 19380/08-08/20). Також просить суд відповідно до ст. 130 ГПК України, повернути позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подані позову.
29.10.2020 відповідач надав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 211596/08-08/20 від 29.10.2020) та встановити її в розмірі 4 000 грн. 00 коп.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
14.04.2020 року між Приватною фірмою “Орія” (постачальник) та Казенним підприємством “Науково-виробничий комплекс “Іскра” (покупець) укладено договір поставки № 17/158юр.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених договором.
Згідно п. 1.2 договору найменування товару, його кількість та якісні показники, код класифікатора ДК 021:2015, місце поставки, строк поставки, ціна товару за одиницю та по позиціям, а також загальна вартість товару, постачання якого буде здійснюватись, згідно договору, вказується в Специфікації, яка з моменту підписання сторонами складає невід'ємну частину договору.
Відповідно до Специфікації № 1 до договору сторони погодили поставку наступного товару, а саме: стрічка О-0,05Х20-ІІ-50НП ГОСТ10160-75, стрічка О-0,05Х90-ІІ-50НП ГОСТ10160-75, загальною вартістю 399986,40 грн.
Пунктом 3.1.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язаний відвантажити товар на територію покупцю для проходження вхідного контролю в строки, кількості та у відповідності до номенклатури, що визначені в Специфікації до договору.
Відповідно до Специфікації № 1 до договору строки поставки товару складає 30 календарних днів з дати підписання договору.
На виконання умов Специфікації № 1 до договору, в межах встановленого договором строку, ПФ «ОРІЯ» було поставлено на користь КП «НВК «ІСКРА» стрічку 0-0,05X20-ІІ-50НП ГОСТ10160-75, стрічку О-0.05Х90-ІІ-50НП ГОСТ10160-75, загальною вартістю 383 008 грн. 56 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000206 від 21 квітня 2020 року.
Видаткова накладна № РН-0000206 від 21 квітня 2020 року, підписана уповноваженими представниками сторін підтверджує факт отримання відповідачем товарів за договором, при цьому претензії щодо якості, кількості, асортименту поставленого товару у відповідача були відсутні.
Згідно з п. 2.1 договору, загальна ціна договору орієнтовно складає 399 986 грн. 40 коп., в тому числі ПДВ 66 664 грн. 40 коп. Остаточна ціна договору буде визначатися сумою фактичної поставки.
Відповідно до п. 2.3 договору передбачено, що оплата здійснюється в термін 30 календарних днів після отримання товару.
В Специфікації № 1 до договору передбачено такі умови оплати: в термін 30 календарних днів після отримання товару.
Враховуючи вищезазначене та той факт, що видаткова накладна № РН-0000206 підписана сторонами 21 квітня 2020 року, КП «НВК «ІСКРА» зобов'язане було здійснити повну оплату поставленого товару у термін до 21.05.2020 включно.
Отже, позивач взяті на себе зобов'язання щодо по ставки товару виконав у повному обсязі.
Відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті товару виконав не в повному обсязі та з порушенням строку оплати на 13 календарних днів, оплатив поставлений товар на суму 200 000 грн. 00 коп., відповідно до платіжного доручення № 1780 від 03.06.2020.
Разом з тим, ПФ «ОРІЯ» поставила товар за видатковою накладною № РН-0000206 від 21.04.2020 на суму 383 008 грн. 56 коп., відповідно залишається не оплаченою частина поставленого товару у розмірі 183 008 грн. 56 коп.
Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 183 008 грн. 56 коп.
22.06.2020 позивач звертався до відповідача з претензією № 22/06-1 про сплату заборгованості, що підтверджується поштовим чеком зі штриховим ідентифікатором № 6102252509738 та описом вкладення у цінний лист.
Відповідно до відомостей з офіційного веб-ресурсу ПАТ «УКРПОШТА» за штриховим ідентифікатором № 6102252509738, вищезазначену претензію КП «НВК «ІСКРА» отримало 23.06.2020.
Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині оплати вартості поставленого товару стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в примусовому порядку.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.
У відзиві, що надійшов на адресу суду 02.10.2020, відповідач визнав суму заборгованості в повному обсязі.
