Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.11.2020м. ДніпроСправа № 904/4353/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кармазіної Л.П. за участю секретаря судового засідання Боговенко С.Ю., розглянувши справу
за позовом Антимонопольного комітету України, м. Київ
до Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР", м. Дніпро
про стягнення 5 735 468,00 грн.
Представники:
від позивача: Чередниченко А.В. довіреність №300-29/01-37 від 22.07.20
від відповідача: не з'явився
Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" про стягнення 5 735 468,00 грн., з яких: штраф у розмірі 2 867 734,00 грн. та пеня у розмірі 2 867 734,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09.09.2020.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2020, відкладено підготовче засідання на 07.10.2020.
У зв'язку із перебуванням судді Кармазіної Л.П. на лікарняному в період з 29.09.2020 по 23.10.2020 підготовче засідання у справі №904/4353/20, призначене на 07.10.2020, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження до 12.11.2020 та призначено підготовче засідання на 04.11.2020.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020, відкладено підготовче засідання на 11.11.2020.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2020, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 17.11.2020.
17.11.2020 представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 21.08.2020, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.129). Ухвали суду у даній справі, направлені на адресу відповідача, повернулись на адресу суду з відмітками поштової установи "за закінченням терміну зберігання".
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50-Б, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який вирішує спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 17.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, в порядку ст. 240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення факту порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції та правомірності нарахування позивачем штрафу та пені за порушення відповідачем антимонопольного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2019 Антимонопольним комітетом України (позивач) у справі № 20-26.13/267-16 прийнято рішення №200-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", згідно з яким визнано, що:
- Науково-виробнича фірма "ІСТОК - ДНЕПР" (відповідач) вчинило порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Харківській, Донецькій та Луганській областях за допомогою системи електронних закупівель «Prozorro» (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2016-02-22-000310-b).
За зазначене порушення, на відповідача накладено штраф у розмірі 1 433 867 грн.
- Науково-виробнича фірма "ІСТОК - ДНЕПР" (відповідач) вчинило порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Дніпропетровській та Запорізькій областях за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2016-02-22-0003009-b).
За зазначене порушення, на відповідача накладено штраф у розмірі 1 433 867 грн.
Загальна сума штрафу складає 2 867 734,00 грн.
У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до частини 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Зокрема, відповідачу також роз'яснено, що відповідно до частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України документи, що підтверджують сплату штрафу.
У рішенні Антимонопольного комітету також зазначено, що рішення може бути оскаржено повністю або частково до Господарського суду м. Києва у двомісячний строк з дня його одержання.
Позивач листом від 02.05.2019 № 143-26.13/08-5712 направив на адресу відповідача рішення від 04.04.2019 № 200-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу (а.с. 92).
Зазначений лист було отримано відповідачем 06.05.2019, що підтверджується підписом представника відповідача про його отримання на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. (а.с. 93).
Таким чином, Рішення Антимонопольним комітетом України №200-р у справі № 20-26.13/267-16 вважається врученим відповідачу 06.05.2019.
Відповідачем було оскаржено рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019 № 200-р до Господарського суду міста Києва у справі №910/6507/19.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6507/19, відмовлено у задоволенні позовних вимог Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення АМК від 04.04.2019 №200-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №20-26.13/267-16 в частині визнання дій Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" антиконкурентними та узгодженими, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України (ідентифікатори закупівлі в системі електронних закупівель «Prozorro» UA-2016-02-22-000310-b, UA-2016-02-22-000309-b), та в частині накладення на штрафу на загальну суму 2 867 734 грн. (пункти 44, 60, 63, 77 резолютивної частини рішення №200-р).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020, рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6507/19 залишено без змін.
Відповідно до частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.
Станом на час звернення позивача до господарського суду, відповідач доказів сплати штрафу не надав.
Згідно з частиною 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Таким чином, позивач вважає, що строк сплати штрафу, накладеного на відповідача рішенням Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, закінчився 08.07.2019.
Відповідно до частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
Позивач посилається на те, що відповідач в установлений строк не сплатив штраф, накладений рішенням Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, документів, що підтверджують сплату штрафу до Антимонопольного комітету України не надіслав, а тому позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2 867 734 грн. та суми пені в розмірі 2 867 734 грн. враховуючи при цьому обмеження щодо розміру пені, встановлені частиною 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Вказане є причиною виникнення даного спору.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову на підставі наступного.