За викладених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 183 008 грн. 56 коп. підлягає задоволенню.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 812 грн. 25 коп. та 3 660 грн. 17 коп. пені.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставкиу відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі № 918/631/19.
Наданий розрахунок 3 % річних перевірений судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунок 3 % річних позивачем виконаний вірно, судом задовольняється сума 3 % річних в розмірі 812 грн. 25 коп. за період з 22.05.2020 по 14.07.2020.
У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною шостою ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п 4.2 договору передбачає, що у випадку порушення більш ніж на тридцять календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Наданий розрахунок пені перевірений судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунок пені позивачем виконаний вірно, судом задовольняється сума пені в розмірі 3 660 грн. 17 коп. за період з 22.05.2020 по 14.07.2020.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
З урахуванням наведеного, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що відповідачем було визнано позов до початку розгляду справи по суті, судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129, 130 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у розмірі 50%.
Повернення позивачеві 50% сплаченого ним судового збору з Державного бюджету України буде здійснено після звернення з відповідною заявою.
Крім витрат по сплаті судового збору, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 250 грн. 00 коп.
Відповідач просив суд зменшити суму судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги до 4 000 грн. 00 коп.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано копії наступних документів: договір про надання правової допомоги б/н від 15.06.2020, укладений між адвокатом Заворотнім А.В. та ПФ “Орія”; додаткова угода до договору № 1 від 18.09.2020, акт прийому-передачі наданої правової допомоги № 1 від 07.10.2020; рахунок на оплату адвокатських послуг № 07-10-01 від 07.10.2020; платіжне доручення № 2000 від 08.10.202; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю МК № 001533 від 08.02.2019; ордер № 1017985 від 15.07.2020.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою ними послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути а репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Верховним судом в своїх постановах неодноразово наголошувалося, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Також Верховним судом зазначається, що беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Як вже зазначалося, від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правової допомоги з посиланням на неспіврозмірність таких витрат. Жодних доказів в обґрунтування заперечень відповідачем не надано.
При цьому, позивачем в своїй заяві про стягнення таких витрат викладено детальне обґрунтування співмірності витрат зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, з обсягом наданих адвокатом послуг, з ціною позову та значенням справи для сторін.
Відповідно до ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частинами 5, 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Об'єднана палата у вказаній постанові зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вже зазначалося, клопотання позивача про зменшення розміру витрат на оплату послуг адвоката мотивовано тим, що заявлені позивачем витрати є неспівнірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат.
Верховним Судом у своїх постановах неодноразово зауважувалося, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом враховано, що
Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджується понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши фактичний об'єм наданих адвокатом позивачу послуг та затрачений ним час, а також клопотання іншої сторони про зменшення витрат, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безспірними, справа щодо невиконання зобов'язань або неналежного виконання зобов'язань за договором, відноситься до категорії справ невеликої складності, є малозначною та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та враховуючи що сума витрат в розмірі 10 250 грн. 00 коп. є завищеною, неспівмірною із складністю справи, витраченим часом, судом також враховано позицію щодо визнання позову відповідачем, суд вважає, що заявлені представником позивача до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката, підлягають задоволенню в розмірі 5 000 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватної фірми “Орія”, м. Харків, Харківська область до Казенного підприємства “Науково-виробничий комплекс “Іскра”, м. Запоріжжя задовольнити.
Стягнути з Казенного підприємства “Науково-виробничий комплекс “Іскра” (69071 м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84, ідентифікаційний код юридичної особи 14313866) на користь Приватної фірми “Орія” (61052 Харківська область, м. Харків, провулок Пискунівський, буд. 4, ідентифікаційний код юридичної особи 24472933) 183 008 (сто вісімдесят три тисячі вісім) грн. 56 коп. основного боргу, 3 660 (три тисячі шістсот шістдесят) грн. 17 коп. пені, 812 (вісімсот дванадцять) грн. 25 коп. 3 % річних, 5 000 (п'ять тисячі) грн. 00 коп. витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, 1 406 (одна тисяча чотириста шість) грн. 10 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 18.11.2020.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Дроздова