Згідно статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Відповідно до частини 1 статті 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність (частина 2 статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Згідно статті 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про зобов'язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення немає можливості, зокрема, внаслідок відсутності посадових чи уповноважених представників суб'єкта господарювання за відповідною юридичною адресою, - рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача). Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Згідно частини 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.
Отже, відповідно до вищевказаних норм позивач має право приймати рішення про визнання вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, який повинен бути сплачений відповідачем у двомісячний строк з дня отримання відповідного рішення, при цьому протягом п'яти днів з дня сплати штрафу відповідач зобов'язаний надіслати позивачу документи, що підтверджують сплату штрафу, рішення позивача є обов'язковим для виконання.
Як передбачено частиною 7 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, вручене відповідачу 06.05.2019.
Отже, суд вважає, що кінцевим терміном сплати відповідачем штрафу є 08.07.2019.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач має право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Відповідачем було оскаржено рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019 № 200-р до Господарського суду міста Києва у справі №910/6507/19.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6507/19, відмовлено у задоволенні позовних вимог Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення АМК від 04.04.2019 №200-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №20-26.13/267-16 в частині визнання дій Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" антиконкурентними та узгодженими, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України (ідентифікатори закупівлі в системі електронних закупівель «Prozorro» UA-2016-02-22-000310-b, UA-2016-02-22-000309-b), та в частині накладення на штрафу на загальну суму 2 867 734 грн. (пункти 44, 60, 63, 77 резолютивної частини рішення №200-р).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020, рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6507/19 залишено без змін.
Отже, станом на час розгляду даної справи вказане рішення є чинним та обов'язковим до виконання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ухилився від сплати штрафу в розмірі 2 867 734,00 грн., накладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України від 04.04.2019, у двомісячний строк з дня вручення відповідачу рішення про накладення штрафу (ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), оскільки станом на час розгляду справи, спірний штраф відповідач не сплатив, докази протилежного до матеріалів справи не долучив.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 867 734,00 грн. обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати відповідачем штрафу за період з 13.08.2019 по 22.09.2019, з 06.12.2019 по 25.12.2019, з 29.01.2020 по 16.03.2020 в розмірі 2 867 734,00 грн., враховуючи при цьому обмеження щодо розміру пені, встановлені частиною 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання у Господарському кодексі України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до пункту 1 статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У відповідності до частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.
Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом:
справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу;
відповідного рішення (постанови) господарського суду.
Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
З урахуванням положень абзацу 1 частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" позивач просить стягнути з відповідача 2 867 734,00 грн. пені за вказаний період за наступним розрахунком:
Сума штрафу, накладеного на відповідача рішенням від 04.04.2019, становить 2 867 734,00 грн.
Позивач зазначає, що за період з 13.08.2019 по 22.09.2019, з 06.12.2019 по 25.12.2019, з 29.01.2020 по 16.03.2020 відповідачем прострочено 109 днів сплати штрафу, а сума пені за прострочення сплати штрафу за цей період складає 4 688 745,09 грн.
При цьому, позивачем враховано обмеження, встановлені частини 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", згідно яких розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного рішенням АМК, у зв'язку з чим позивач визначив розмір пені в сумі 2 867 734,00 грн.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд прийшов до висновку, що він є арифметично та методологічно вірним, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 2 867 734,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Антимонопольного комітету України до Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" про стягнення 5 735 468,00 грн., з яких: штраф у розмірі 2 867 734,00 грн. та пеня у розмірі 2 867 734,00 грн. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50-Б, код ЄДРПОУ 13417575) в дохід загального фонду Державного бюджету України (на рахунок: УК у Солом'янському районі міста Києва, код ЄДРПОУ: 38050812, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (ІВАN): UA278999980313090106000026010, код класифікації доходів бюджету: 21081100) штраф у розмірі 2 867 734,00 грн. та пеню у розмірі 2 867 734,00 грн., про що видати наказ.
Стягнути з Науково-виробничої фірми "ІСТОК - ДНЕПР" (49000, м. Дніпро, вул.. Набережна Перемоги, 50-Б, код ЄДРПОУ 13417575) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 00032767) витрат по сплаті судового збору - 86 032,02 грн., про що видати наказ.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.11.2020
Суддя Л.П. Кармазіна